|
16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004р. Досвід доводить, що ефект від напрацьованого цивільного законодавства виявляється не відразу, не через рік - два. Необхідно, щоб минув час, і значний, для того щоб принципи і цінності цивільного права через нашу повсякденність, щоденні справи міцно втілилися в життя. І коли, наприклад, Німеччина в 1950-1960-х роках стала на шлях процвітання та безбідного життя більшості населення, то тут вирішальну роль, поряд з вдалими ерхардівськими реформами (спрямованими перш за все на те, щоб всі напружено працювали, а не на те, щоб ділити і споживати), відіграла та обставина, що правова поведінка, яка відповідала вимогам вільного ринку, надійно увійшла в життя людей, стала невід'ємною життєвою умовою Цивільного уложення, яке не піддавалось будь-яким суттєвим корективам навіть в обстановці гітлерівського рейху.
Прийнятий Цивільний кодекс посів центральне місце в системі джерел права України. Це зумовлено загальним
значенням багатьох його норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права (сімейного, господарського та ін.).
Як і Німецьке цивільне уложення чи Цивільний кодекс Російської Федерації, наш кодекс також побудований за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесені за межі відповідних розділів та подані окремою, книгою "Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права України подані в інших п'яти книгах.
"Загальні положення" складаються з п'яти розділів і 19 глав (ст. 1-268). Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, підприємницькі товариства, участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність.
До досягнень у галузі підготовки "Загальних положень" слід віднести вперше врегульований у межах Цивільного кодексу України розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти цивільних прав - загальний цивільно-правовий інститут і включення його до книги першої є закономірним. Це дало можливість зосередити в "Загальних положеннях" Цивільного кодексу України всі елементи цивільно-правових відносин: суб'єкти, об'єкти, зміст.
Аналогічно викладено загальні положення частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації (1994- 1995 рр.), а перша книга -"Загальна частина" в Німецькому цивільному уложенні (1896 р.) - містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, строків здійснення та забезпечення прав.
|
- § 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
книгах: про особи, речі, зобов'язання. У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб. Книга "Про особи" містить норми про правовий статус громадянина (право та дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення. Книга "Про речі і різновиди власності"
- § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
книгах: "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речове право", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право" та "Міжнародне приватне право". Книга перша "Загальна частина" складається з 5 розділів і 18 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
книга, І - титул у книзі, 1 - фрагмент, 1 - частина (параграф) фрагменту. Поділ права на публічне і приватне відомий юриспруденції більше 2 тис. років. Ще Аристотель розрізняв таке право, порушення якого шкодить всій спільноті, і таке, порушення якого заподіює шкоду окремим її членам. Розрізняння з часів Стародавнього Риму публічного та приватного права грунтується головним чином на 2 відомих
- § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
перша припускає "подрібнення" загальнонародного багатства, то друга розглядається як така, що "здатна у своєму розвитку інтегрувати у цілісну систему вищого рівня, тобто фактично здатна перетворюватись у ту саму загальнонародну "соціалістичну" власність. Втім, і та й інша позиція є неточними, оскільки їх автори пов'язують похідні форми власності саме з соціалістичними формами господарювання.
- § 5. Створення ЦК України
книга 3 "Речове право", яка містить розділ, що регулює загальні положення речового права, а також два спеціальних розділи: "Право власності" і "Володіння та інші речові права". Було розширене коло відносин, що регламентуються книгою 4 - "Право інтелектуальної власності" та книгою 5 - "Зобов'язальне право". Істотною новелою цього варіанту проекту ЦК було включення до нього спеціальної книги
- § 6. Структура (система) цивільного права
перша і цих категорій стосувалася виникнення прав щодо речей, то друга - питань процедурних, того, що тепер ми називаємо "судо- вим процесом". До речі, це відображено і в структурі Інституцій Гаю, котрі складаються не з 3-х, а з 4-х книг. Ці книги не мають назви, але перша з них присвячена загальним положенням права та становищу особи, друга - речовим правам і спадкуванню, третя - спадкуванню і
- § 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
книга, креслення) або іншим чином сирлжсні в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тобто люгь доступними для сприйняття іншими особами. Разом з Тим, не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяльної її і речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних рав. Наприклад, право власності на картину переходить до покупця, і ой час як авторське право зберігається
- § 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
положення про те, що в разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою, цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Така позиція знайшла відображення і в цивілістичній літературі, де відповідальність за дії третьої особи розглядається як випадок відповідальності за невинувате невиконання зобов'язань. Загалом, розмежування відповідальності за свої власні дії й за дії
- § 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
положення (нетрудові прибутки, спекулятивні правочини тощо), не повною мірою враховують зміни в житті суспільства і сьогодні важко прогнозувати, наскільки актуальними вони будуть найближчим часом. Більш вдалим уявляється розподіл форм відповідальності на загальні і спеціальні. Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника
- § 2. Підприємництво як спосіб господарської діяльності
положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства. Зокрема, 8 Закону України від 01 03. 1991 р. «Про зайнятість населення» передбачена необхідність отримання ними дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця
|