Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Види правочинів

Класифікація правочинів можлива за різними підставами.
1. Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Саме така класифікація запропонована у ст. 202 ЦК.
Односторонній правочин - це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (видача довіреності, складання заповіту). При цьому пя сторона може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин, як правило, може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Проте у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з іншими особами односторонній правочин може створювати обов'язки також для інших осіб.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Двосторонній правочин - це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин. Двосторонні правочини є договорами, для яких характерне узгоджене волевиявлення двох сторін.
Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі мр.іпочини, в яких беруть участь 3 і більше сторони. Прикладом їдкого правочину є договір про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК). < і ід звернути увагу на те, що в цьому договорі волевиявлення сторін м,к подвійну природу. З одного боку, це взаємне волевиявлення іноді) встановлення або зміни правовідносин між учасниками. З пішого - має місце спільне волевиявлення, спрямоване на досягнення спільної мети.
На кожній зі сторін як дво-, так і багатостороннього правочину ( договору) може виступати декілька осіб.
2. Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати іустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяють на оплатні і безоплатні.
У безоплатних правочинах обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь- якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій с гороні.
Для оплатии\ правочинів характерною є наявність зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість цього отримує його вартість у грошах.
3. Залежно від моменту, з якого правочини вважаються укладеними, вони поділяються на реальні і консенсуальні.
Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним. У його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Гак, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмету і ціни породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму.
Для укладення реального правочину однієї домовленості сторін недостатньо. Необхідною є також передача речі. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним. Прикладом реальної угоди є договір позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають. Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.
Потрібно звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах момент укладення і момент виконання не співпадають, а в реальних - співпадають, то консенсуальні договори завжди є взаємними, а реальні - односторонніми.
4. Залежно від значення підстав (цілей) правочину для його дійсності вони поділяються на абстрактні і каузальні.
Правочини, в яких визначено підстави їхнього укладення, називаються каузальними. До них належить більша частина цивільно- правових договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).
Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їхнього здійснення. Найбільш яскравим прикладом абстрактного правочину є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: була позика, купівля-продаж тощо.
5. Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і обов'язків, правочини поділяються на строкові і безстрокові.
У безстрокових правочинах не визначається ні момент набрання чинності, ні момент припинення. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).
Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.
Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням відповідної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому і, до того ж, не повинно бути відомо, настане вона чи ні.
Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а умова може як настати, гак і не настати (ст. 212 ЦК).
Залежно від того, чи пов'язують сторони з нею виникнення, зміну чи припинення правовідносин, умова може бути відкладаль- ною або скасувальною. Якщо настання умови тягне виникнення, зміну або інші видозміни цивільних прав і обов'язків, це - відкла- дальна умова. Наприклад, якщо здача квартири в оренду пов'язана з вступом до вищого навчального закладу, то має місце відкладальна умова.
Якщо настання умови тягне припинення цивільних прав і обов'язків, то це умова скасувальна. Наприклад, якщо квартири здана в оренду до вступу до вищого навчального закладу, то має місце скасувальна умова.
Частинами 3 та 4 ст. 212 ЦК передбачені засоби запобігання недобросовісному сприянню настання умови або створенню перешкод для настання умови з боку учасників правочину. Так, якщо настанню обставини, шо є умовою набрання чинності або припинення правочину недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, шо настала. Якщо сторона, якій це вигідно, недобросовісно сприяла настанню обставини, з якою сторони пов'язують виникнення, припинення або зміну правовідносин, то припускається, що ця обставина не настала. Таким чином, і в першому, і в другому випадках умова ніби захищається від "стороннього" впливу і їй повертаються властивості факту об'єктивної дійсності.
Крім зазначених, є й інші види правочинів: легітарні (такі, що і ..он. основою приписи закону) і волюнтарні (не передбачені зако- м але укладені особами у результаті їхнього вільного волевияв- іі ня); усні та письмові (ст. 205 ЦК); умовні та безумовні (ст. 212 11 К і біржові (такі, що укладаються на біржах щодо біржових товарів) ! іичпржові; фідуціарні (такі, що мають довірчий характер, внаслідок йми втрата довір'я сторін одна до одної може спричинити розірви 11 я логовору в односторонньому порядку ~ доручення, комісія цію) га звичайні.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Види правочинів"
  1. Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    правочинів з іншими особами. При цьому має місце множинність осіб на одній із сторін договору, оскільки дружина та чоловік разом виступають як продавець, дарувальник, жертвувач тощо. Будь-який правочин передбачає вільну волю учасників на його укладення. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (ч. 2 ст. 369 ЦК України). Враховуючи
  2. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    види застави, що існували раніше (застава права забудови, застава права вимоги), не йдеться про перезаставу тощо. З'явився також новий засіб забезпечення зобов'язань - гарантія, що є по суті, порукою, але у відносинах між соціалістичними організаціями (ст. 196). На відміну від ЦК УСРР 1922 р., де вина не фігурувала як умова відповідальності за порушення зобов'язань, ст. 209 ЦК 1963 р.
  3. § 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
    види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи і ощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися
  4. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
    види залежно від їхньої оборотоздатності. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав - це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій. Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи: 1 ) об 'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити БІД
  5. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    види майна. До них належать: вогнепальна гладкоствольна мисливська і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам'ятки мистецтва і культури. Право власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури тощо. Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу. Такі речі можуть вільно
  6. § 8. Інші об'єкти цивільних прав
    види майна, призначені для його діяльності, в тому числі земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 191 ЦК). Підприємству властиві такі ознаки: 1) це єдиний майновий комплекс, що включає різні види майна, об'єднані
  7. § 2. Здійснення цивільних прав
    види об'єктів. Внаслідок цього відмова від права власності на транспортні засоби, тварини, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Якщо ж такого порядку не буде дотримано, то особа продовжує вважатися суб'єктом права власності. Вона зберігає суб'єктивні права, так само, як і пов'язані з цими правами обов'язки (наприклад, обов'язок сплати податку на
  8. § 2. Підстави виникнення та види представництва
    види представництва: 1) добровільне (договірне) представництво - те, що грунтується на волевиявленні представника; 2) обов 'язкове або ("представництво за законом") - представництво на підставі безпосереднього припису закону. З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК ("Представництво") та значна кількість норм глави 6В ЦК
  9. § 5. Представництво за довіреністю
    види довіреностей: 1) загальна довіреність; 2) спеціальна (у тому числі разова) довіреність. Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру. Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо особа, яку представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь
  10. 2.1.2. Право державної власності
    види рухомого і нерухомого майна з різних причин виводяться з ринкового обігу. Так, наприклад, романська правова традиція виокремлює деякі види нерухомого майна, яке може перебувати винятково у власності держави (що відчужується у разі необхідності - necessary demanial) - морське узбережжя, військове майно тощо, а також майна, яке підпадає під дію публічно-правового режиму регулювання у випадку,