Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя


1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
1. В коментованій статті визначаються правила розпорядження подружжям належним їм спільним майном. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. При цьому має місце множинність осіб на одній із сторін договору, оскільки дружина та чоловік разом виступають як продавець, дарувальник, жертвувач тощо.
Будь-який правочин передбачає вільну волю учасників на його укладення. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (ч. 2 ст. 369 ЦК України). Враховуючи особливості подружніх відносин, закон встановлює спеціальні правила щодо визначення волі кожного з подружжя на розпорядження майном. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо. Вираження згоди другого з подружжя на укладення правочину може мати різні форми прояву - письмову з нотаріальним засвідченням, просту письмову або усну. Вибір форми згоди другого з подружжя закон пов'язує з об'єктом права власності подружжя і, в першу чергу, - його цінністю. Для найбільш цінного майна передбачається нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, по відношенню до майна, що складає предмет дрібних побутових правочинів, достатньо усної згоди, яка передбачається.
2. Треба зазначити, що правила розпорядження спільним майном подружжя зазнали принципових змін і, як вбачається, не на краще. За КпШС України 1969 р. нотаріально засвідчена згода другого з подружжя на укладення правочину передбачалася лише у тих випадках, коли предмет такого правочину складало нерухоме майно або інше майно, правочини щодо якого вимагали нотаріальної форми договору (ст. 23). В усіх інших випадках підтвердження згоди другого з подружжя на укладення правочину не вимагалося. Вважалося, що подружжя спільно діють в інтересах сім'ї при укладенні договорів кожним з них і перевірка згоди другого з подружжя щодо кожного з правочинів не потрібна. Новий СК України встановив правила, які ґрунтуються на значно нижчому «ступені довіри» між подружжям, оскільки практично кожен з правочинів вимагає письмового підтвердження згоди другого з подружжя.
Новий СК України закріпив складну і розгалужену систему виявлення згоди другого з подружжя на укладення правочину залежно від особливостей об'єктів права власності.
Види правочинів, що вчиняються одним з подружжя
1) правочини, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації;
2) правочини з цінним майном;
3) правочини з майном, яке не є цінним;
4) дрібні побутові правочини.
Відображення волі другого з подружжя на їх вчинення:
1) потребують письмової і нотаріально засвідченої згоди другого з подружжя;
2) потребують письмової згоди другого з подружжя;
3) не потребують підтвердження згоди другого з подружжя, проте можуть бути оскаржені другим з подружжя в суді на підставі відсутності такої згоди;
4) вчиняються вільно і не можуть бути оскаржені другим з подружжя на підставі відсутності його згоди на вчинення правочину.
3. Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної реєстрації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухомої речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір та заповіт подружжя (ст. ст. 1304, 1243, 1247 ЦК); шлюбний договір (ст. 94 СК) тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого виду правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально засвідчена (ч. 3 ст. 65 СК).
Головна проблема вбачається в тому, що ст. 65 СК України сформульована занадто широко і розповсюджується як на випадки відчуження, так і на випадки придбання майна одним з подружжя. Такий висновок випливає з аналізу норм цивільного та сімейного законодавства України. Зокрема в ст. 177 ЦК України сказано, що об'єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші. Речі, а також сукупність речей складають поняття «майно», яке визначене в ст. 190 ЦК України. Таким чином, згідно з цивільним законодавством, гроші - це різновид майна. Повернемося до сімейних відносин. В ст. 65 СК України сказано про розпорядження майном подружжя. З цього можна зробити лише один висновок - розпорядження майном подружжя означає і розпорядження спільними грошовими коштами подружжя. Придбання майна - це зворотна сторона розпорядження грошовими коштами подружжя. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що подружжя за взаємною згодою мають вирішувати питання щодо розпорядження не лише речами, а й спільними грошовими коштами. Правочини щодо придбання майна, які потребують нотаріального засвідчені, один з подружжя може здійснювати лише з письмової та нотаріально засвідченої згоди другого з подружжя. Можливо, законодавець, приймаючи таку норму, і не планував настільки широке її розуміння, проте такий висновок випливає з системного аналізу норм чинного законодавства. З урахуванням цього нотаріуси вимагають згоду другого з подружжя не лише у разі продажу, а й у випадку набуття майна подружжям.
4. Новий СК вперше виділяє ще один різновид правочинів подружжя. Це правочини, предмет яких складає цінне майно. Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначення або загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного майна. Викликає сумніви і сама ідея такого суттєвого ускладнення форми правочинів подружжя. Справа в тому, що як цінне майно може бути визначене дуже широке коло об'єктів права власності - аудіо-, відеоапаратура, холодильники, меблеві гарнітури тощо. Виконання вимог закону щодо надання письмової згоди другого з подружжя відносно кожної речі, яка в принципі може бути віднесена до цінного майна, може викликати певні труднощі у відносинах подружжя і значно ускладнювати цивільний обіг.
Якщо один з подружжя уклав правочин щодо цінного майна без згоди другого з подружжя, то останній має право звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним, як такого, що укладений без її/його згоди. До цього можна додати, що, як і в попередньому випадку, письмова згода другого з подружжя необхідна не лише для відчуження, а й для придбання цінного майна, оскільки в такому випадку використовуються спільні грошові кошти подружжя. Якщо один з подружжя уклав правочин щодо набуття, зокрема, купівлі цінного майна без згоди другого з подружжя, то останній має право звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним, як такого, що укладений без її, його згоди. Це можливо на тій підставі, що той з подружжя, хто безпосередньо уклав договір купівлі-продажу, одноособово використав спільні гроші подружжя. Правило, що його закріплене в ч. 3 ст. 65 СК України, викликає найбільші заперечення. Однак можна сказати, що воно практично не виконується на практиці, що значно «пом'якшує» договірний клімат відносин за участю подружжя.
5. Із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є цінним. Згода другого з подружжя на укладення таких правочинів може висловлюватися в усній формі. В СК України безпосередньо не визначається такий різновид подружнього майна як «майно, що не є цінним». Проте припущення про його існування можна зробити, оскільки закон визначає наслідки вчинення правочину щодо такого майна без згоди другого з подружжя. Так, дружина та чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її, його згоди (ч. 2 ст. 65 СК). Важко сказати, які конкретно правочини можна віднести до цієї категорії. Проблема знов-таки пов'язана з відсутністю законодавчого визначення поняття «цінне майно». Внаслідок цього різниця між правочинами з цінним майном, або з таким, яке до цієї категорії не належить, має невизначений характер. Головне полягає у тому, що практично будь-який правочин може бути оскаржений другим з подружжя в суді на тій підставі, що його було вчинено без його усної згоди.
6. Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини мають усну форму. Відмінність від попередньої групи (правочини щодо майна, яке не є цінним) полягає у тому, що дрібні побутові правочини не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди другого з подружжя. Вперше сімейне законодавство закріплює поняття дрібного побутового правочину і, на жаль, також не дає його визначення. Свого часу у радянській юридичній літературі мала місце дискусія щодо поняття дрібного побутового правочину, який укладають неповнолітні особи. Нарешті новий ЦК України закріпив відповідну норму, яка стосується дітей, які не досягли 14 років. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (ст. 31 ЦК). Зараз проблема визначення поняття дрібного побутового правочину набуває актуальності стосовно майна подружжя. З урахуванням правил ЦК можна вважати, що дрібним побутовим правочином, який укладається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визнати такий, що, по-перше, задовольняє побутові потреби членів сім'ї та, по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Застосовувати вимір щодо відповідності правочину фізичному, духовному чи соціальному розвитку одного із подружжя немає потреби, бо мова йде про повністю дієздатну особу.
7. Протягом подружнього життя дружина та чоловік можуть брати участь не лише у речових, а й у зобов'язальних правовідносинах. Найбільше практичне значення в цьому аспекті мають правовідносини, що виникають з договору позики або кредиту. Нерідко такі договори укладає особа, яка перебуває у шлюбі, тому логічно виникає питання щодо розповсюдження зобов'язання на другого з подружжя. В ч. 4 коментованої статті вперше міститься правило, що визначає підстави виникнення зобов'язання у другого з подружжя. Той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), якщо: а) договір було укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; б) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Поєднання вказаних підстав надає можливості розглядати другого з подружжя як зобов'язану особу, незважаючи на те, що така особа не брала особисто участі в укладенні договору. З цього випливає, що закон при вирішенні цього питання закріплює не суб'єктивний, а об'єктивний підхід, оскільки не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на укладення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Крім того, згідно із ч. 2 ст. 73 СК України на одержане за таким договором майно може бути накладено стягнення (див. ст. 73 СК України та коментар до неї).
Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї. Однак на практиці банки та інші фінансові установи для повного забезпечення своїх вимог за кредитним договором вимагають підтвердження волі другого з подружжя на укладення такого договору письмово.
Треба підкреслити, що правило, закріплене в ч. 4 коментованої статті, логічно не пов'язане із ст. 65 СК України в цілому, оскільки вона присвячена порядку розпорядження спільним подружнім майном. В цьому ж випадку йдеться про виникнення зобов'язальних, а не речових правовідносин за участю одного з подружжя. Той з подружжя, хто укладає договір позики, не розпоряджається майном, а бере на себе обов'язок щодо повернення предмета позики. Такий обов'язок може «припадати» і на другого з подружжя, якщо дії учасника договору здійснювалися в інтересах сім'ї.
Майнові правовідносини подружжя охоплюють не лише відносини щодо майна подружжя, а й зобов'язальні правовідносини за їх участю. Це мало б знайти свій відбиток в структурі норм СК України. Поряд із коментованою статтею необхідно створити окрему норму, яка б визначала особливості зобов'язальних відносин, учасником яких виступає лише один із подружжя.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя"
  1. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    статті 49, 64). Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 11, 16). Рішення КС у справі про платні медичні послуги N9 15-рп від 25 листопада 1998 р. Рішення КС у справі про безоплатну медичну допомогу N9 10-рп від 29 травня 1998 р. Угода про надання медичної допомоги громадянам держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27 березня 1997р.
  2. Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
    статті визначаються особливості: а) володіння та користування роздільним майном (ч. 1 ст. 59 СК); б) розпорядження роздільним майном подружжя (ч. 2 ст. 59 СК). В цивільному праві володіння визначається як належна власникові та юридично забезпечена правомочність панування особи над майном. Володіння майном надає власникові можливість вважати його своїм, незалежно від місця розташування такого
  3. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплено загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що
  4. Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    статті та не визначає його форми. Тому тут можуть застосовуватися загальні правила щодо форми правочину, встановлені цивільним законодавством (ст. ст. 205 - 210 ЦК України). Момент виникнення права власності кожного з подружжя на частку у праві на майно визначається відповідно до ст. 334 ЦК України. При цьому треба враховувати, що згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі
  5. Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
    статті закріплюється норма, що визначає майнові відносини колишнього подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє певної майнової пов'язаності колишніх дружини та чоловіка. Між ними з необхідністю виникають питання щодо володіння, користування та розпорядження майном, набутим за час шлюбу. Вказана норма є вкрай важливою, оскільки вона дозволяє чітко визначити майнові права та обов'язки сторін після
  6. Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою
    стаття СК України вперше за багато років надає правову оболонку відносинам, які зазвичай характеризуються як «фактичні шлюбні відносини» або «фактичний шлюб». При цьому закон уникає вказаних словосполучень і застосовує таке визначення, як «жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі». Логіка такого підходу зрозуміла лише після
  7. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
    статті визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе значення. Закріплення цієї норми в СК України є свідченням недостатності норм сімейного законодавства для регулювання сімейних відносин, тому застосування норм ЦК є цілком виправданим. Хоча сімейні відносини і мають суттєві особливості, все ж таки за своєю природою вони
  8. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    статті170 цього розділу: а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом; б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону; в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на
  9. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  10. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові