Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
М.І.Панченко. Цивільне право України, 2005 - перейти к содержанию учебника

Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?

До найпоширеніших юридичних фактів належать правочини, тобто дії суб'єктів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти, завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.). У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вираз волі визнається волевиявленням. Це - суть правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства. Правочини, які щоденно вчиняються суб'єктами, досить різноманітні, а тому потребують певної кваліфікації. Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для вчинення правочину, правочини можуть бути одно-, дво- чи багатосторонніми (договорами). Одностороннім визнається правочин, для виникнення «кого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т. ін. Односторонній правочин може утворювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону. Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній правочин (договори купівлі-продажу, підряду, поставки, ренти, перевезення і т.ін.). Для виникнення багатостороннього правочину потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Наприклад, договір про сумісну діяльність, договір лізингу тощо. Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, Щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна Реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного право чину з іншою стороною, повинен бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів. Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного доходу. Правочини, вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або договором. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Слід пам'ятати, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише того правочину, який відповідає загальним вимогам його чинності, передбаченим Цивільним кодексом України. Державній реєстрації підлягають правочини лише у випадках, передбачених законом. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації. Порядок реєстрації, перелік органів, які здійснюють реєстрацію, а також порядок ведення відповідних реєстрів визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами. Якщо у правочині не вказано місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, а місцем вчинення двостороннього правочину є місце одержання згоди (акцепту) на пропозицію укласти договір. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Але якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитись від нього, навіть у разі, якщо його умови повністю ними виконано. Відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, в якій правочин було вчинено. Правові наслідки відмови від правочину визначаються домовленістю сторін. Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони зустрічний обов'язок другої сторони, правочини поділяють на платні і безоплатні. Більшість правочинів є платними. Залежно від моменту виникнення правочину правочини можна поділити на консенсуальні й реальні. Для консенсуального правочину достатньо узгодження волі та дій учасників правочину. В момент, коли дії узгоджено відносно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлено), правочин вважається укладеним. З цього моменту в сторін виникають відповідні права і обов'язки. Більшість правочинів є консенсуальними. Для укладення реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передати майно). Лише після вчинення фактичних дій правочин вважається укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні - здійснюються. Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність. Право власності в обдарованого на подарунок виникає не з моменту укладення договору, а з моменту прийняття цього майна. Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами чинності правочину. За Цивільним кодексом України загальні вимоги, додержання яких необхідне для чинності правочину, такі: - особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (наприклад, вчинення правочину особами, визнаними недієздатними, спричинює недійсність правочину); - зміст правочину не може суперечити вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання вчинити правочин відсутні. Такий правочин не може охоронятися законом; - правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом (наприклад, незаконним буде договір купівлі-продажу нерухомого майна, здійснений в усній формі, оскільки Цивільний кодекс України встановлює для цих договорів обов'язковість письмової форми, нотаріального посвідчення, а також державної реєстрації); - правочини, що вчиняються, батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (наприклад, незаконним буде відчуження батьком майна дитини, яка стала його власником у результаті спадкування); - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вчинення правочину з порушенням хоча б однієї із зазначених умов визнається законодавством недійсним. Не-чинність правочину означає, що дія, вчинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які він був спрямований.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?"
  1. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті. 153.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що
  2. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    Господарський договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського
  3. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть
  4. § 2. Акти цивільного законодавства України
    Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє: основу цивільного законодавства України (Конституція) і акти власне цивільного законодавства як такого. Конституція не є актом цивільного законодавства у безпосередньому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не лише
  5. § 2. Види правочинів
    Класифікація правочинів можлива за різними підставами. 1. Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Саме така класифікація запропонована у ст. 202 ЦК. Односторонній правочин - це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (видача довіреності,
  6. § 3. Спільна діяльність
    Загальні положення щодо права фізичних та юридичних осіб (у тому числі суб'єктів господарювання) на ведення спільної господарської діяльності на умовах, визначених договором про спільну діяльність, містяться у гл. 77 ЦК та ст. 176 ГК. Порядок оподаткування спільної діяльності без створення юридичної особи та суміжні з цим процедури визначаються Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" та
  7. § 3. Нагляд та контроль у сфері ліцензування
    Правові питання державного нагляду за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування регламентовані ст. 20 Закону. Згідно з цим законом його здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування проведення планових та позапланових перевірок. Вони проводяться відповідно до Положення про здійснення державного нагляду за додержанням органами ліцензування вимог
  8. § 4. Способи укладання господарських договорів
    Укладання господарського договору - це нормативно закріплені взаємні дії господарських організацій, спрямовані на встановлення господарсько - договірних відносин та визначення зміст договірного зобов'язання. Вимоги застосування певних процедур (порядку) укладання господарського договору можуть бути передбачені законом (наприклад, про товарну біржу) або встановлюються волевиявленням сторін. На
  9. Книга перша ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
    16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004р. Досвід доводить, що ефект від напрацьованого цивільного законодавства виявляється не відразу, не через рік - два. Необхідно, щоб минув час, і значний, для того щоб принципи і цінності цивільного права через нашу повсякденність, щоденні справи міцно втілилися в життя. І коли, наприклад,
  10. Що означає заміна кредитора і боржника в зобов'язанні?
    Зобов'язальні відносини здійснюються і діють між конкретними особами. Ними, як правило, виконуються зобов'язання. Під час виконання зобов'язання іноді виникає потреба замінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасники зобов'язання вибувають, то їхні права і обов'язки переходять до суб'єктів, які заступили їх. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли