| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Здійснення цивільних прав |
||
|
Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). Розглядаючи питання здійснення цивільних прав, слід враховувати декілька принципово важливих положень. По-перше, уповноважена особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, тобто сама вирішує, здійснювати чи не здійснювати право, що їй належить, визначаючи при цьому строк, порядок, характер дій, що вчиняються нею для здійснення права. Вона ж вирішує, чи відмовитися їй від цих прав. Наприклад, спадкоємець може здійснити своє право на прийняття спадщини протягом 6 місяців після його відкриття, звернувшись з відповідною заявою до нотаріальної контори або здійснивши дії, які свідчать про те, що пін прийняв спадщину. Однак, його не можна примусити прийняти спадщину. Його також не можна примусити прийняти спадщину протягом більш короткого строку, наприклад, через один місяць після того, як відкриється спадщина, тощо. По-друге, деякі суб'єктивні цивільні права можуть одночасно бути і цивільними обов'язками. Наприклад, особа, що є власником будинку - пам'ятки архітектури або історії, не тільки має право здійснювати своє право власності, але і, як власник, зобов'язана вживати заходів до забезпечення збереження цього будинку, його ремонту, утримання тощо. В таких випадках до уповноваженої (і водночас - зобов'язаної) особи може бути пред'явлена вимога про здійснення права (реалізації права - обов'язку). Способи здійснення цивільних прав можуть бути різними. Так, їх розрізняють залежно від того, за допомогою якого виду дій - юридичних або фактичних - реалізуються права. Юридичні дії полягають, як правило, у здійсненні правочинів - двосторонніх чи багатосторонніх (договорів) або односторонніх (складання заповіту, видача довіреності). Фактичні дії являють собою юридично значущі вчинки. Наприклад, використання автомобіля його власником, вживання продуктів тощо. Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних з реалізацією прав, розрізняють активні (позитивні) дії уповноваженого суб'єкта (наприклад, при реалізації правомочностей власника) і його вимоги про виконання певних дій, що адресовані до зобов'язаного суб'єкта (вимога кредитора про повернення боргу у договорі позики). При цьому слід звернути увагу на те, що незалежно від того, яким чином реалізуються цивільні права, їх здійснення нерозривно пов'язане з виконанням цивільних обов'язків іншими особами. Так, при здійсненні права за допомогою активних дій, наприклад, власника речі, всі інші особи зобов'язані не заважати йому користуватися речами, розпоряджатися ними. В зобов'язальних відносинах праву кредитора вимагати певної поведінки від боржника відповідає обов'язок останнього виконати ці вимоги, здійснити певні дії. У більшості випадків здійснення цивільних прав можливе як особисто, так і через представника. Однак у правовідносинах, що мають суто особистий характер, реалізувати певні права може тільки уповноважена особа. Наприклад, реалізувати право на видачу довіреності або складання заповіту можна тільки особисто. З такими ж обмеженнями можна реалізувати право на укладання шлюбу, оскільки чинне законодавство не передбачає його реєстрацію через представника. Суб'єктивне цивільне право може бути передане іншій особі. Наприклад, право власності може бути передане за договором купівлі-продажу, право вимагати виконання зобов'язання може бути передане шляхом поступки права вимоги (цесії). Крім того, суб'єктивне право може перейти до іншої особи в порядку правонаступництва незалежно від волі уповноваженої особи. Наприклад, у разі відсутності заповіту застосовуються правила про спадкування згідно із законом - правонаступниками померлого стають його спадкоємці за законом. При цьому в таких випадках має місце універсальне правонаступництво, тобто до спадкоємців переходять не тільки права, але й обов'язки спадкодавця. Гарантіями права особи на вільне здійснення нею цивільного права є: 1) презумпція добросовісності та розумності його здійснення, котра діє аж до того часу, доки інше не буде встановлено рішенням суду. Тобто щодо кожної особи, яка володіє цивільним правом, припускається, що вона сама здатна визначити суть права, доцільність та характер його здійснення. При цьому "добросовісність" має тлумачитися як категорія моральна, що відображає врахування особою інтересів інших учасників цивільних відносин, публічного інтересу тощо, а "розумність" - як категорія інтелектуальна, що припускає адекватність оцінки особою цінності певного цивільного права, доцільності своїх дій, наслідків здійснення або нездійснення цивільного права; 2) положення, відповідно до якого нездійснення особою свого цивільного права не є підставою дія припинення цього права, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 12 ЦК). Хоча особа може ставитися до свого цивільного права так, ніби воно їй не потрібне, це не означає, що хтось може вирішувати за неї питання про недоцільність її володіння цим правом. Винятки складають випадки, прямо передбачені законом. Наприклад, ст. 352 ЦК передбачає викуп пам'ятки історії та культури, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення. Слід звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 12 ЦК вживається термін "закон", а не "акти законодавства". Це дає підстави зробити висновок про те, що підстави припинення суб'єктивного цивільного права можуть бути встановлені лише у законах, але не у підзаконних нормативних актах. Спеціальні правила встановлені щодо використання майнових прав. Особа може не лише пасивно ставитися до свого майнового права, не використовуючи його, але й активно довести "непотрібність" для неї такого права, ясно відмовившись від нього. Втім, тут існують обмеження, пов'язані з необхідністю документального оформлення права на окремі види об'єктів. Внаслідок цього відмова від права власності на транспортні засоби, тварини, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Якщо ж такого порядку не буде дотримано, то особа продовжує вважатися суб'єктом права власності. Вона зберігає суб'єктивні права, так само, як і пов'язані з цими правами обов'язки (наприклад, обов'язок сплати податку на транспортні засоби). Відмова від права може бути "безадресною", якщо особа має на меті позбавитися свого права. Разом з тим, допускається не лише підмова від майнового права, а й передача його іншій особі за від- и кітним чи безвідплатним договором (крім випадків, встановлених: законом). Зовнішньо така передача теж може нагадувати відмову від права (наприклад, при даруванні). Однак різниця полягає В тому, що при відмові від права немає наступництва і право як іаке припиняє своє існування. При передачі майнового права воно іберігається як таке, і лише змінюється суб'єкт, що має це право. Відбувається перехід прав (і обов'язків) від однієї особи до іншої (правонаступника). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 2. Здійснення цивільних прав" |
||
|
||