ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 6. Недійсність правочинів

Недійсними правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до юридичного факту, який кваліфікується як правочин. З іншого боку, такий правочин не є й юридично байдужим фактом, бо з його укладенням закон пов'язує виникнення дня сторін певних наслідків (хоч і не тих, яких бажали сторони: повернення отриманого майна, виникнення обов'язку компенсації збитків тощо).
Загальною підставою визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону. Це загальне правило конкретизоване в спеціальних нормах, що закріплюють особливі підстави і конкретні наслідки визнання правочинів недійсними.
Говорячи про конкретні підстави визнання правочину недійсним, слід зазначити, що його недійсність зумовлюється наявністю дефектів ознак або елементів правочину, недотриманням вимог, необхідних для чинності правочину (ст.ст. 203, 215 ЦК).
Зокрема, це можуть бути:
1) дефекти суб'єктного складу (укладення правочину особою, шо не має необхідного обсягу дієздатності - правочиноздатності);
2) дефекти волі (невідповідність волі та волевиявлення);
3) дефекти (недотримання) форми;
4) дефекти (незаконність і/або аморальність) змісту та порядку укладення правочину.
Наявність цих дефектів тягне за собою недійсність правочину. Виняток складають випадки недотримання вимоги шодо форми правочину, встановленої законом. Як правило, недотримання простої письмової форми правочину не тягне недійсності останнього, а лише ускладнює доведення його існування. Оскільки за допомогою свідчень свідків зробити не у випадку порушення письмової форми не можна, то необхідно відшукувати письмові докази, аудіозаписи, відеозаписи тощо.
Стаття 215 ЦК розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.
Нікчемним (або "абсолютно недійсним") визнається правочин, якщо його недійсність безпосередньо встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК).
Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у законі, вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладення, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду (іноді такі правочини називають "мертвонародженими"). Отже, у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте навіть нікчемні правочини у визначених законом випадках за поданням сторін або зацікавлених осіб можуть бути визнані судом дійсними. Це, наприклад, передбачена ч. 2 ст. 219 ЦК можливість визнання судом дійсним правочину, який укладений з порушенням нотаріальної форми.
Іншим видом недійсних правочинів є правочини оспорювані.
їх відмінність від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою у судовому порядку. Тобто, хоча безпосередньо нормою закону їхня недійсність не передбачається, але, разом з тим, у сторони правочину або зацікавленої особи існує можливість звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Прикладом оспорюваного правочину є правочин, вчинений фізичною особою, що обмежена у дієздатності. Для визнання такого правочину недійсним піклувальник має подати позовну заяву до суду з вимогою про це. Суд може визнати такий правочин недійсним у разі, якщо буде встановлено, що такий правочин суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати (ст. 223 ЦК).
При розгляді питань про визнання правочинів недійсними за постановою Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р.
V' 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" снд виходити з того, що визнання правочину недійсним можливе і в інших випадках порушення правочином особистих або майнових прав суб'єктів цивільного права, навіть якщо для них не встанов- іені спеціальні правила визнання правочпнів недійсними.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК).
Оскільки при встановленні моменту, з якого правочип є недійсним, вирішальне значення має момент його вчинення, варто звернути увагу на ті труднощі, що виникають при визначенні моменту вчинення правочину. Вони пов'язані з тіш, що ЦК не містить за- іального правила щодо визначення моменту вчинення правочину, через що необхідний ретельний аналіз ііого окремих норм та змісту і суті правочину.
Зокрема, деякі статті ЦК вказують на такий момент. Так, ст. 210 ЦК передбачає, що правочин, який піддягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Згідно зі ст. 212 ЦК правочини, укладені з відкладальною або скасувальною умовою, набувають чинності з моменту настання відповідної умови.
Момент набрання чинності правочином може бути зазначений у самому правочині шляхом вказівки на певну дату або на певну подію чи шляхом вказівки на закінчення перебігу певного проміжку часу.
Якщо момент набрання чинності правочином не вказаний у самому правочині чи законі, а також не випливає з ііого змісту та суті, припускається, шо права і обов'язки у сторін виникають відразу після вчинення правочину. (Наприклад, у договорі купівлі- иродажу може бути достатнім сплати покупної ціни і передачі речі, щоб у покупця виникло право власності на продану річ).
Якщо за недійсним правочином права та обов'язки мали настати лише у майбутньому, правочин припиняється судом на майбутній час. Це пов'язане з тим, що на момент вчинення правочину і навіть на момент розгляду судом справи про визнання правочину недійсним правовідносини між сторонами ще не виникли.
Варто звернути увагу й на те, що недійсним може бути визнаний тільки укладений правочин.
У випадках, коли сторони ще тільки ведуть переговори, і при цьому допустили порушення закону, питання про юридичне значення їхніх дій вирішується з урахуванням правил, що регламентують порядок укладення правочинів. Тут може йтись про визнання правочину таким, що не відбувся, компенсацію збитків тощо, аде не про визнання правочину недійсним. Разом з тим, для визнання правочину недійсним не вимагається, щоб він був вже виконаним. Факт виконання або невиконання укладеного правочину має значення саме для визначення наслідків визнання його недійсним.
Якщо за недійсним правочином прана та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому виключається (ч. 2 ст. 236 ЦК). Іншими словами, якщо зі змісту правочину випливає, ідо він може бути припинений лише на майбутнє, його дія припиняється на майбутнє.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 6. Недійсність правочинів"
  1. § 12. Опіка та піклування
    недійсність правочину (ст. 215 ЦК). У другому випадку суд має встановити, чи є майно "цінним". Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв "цінності майна", при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не лише його вартість у грошах, але й цінність як культурної, духовної спадщини тощо. Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст. 74 ЦК може бути встановлена також над
  2. § 1. Поняття і ознаки правочину
    недійсність прямо не встановлено законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину с визначальний принцип приватного права "Дозволено усе, що прямо не заборонено законом", а також такі засади цивільного права, як свобода договору (правочину); свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом; справедливість, добросовісність та
  3. § 3. Форми правочинів
    недійсність (наприклад, договору про надання поруки, застави тошо). Правочини на виконання договору за домовленістю сторін можуть вчинятися в усній формі навіть тоді, коли за загальним правилом для самого договору передбачена письмова форма. Проте усні правочини на виконання письмового договору не допускаються, якщо це суперечить договору або закону. У зв'язку з нетривалістю договору
  4. § 7. Правові наслідки недійсності правочнну
    недійсність нікчемного прлвочину визначається безпосередньо законом і не залежить від полі сторін, наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Проте суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, мас право визначати,
  5. 8.3. Правочини з дефектами форми
    недійсність, крім випадків, встановлених законом. Отже, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо "простої" письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачений наслідок у вигляді визнання правочину недійсним у разі недодержання письмової форми. Але порушення простої письмової скорми все ж таки тягне певні негативні
  6. § 3. Види спадкування
    недійсність. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування. Згідно зі ст. 1223 ЦК передусім право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Таке право у них виникає за наявності кількох умов: 1) існує заповіт; 2) спадкодавець визначив певну особу своїм спадкоємцем. Разом із тим, це ще не суб'єктивне право, оскільки можливість отримати спадщину
  7. § 4. Недійсність заповіту
    недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст. 215 ЦК). Заповіт з вадами волі, тобто складений особою,
  8. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
    недійсність правочину); - зміст правочину не може суперечити вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом; -
  9. Які є підстави для визнання правочину недійсним? Які правові наслідки такого визнання?
    недійсність не виникає. Він просто породжує правові наслідки, тобто певні права і обов'язки. Якщо правочин не відповідає цим вимогам у повному обсязі або в деякій частині, то ставиться під сумнів його дійсність. Ступінь недійсності правочину може бути різним. Причому може виникнути питання, з якого моменту правочин слід вважати недійсним: чи з самого початку вчинення; чи деякий час він був
  10. Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
    недійсність; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна) або домовленістю сторін. 3. Судовий наказ може бути видано, якщо
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка