Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Виконання заповіту

Заповідач має право призначити виконавця заповіту - особу, яка слідкуватиме за додержанням розпоряджень, що містяться у заповіті, й виступатиме своєрідним гарантом здійснення волі спад- кодавдя. Метою призначення виконавця заповіту є захист інтересів спадкоємця за заповітом, який може не довідатися своєчасно про відкриття спадщини (наприклад, знаходитися у відрядженні, проживати в іншій країні тощо). Натомість виконавець заповіту до появи спадкоємця виконує дії з охорони спадщини, управляє нею, вживає інших заходів до охорони інтересів спадкоємця.
Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа.
Якщо заповідач призначив спадкоємцями кількох осіб, то виконання заповідального розпорядження може бути покладене на будь- яку з цих осіб на вибір спадкодавця.
Виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Це може мати місце у випадку, коли заповіт складено на користь лише однієї особи. Тоді виконавцем призначається інша особа, яка може бути спадкоємцем за законом, а може бути і взагалі сторонньою особою, що не є спадкоємцем.
Можливі 2 випадки призначення виконавця заповіту не самим заповідачем, а іншими особами:
1) за ініціативою спадкоємців (ст. 1287);
2) за ініціативою нотаріуса (ст. 1288 ЦК).
За ініціативою спадкоємців виконавець заповіту може бути визначений у 2 випадках.
По-перше, спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача (тяжка хвороба, втрата дієздатності). При цьому в суді вони мають довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем.
По-друге, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту.
Виконавець заповіту призначається за взаємною згодою спадкоємців. Але якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного із них може бути призначений судом.
За ініціативою нотаріуса виконавець заповіту може бути призначений, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців.
У цьому випадку необхідна наявність таких умов: а) призначення виконавця заповіту потребують інтереси спадкоємців; б) заповідач не призначив виконавця заповіту, або виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту, або виконавець заповіту був усунений від його виконання.
Особа призначається виконавцем заповіту з її письмової згоди. Така згода з'ясовується нотаріусом і може бути оформлена як самостійна заява, що додається до заповіту, або зазначається на самому заповіті чи в окремому документі. Хоча у ст. 1289 ЦК не міститься вказівки на випадки, коли згода додається до заповіту як окремий документ, однак для деяких ситуацій та чи інша форма згоди виконавця випливає із сенсу інших норм ЦК. Наприклад, згідно зі ст. 1449 ЦК зміст секретного заповіту має бути невідомим навіть нотаріусу. Отже, у випадках складання секретного заповіту, згода виконавця не може бути виражена на самому заповіті, але можливе подання її у вигляді спеціального документу.
На виконавця заповіту покладаються обов'язки 2 типів: а) спрямовані на забезпечення інтересів спадкоємців; б) спрямовані на забезпечення інтересів інших осіб.
Виконуючи обоє 'язки першого типу, виконавець заповіту повинен:
1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна. Такі дії можуть полягати в установленні місцезнаходження всього спадкового майна, в описі та передачі майна на зберігання певним особам або спадкоємцям до появи всіх інших спадкоємців. При цьому виконавець заповіту вживає заходів до охорони всієї спадщини, а не тільки того майна, яке зазначене у заповіті;
2) вжити заходів щодо розшуку та інформування спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;
3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань (наприклад, витребувати майно, яке входить до складу спадщини, але знаходиться в інших осіб);
4) управляти спадщиною, якщо до складу спадщини входить майно, яке потребує управління, або майно, для якого встановлено особливий порядок його зберігання (грошові суми та цінні папери; монетарні метали; цінні рукописи, що мають історичне або наукове значення; зброя; харчові продукти тощо);
5) забезпечити одержання кожним зі спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті, відповідно до змісту заповіту, спеціальних заповідальних розпоряджень тощо.
Виконуючи обов'язки другого типу, виконавець заповіту повинен:
1) забезпечити одержання частки в спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку в спадщині;
2) забезпечити виконання спадкоємцями інших дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (заповідального відказу, передачі сервітуту, вчинення певних дій немайнового характеру тощо (ст.ст. 1237- 1240,1246 ЦК).
Слід зазначити, що перелік обов'язків виконавця заповіту є вичерпним, крім випадків, коли заповідач зазначає в заповіті додаткові обов'язки, які покладаються ним на виконавця заповіту з часу відкриття спадщини.
Нотаріус за місцем відкриття спадщини видає виконавцю заповіту відповідний документ, який підтверджує його повноваження (у цьому випадку маються на увазі повноваження саме як право виконавця заповіту виступати від імені спадкоємців). Після виконання покладених на нього функцій виконавець заповіту повертає нотаріусу документ, що посвідчував його повноваження.
Виконавець заповіту має право вимагати плату за виконання своїх повноважень. Заповідач може одразу зазначити у заповіті, що певна сума чи частина майна переходить виконавцю заповіту як плата за виконання ним своїх повноважень. Останній може отримати цю винагороду в натурі або у грошах зі складу спадщини. Якщо виконавець відмовився або був усунений від виконання заповіту, то право на винагороду він втрачає.
Якщо розмір винагороди не був визначений заповідачем, спадкоємці та виконавець заповіту можуть самі домовитися щодо розміру плати за виконання останнім своїх повноважень. Якщо між виконавцем заповіту та спадкоємцями не досягнуто згоди щодо розміру винагороди, вона визначається судом.
Якщо в процесі виконання заповіту виконавець зазнав додаткових витрат, пов'язаних з охороною спадкового майна, управлінням ним тощо, то, незалежно від отриманої винагороди за виконання своїх повноважень, він може вимагати відшкодування цих витрат та збитків. При цьому винагорода має виплачуватися незалежно від плати за виконання заповіту.
Надаючи певний обсяг прав і обов'язків виконавцю заповіту, ЦК разом із тим захищає інтереси спадкоємців під необачних дій виконавця. Зокрема, ст. 1292 ЦК надає право спадкоємцям контролювати дії виконавця заповіту, які мають полягати в неухильному виконанні розпоряджень спадкодавця. Якщо виконавець заповіту хоче вчинити дії, які виходять за межі розпорядження спадкодавця, але здаються виконавцю доцільними, то він має узгодити такі дії зі спадкоємцями.
На виконавця заповіту покладається обов'язок звітувати про дії, які було ним вчинено з метою виконання заповіту. Звіт може подаватися на вимогу спадкоємців, батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників малолітніх, недієздатних та обмежено дієздатних осіб, а також органів опіки та піклування в будь-який час здійснення виконавцем його повноважень (обов'язків). Крім того, підсумковий звіт подається виконавцем заповіту після виконання ним усіх покладених на нього повноважень (обов'язків).
Якщо спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування вважають, що дії виконавця заповіту порушують інтереси спадкоємців, вони мають право їх оскаржити до суду. До таких вимог застосовується скорочений строк позовної давності в один рік (ст. 1293 ЦК). Перебіг строку починається з моменту, коли спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування дізналися про порушення умов заповіту, прав спадкоємців тощо.
Підставами припинення повноважень виконавця заповіту є: 1) виконання заповіту; 2) визнання заповіту недійсним (оскільки заповіт визнається недійсним, то зникає і предмет виконання; 3) смерть виконавця або спадкоємця; 4) волевиявлення спадкоємців, їхніх законних представників, а також органів опіки та піклування (якщо виконавець заповіту неналежно виконує свої обов'язки); 5) рішення суду, яким виконання заповіту визнається неналежним (якщо виконавець діє неналежним чином, але не погоджується припинити свої дії на вимогу спадкоємців, їхніх законних представників, органів опіки та піклування); 6) волевиявлення виконавця заповіту (відмова від виконання повноважень).
У разі виконання заповіту повноваження виконавця припиняються нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Після цього виконавець повинен повернути документ, який видавався нотаріусом для підтвердження його повноважень. У разі відмови виконавця повернути цей документ, спадкоємці (їхні законні представники, органи опіки та піклування) мають право звернутися до суду з позовом про витребування документа, який засвідчував повноваження виконавця, і відшкодування шкоди, завданої діями виконавця (ст.ст. 22, 23, 1294 ЦК).
Згідно зі ст. 1295 ЦК виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено (заповідачем, нотаріусом, спадкоємцями), має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Про це він зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії (відказоодержу- вачів, кредиторів спадкодавця тощо), про відмову від здійснення своїх повноважень.
Проте виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Після вчинення таких дій він набуває права відмовитися від здійснення повноважень у подальшому.
У разі, коли виконавець заповіту не повідомив спадкоємців та інших заінтересованих осіб про відмову від здійснення своїх повноважень, або не вчинив невідкладних дій, необхідних для захисту прав спадкоємців та інших осіб, і це завдало збитків спадкоємцям, відказоодержувачам тощо, він повинен відшкодувати всі збитки, що виникли внаслідок його неналежної поведінки (ст.ст. 22, 1295 ЦК). Умовами відшкодування збитків у цьому випадку є: 1) невиконання виконавцем заповіту покладених на нього обов'язків щодо дотримання порядку відмови від повноважень; 2) виникнення збитків у спадкоємців (відказоодержувачів тощо); 3) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою виконавця заповіту та збитками, що виникли у спадкоємців, відказоодержувачів або інших учасників цих відносин.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Виконання заповіту"
  1. Як здійснюється виконання заповіту?
    виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї особи, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена, відмовилася
  2. Стаття 39. Законні представники
    виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту (є рішення суду про це за позовом спадкоємців), спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу (ст. 1287 ЦК
  3. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    виконання зобов'язань, разом з нормами про заставу, що знаходилися серед речових прав; 5) були оновлені, відредаговані і узгоджені положення низки статей ЦК. Крім того, усі вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми. Однак найбільш істотні зміни сталися в змісті і спрямованості норм. Розділ І
  4. § 5. Місце проживання фізичної особи
    виконання зобов'язань, якщо воно не передбачено законом чи договором (ст. 532 ЦК), місця відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК), для визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою (ст.ст. 43, 46 ЦК). Тому ст. 29 ЦК спеціально присвячена цьому питанню. Згідно з цією нормою місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому
  5. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    виконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, за завдання шкоди внаслідок прийняття закону про припинення права власності на певне майно (ст. 1170 ЦК), шкода, завдана державними органами (ст.ст. 1 173-1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (доеудового слідства), прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК). На державу покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в
  6. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    виконання обов'язку з її передачі. Як зазначали давньоримські юристи: "Generis non pereunt". Тобто, родова річ не гине, оскільки може бути замінена іншою в зв'язку з тим, що є інші речі того ж роду. До родових речей належать речі, що мають ознаки, властиві усім речам того ж роду. Родові речі в цивільному обігу характеризуються такими ознаками, як кількість, міра, вага тощо. При цьому вони не
  7. § 2. Здійснення цивільних прав
    виконання певних дій, що адресовані до зобов'язаного суб'єкта (вимога кредитора про повернення боргу у договорі позики). При цьому слід звернути увагу на те, що незалежно від того, яким чином реалізуються цивільні права, їх здійснення нерозривно пов'язане з виконанням цивільних обов'язків іншими особами. Так, при здійсненні права за допомогою активних дій, наприклад, власника речі, всі інші
  8. § 11. Строки захисту цивільних прав. Позовна давність
    виконанні обов'язків. 1 урахуванням значення цього інституту позовна давність вста- »іів ієна безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін у бік збільшення, але не скорочення. Про збільшення стро- і їв позовної давності сторони повинні укласти договір, для якого іи'редбачається проста письмова форма (ст. 259 ЦК). Позовна давність поділяється на 2 види: загальну і спеціальну.
  9. § 2. Види правочинів
    виконання цієї обіцянки. Потрібно звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах момент укладення і момент виконання не співпадають, а в реальних - співпадають, то консенсуальні договори завжди є взаємними, а реальні - односторонніми. 4. Залежно від значення підстав (цілей) правочину для його дійсності вони поділяються на абстрактні і каузальні. Правочини, в яких визначено
  10. § 3. Форми правочинів
    виконання. Зазвичай у такій формі укладаються правочини на невелику суму або такі, з приводу яких рідко виникають спори. Зокрема, до них належать: 1) правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує 20-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян; 2) правочини з будь-яким суб'єктним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як,