|
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним (ст. 1257 ЦК).
При цьому на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст. 215 ЦК).
Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК).
Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.
Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.
Право на подання позову про недійсність заповіту виникає тільки після смерті заповідача.
|
- 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
- § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. статутів Великого Князівства Литовського, в котрих намітився, хоч і вельми приблизно, але все ж досить виражений поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути. Перший зі статутів - "Старий", прийнятий в 1529 р., - був першим загальним
- § 1. Поняття і ознаки правочину
Легальне визначення правочину дається у ст. 202 ЦК, яка передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однак, це формулювання потребує деяких уточнень. По-перше, щодо того, хто може вчиняти правочини. У ст. 202 ЦК сказано, що правочини можуть вчиняти "особи". Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК "особами" іменуються лише такі учасники
- § 3. Форми правочинів
Форма правочину - це спосіб вираження волі осіб, які беруть у т.чму участь. І [и вільне законодавство і практика укладення правочинів допус- і .чит різноманітні форми останніх - від найпростіших до ускладнених спеціальними процедурами, державною реєстрацією тощо, '.окрема, достатньо поширеними у вітчизняній практиці є такі форми вчинення правочинів: 1) конклюдентними діями; 2) шляхом мовчання;
- 8.3. Правочини з дефектами форми
Згідно зі ст. 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Отже, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо "простої" письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачений наслідок у вигляді визнання правочину
- § 5. Зміна зобов'язань.
Заміна осіб у зобов'язанні
Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК). Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або
- § 3. Види спадкування
Цивільне законодавство України розрізняє 2 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом (ст. 1217 ЦК). Однак слід зазначити, що крім спадкування за заповітом і за законом, які названі у ст. 1217 ЦК, існують й інші вади спадкування, передбачені окремими нормами ЦК. Зокрема, згідно зі ст. 1277 ЦК окремим видом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так
- § 3. Форма заповіту
Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247-1257. Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити,
- Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
До найпоширеніших юридичних фактів належать правочини, тобто дії суб'єктів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти, завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання
- Які є підстави для визнання правочину недійсним? Які правові наслідки такого визнання?
Якщо правочин відповідає усім вимогам закону, а також вимогам, що їх висунули його учасники, то питання про його правомірність та недійсність не виникає. Він просто породжує правові наслідки, тобто певні права і обов'язки. Якщо правочин не відповідає цим вимогам у повному обсязі або в деякій частині, то ставиться під сумнів його дійсність. Ступінь недійсності правочину може бути різним. Причому
|