Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 7. Правові наслідки недійсності правочнну

За загальним правилом ст. 216 ЦК основним наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону (ст. 203 ЦК) і визнається недійсним, є двостороння реституція.
Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.
Якщо повернути в натурі отримане за правочином, що є недійсним, неможливо (наприклад, предметом правочину було користування майном, надання послуг тощо), то підлягає поверненню вартість того, що одержано. Тобто провадиться відшкодування одержаного за недійсним правочином у грошовій формі.
Оцінка розміру відшкодування провадиться не за тими цінами, що існували на момент укладення правочину, і не тими, що були на момент подання позову, а за цінами, що існують на момент відшкодування. Якщо відшкодування провадиться добровільно, то таким моментом є момент розрахунків між сторонами. Якщо відшкодування провадиться на підставі рішення суду, ціни визначаються на момент виконання судового рішення про відшкодування одержаного за правочином, який визнаний судом недійсним.
Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину в тому, що правочин є недійсним. У тих випадках, коли визнанню правочину недійсним сприяла вина однієї із сторін, двостороння реституція може супроводжуватися додатковими негативними наслідками для винної сторони. Зокрема, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні (сторонам) правочину або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ст.ст. 22, 23 ЦК).
Спеціальними нормами можуть бути встановлені особливі умови застосування вказаних више загальних наслідків або особливі правові наслідки для окремих видів недійсних правочинів (підвищена або обмежена відповідальність однієї із сторін тощо). Наприклад, щодо правочинів, здійснених внаслідок обману, додаткові майнові наслідки для винної сторони передбачені ч. 2 ст. 230 ЦК, яка встановлює, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, шо завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ст.ст. 22', 23, 230 ЦК).
Оскільки дійсність чи недійсність нікчемного прлвочину визначається безпосередньо законом і не залежить від полі сторін, наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Проте суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, мас право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосовуватися у кожному окремому випадку. Пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.
Правочин за своїм змістом може перебувати в різному співвідношенні з вимогами закону: одні з його умов можуть суперечити цим вимогам, інші - ні. Отже виникає питання про можливість визнання недійсною частини правочину.
Стаття 217 ЦК у зв'язку з цим встановлює 2 варіанти вирішення питання про юридичну долю правочину, окремі частини якого не відповідають вимогам закону:
1) якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або мас. бути визнаним судом недійсним у цілому;
2) у випадках, коли закону суперечать неістотні умови правочину, без яких він може існувати, він є частково дійсним (у тій частині, яка відповідає закону).
Отже, недійсність окремих частин правочину не виключає дії правочину взагалі лише у випадках, коли можна припустити, що правочин був би укладений і без включення недійсних частин. Якшо підстав для такого припущення немає, то правочин визнається недійсним. Наприклад, правочин, вчинений з перевищенням повноважень, може бути визнаним судом дійсним у тій частині, яка відповідає повноваженням представника (ст. 241 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 7. Правові наслідки недійсності правочнну"
  1. § 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
    правовідносин має істотне значення, оскільки полегшує вибір саме тих правових засобів, які дозволяють забезпечити досягнення бажаного кінцевого економічного і правового результату. Порівняємо представництво з подібними категоріями, які найбільш часто зустрічаються у цивільному обігу. Представництво і комісія. Коли особа діє за дорученням іншого, але від власного імені, має місце непряме
  2. Які є підстави для визнання правочину недійсним? Які правові наслідки такого визнання?
    правові наслідки, тобто певні права і обов'язки. Якщо правочин не відповідає цим вимогам у повному обсязі або в деякій частині, то ставиться під сумнів його дійсність. Ступінь недійсності правочину може бути різним. Причому може виникнути питання, з якого моменту правочин слід вважати недійсним: чи з самого початку вчинення; чи деякий час він був дійсним, а потім став недійсним; чи він продовжує
  3. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    правовій формі. Звичаї поділяють на міжнародні й торговельні. Звичайні умови договору -- умови, які традиційно, за звичаєм, включають на практиці до змісту договору. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави (у міжнародному приватному праві) - - будь-яке відсилання при вирішенні спору до матеріального, а не до колізійного права відповідної країни, якщо інше не встановлено
  4. § 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
    правові способи, до яких належать неустойка, завдаток, порука та гарантія; 2) речово-правові способи, що об'єднують заставу і утримання. Неустойка. Неустойка завжди вважалася одним з найбільш поширених і популярних способів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 179 чинного ЦК України (це поняття в цілому зберігається і в ст. 572 проекту ЦК) неустойкою (штрафом, пенею)
  5. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    правові засоби вирішення можливих спорів між ними. Так, у співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у спільному майні (його поділу). Згідно зі ст. 115 ЦК України кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо угоди про спосіб
  6. § 2. Основні цивільно-правові засоби захисту права власності
    правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені); інших засобів, передбачених законом. Викладені засоби захисту цивільних прав тією чи іншою мірою стосуються і захисту права власності. Перелічені засоби захисту можуть конкретизуватися. Крім того, можуть передбачатися також інші засоби
  7. § 4. Види недійсних угод
    правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред'явлення позову і рішення суду або арбітражу. Суд та арбітражний суд зобов'язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на бажання сторін, і за власною ініціативою застосовувати статті ЦК України, що передбачають певні види нікчемних угод. До нікчемних належать угоди: а) укладені з порушенням
  8. § 3. Недійсні угоди
    правові наслідки, що й при недійсності угоди, укладеної з неповнолітнім до 15 років (статті 53 і 54 ЦК України). Правила статей 51, 53 і 54 ЦК України про недійсність угод не поширюються на угоди, що їх укладають неповнолітні (до 15 і від 15 до 18 років), відповідно до норм статей 13 і 14 ЦК України, а також на дрібні побутові угоди (купівля хліба та інших продуктів у магазині), що їх укладають
  9. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    правові договори можна розглядати як окрему групу цивільно-правових договорів, що мають свою специфіку. Сімейно-правовими можна вважати договори, що укладаються фізичними особами і спрямовані на встановлення, зміну або припинення сімейних прав та обов'язків. У зв'язку з цим не можна віднести до сімейно-правових усі без виключення договори, що закріплені в СК України. Так, договір про патронат
  10. Стаття 21. Поняття шлюбу
    правовідношення, права та обов'язки подружжя. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Підсумовуючи, можна зазначити наступне. Із закріплених в коментованій статті ознак шлюбу дві - мають формальний зміст (суб'єктний склад шлюбних