Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення

Правочин, укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою його стороною, є оспорюваним. Особа, яку представляють, отримує право на позов про визнання правочину недійсним, оскільки дії вчиняються не в її інтересах, що суперечить самій суті представництва (ст. 237 ЦК).
Умовами задоволення такого позову с: І) укладення правочину через представника; 2) існування відносин добровільного представництва (це випливає з ч. 2 ст. 232 ЦК, де йдеться про "довірителя", тобто суб'єкта добровільного представництва); 3) наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною правочину. При цьому не має значення, чи переслідували учасники змови або одна з них корисливу мету, чи ні; 4) представник однієї сторони і друга сторона правочину діяли на шкоду довірителю.
Основним наслідком такого правочину є двостороння реституція. Додатковими наслідками є те, що довіритель має право вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (ст.ст. 22, 23 ЦК).
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним внаслідок безпосередньої вказівки закону незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держаки, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Стаття 228 ЦК безпосередньо не вказує на вину як кваліфікуючу ознаку такого правочину. Проте з формулювання, яке вона містить: "правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення..." можна зробити висновок, що вина має враховуватися. Вона виявляється у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такай правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони право- чину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору. Суд, приймаючи рішення у такій справі, зобов'язаний вказати, в чому конкретно проявлялалася спрямованість правочпну на порушення публічного порядку.
Варто звернути увагу на зміну в підходах до вирішення питання про наслідки визнання такого правочину недійсним. Якщо ст. 49 ЦК 1963 р. передбачала стягнення отриманого за "антисоціальним" правочином у доход держави або односторонню реституцію для невинної сторони, то тепер наслідки правочину, який визнаний недійсним внаслідок порушення публічного порядку, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК).
Ознаками фіктивного правочину (ч. І ст. 234 ЦК) є: І) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях (наприклад, фіктивне дарування майна-- без наміру передати право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів) або без таких цілей. При цьому намір сторін зовнішньо завжди є законним, оскільки вони у будь-якому разі декларують бажання правомірних наслідків.
Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Оскільки сторони ніяких дій щодо здійснення фіктивного правочину не вчиняли, суд, як правило, у таких випадках виносить рішення тільки про визнання такого правочину недійсним без застосування інших наслідків. Проте якщо діями сторін правочину завдано матеріальної або моральної шкоди, вона підлягає відшкодуванню за правилами ст.ст. 22, 23, 216 ЦК.
Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч. 1 ст. 235 ЦК). Тут завжди має місце укладення 2 правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію, мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин з видачі генеральної довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).
Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не створює.
Реальним (прихованим) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, якип сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами щодо гіравочину, якиІ! вони мали на увазі. Якщо правочин, Який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу (ст. 216 ЦК).
Правочини, які можуть вчинятися лише з дозволу органів опіки та піклування: опікун, зокрема, не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування (ст 71 ЦК).
Якщо один зі вказаних вище правочинів буде укладений без дозволу органу опіки та піклування, він вважається нікчемним, після чого настає двостороння реституція.
На вимогу заінтересованої особи такий правочин -може бути визнаний судом дійсним, якшо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування. Отже, для дійсності правочину необхідні такі умови: 1) відповідність правочину інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування; 2) звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання правочину дійсним; 3) рішення суду про визнання правочину дійсним. Заінтересованою особою може бути опікун, який уклав правочин за недієздатну особу; піклувальник, який дав згоду на укладення правочину; неповнолітня або обмежена у дієздатності особа; третя особа, з якою укладено правочин без дозволу органу опіки та піклування.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення"
  1. § 6. Недійсність правочинів
    дефектів ознак або елементів правочину, недотриманням вимог, необхідних для чинності правочину (ст.ст. 203, 215 ЦК). Зокрема, це можуть бути: 1) дефекти суб'єктного складу (укладення правочину особою, шо не має необхідного обсягу дієздатності - правочиноздатності); 2) дефекти волі (невідповідність волі та волевиявлення); 3) дефекти (недотримання) форми; 4) дефекти (незаконність і/або
  2. 8.3. Правочини з дефектами форми
    змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіо-, відеозапису, інших аналогічних доказах. Для деяких видів прнвочинів спеціальним законом може перед- оачатися недійсність у разі недодержання простої письмової форми. Наприклад, згідно зі ст. 547 ЦК гіравочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (неустоііка, порука, застава та ін.), вчинений і І недодержанням
  3. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    дефектами суб'єктивного складу волі, які у разі їх заперечення у суді можуть бути визнані недійсними. Заповідальний відказ (легат) - покладення спадкодавцем (заповідачем) на спадкоємців обов'язку з виконання певних дій на користь третьої особи, названої в заповіті. Заповіт - односторонній правочин (розпорядження заповідача) щодо вирішення долі належного йому майна на випадок смерті заповідача,
  4. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    змісту деяких норм при прийнятті ними Кодексу у третьому читанні. Звісно, зміни до чинного законодавства можуть бути й результатом узагальнення практики застосування актів законодавства, що накопичилася після їхнього прийняття; появи нових суспільних відносин, які потребують регулювання, тощо. Проте, в ідеальному варіанті ЦК має давати можливість вирішення цих питань без звернення до
  5. § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
    змісту рішення про створення юридичної особи, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути оформлене розпорядженням суб'єкта публічного права, актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.
  6. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    змісту прав та обов'язків учасників цивільних відносин. За правовим режимом речі приватного права поділяються на: а) речі, які вільно перебувають у цивільному обігу; б) речі, обмежені у обігу (обороті). До речей, обмежених у обігу (обороті) належать речі, що перераховані у затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-XIі Спеціальному порядку набуття права
  7. § 1. Поняття і ознаки правочину
    змісту правочину. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК), тобто фізичні та юридичні особи повинні враховувати вимоги щодо здійснення цивільних прав, встановлені у ст.ст. 12, 13 ЦК та інших актах цивільного законодавства; 2) щодо наявності правочиноздатності суб'єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи,
  8. § 3. Форми правочинів
    змісту правочину у одному (договір, довіреність тощо) або у кількох ічкументах (листи, телеграми тощо). Правочин вважається також "чиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допо- моюю телетайпного, електронного або інших технічних засобів ш'я іку. Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні нрлвочину.
  9. § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
    змісту ст. 415 ЦК, де йдеться про обов'язок "вносити плату", а не "внести плату", випливає, що платежі власникові ділянки мають бути, скоріше, не разовими, а періодичними; - вносити інші платежі, встановлені законом. Зазначені обов'язкові платежі визначаються окремими актами законодавства і не включаються до сум плати за користування, яка належить власнику ділянки. Види, розміри та
  10. § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
    змісту зобов'язання розрізняють зобов'язання з певним обсягом вимог і зобов'язання з невизначеним змістом. У зобов'язаннях з певним обсягом вимог точно відомо, вико- пання яких оГюв'язкїв і" м'якому обсязі може зажадати кредитор від боржника. Такими с переізажна більшість зобов'язань. У зобов'язаннях з невизначеним обсягом вимог (алеаторних), обсяг прав Т обов'язків встановлюється тільки в
© 2014-2022  yport.inf.ua