Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб

Розмежування різних форм участі третіх осіб в установленні і реалізації цивільних правовідносин має істотне значення, оскільки полегшує вибір саме тих правових засобів, які дозволяють забезпечити досягнення бажаного кінцевого економічного і правового результату.
Порівняємо представництво з подібними категоріями, які найбільш часто зустрічаються у цивільному обігу.
Представництво і комісія.
Коли особа діє за дорученням іншого, але від власного імені, має місце непряме представництво або комісія. З представництвом ці відносини мають чималого спільного: і представник, і комісіонер діють в інтересах іншої особи; вони обидва вчиняють правочини з третьою особою, будучи уповноваженими на їх здійснення.
Різниця між представництвом та комісією полягає в такому:
1) комісіонер діє від власного імені, а тому правовий результат його дій настає дія нього самого, хоч і не відображається на його майні. Існування комітента (особи, в інтересах якої вчиняється правочин) для третьої особи юридичного значення не має;
2) оскільки комісіонер у вчинених ним правочинах приймає права та обов'язки безпосередньо на себе, для третіх осіб не має значення обсяг повноважень комісіонера і зміст комісійного доручення.
кс надане йому комітентом. Укладення комісіонером правочину «порушенням вказівок комітента не тягне його недійсності, а лише « інорює право і обов'язок комітента приймати ного на свій рахунок. І їм настання юридичного ефекту представництва суттєвим с знання іреііх осіб про те, що представник діє від чужого імені, а також наявність та зміст повноваження;
З] виступ комісіонера від власного імені зумовлює те, що до ЯГО обов'язків входить не тільки здійснення правочину, але й його виконання. Виконання представником здійсненого правочину не є обов'язковим.
Представництво і звичайне посередництво.
Від звичайного посередництва представництво відрізняється їдким:
1) представник шляхом власного волевиявлення вчиняє право- чин замість особи, яку він представляє. Посередники не замінюють особисту діяльність тих, кому вони сприяють. їхні дії самі по собі не викликають встановлення правового відношення між контрагентами. Останні породжують його власними діями, які спрямовані на досягнення цієї мети. Відповідно, звичайний посередник не має повноважень і діє. від власного імені. Якщо посередник діє від імені іншої особи, він виступає вже не як звичайний посередник, а як представник;
2) посередник, на відміну від представника, захищає інтереси не одного, а одразу обох контрагентів, а також суспільні інтереси.
3) звичайне посередництво застосовується лише при укладанні правочинів у сфері цивільного обігу між дієздатними особами. Сфера застосування представництва ширша: через представника можливим с як придбання, так і реалізація майнових і немайнових цивільних прав і обов'язків. Крім того, як особа, яку представляють, може виступати і недієздатна особа.
Представництво і договір на користь третьої особи.
Як і у представництві, за договором на користь третьої особи для останньої з юридичних дій інших осіб безпосередньо виникають юридичні наслідки. Особа, яка уклала договір на користь іншої, як і представник діє в інтересах того, на чию користь цей договір складений. Розмежування представництва і договору на користь третьої особи має практичне значення, як правило, для встановлення суб'єкта обов'язку при наданні зустрічного задоволення стороні, яка виконала договір на користь третьої особи.
Різниця між ними полягає в такому:
1) особа, яка укладає договір на користь третьої особи діє не від її, а від власного імені, у зв'язку з чим сама стає стороною відповідного правового відношення;
2) третя особа набуває за договором не всіх прав і обов'язків, що виникають з нього, а лише окремого права вимоги. При представництві усі права та обов'язки з дій представника виникають тільки у особи, яку представляють;
3) суб'єкт, який уклаи договір на користь третьої особи, діє не в силу повноваження, а лише на підставі свого волевиявлення, а тому між ним і третьою особою ніяких правовідносин не виникає. Натомість, представника і особу, яку представляють, пов'язують внутрішні правовідносини представництва.
Найбільші труднощі являє розмежування представництва і покладання виконання зобов'язання боржника на третю особу згідно зі ст. 528 ЦК, котре, разом з тим, має важливе значення, дозволяючи правильно вирішувати питання про можливість застосування до тих чи інших випадків виконання зобов'язання третьою особою норм права про необхідність надавати звіт, про можливість відмови третьої особи від виконання чужого зобов'язання тощо.
Всі випадки виконання зобов'язань замість боржника іншими особами можуть бути об'єднані у 3 групи: 1) виконання зобов'язання здійснюється третьою особою без спеціального акта покладання на неї цього виконання (безпосередньо в силу закону). Так, зобов'язання з перевезення, що прийняте на себе першим перевізником, виконується у відповідних частинах в силу закону наступними перевізниками; 2) виконання зобов'язання третьою особою здійснюється за спеціальним погодженням дій цієї особи з однією зі сторін зобов'язання (наприклад, за договором доручення); 3) виконання зобов'язання здійснюється третьою особою за відсутності всіх наведених вище підстав за власним спонуканням.
Як і за представництвом, особа, на яку покладене виконання зобов'язання боржника, своїми юридичними діями виконує чуже зобов'язання, створюючи тим самим безпосередньо для боржника за основним зобов'язанням правові наслідки. Як і представник, виконавець зобов'язання пов'язаний певними правовими відносинами, внаслідок яких провадиться виконання, тільки з однією з сторін основного зобов'язання. Основний боржник, як і особа, яку представляють, з покладанням виконання на третю особу не виключається з правового відношення, що виконується, і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третьою особою (окрім випадків, прямо зазначених в законі).
Разом з тим, незважаючи на значну подібність представництва і виконання зобов'язання замість боржника іншими особами, останнє не можна розглядати як один з випадків представництва, оскільки:
1) особа, на яку покладене виконання зобов'язання боржника, на відміну від представника, діє від свого імені і виконує власний обов'язок перед боржником, хоча тим самим погашається і борг боржника за основним зобов'язанням;
2) на відміну від представника і особи, яку представляють, третя особа, на яку покладене виконання, і боржник пов'язані правовим відношенням, яке створює економічну підставу для покладання виконання в силу одностороннього волевиявлення боржника.
Представництво і порука.
В силу договору поруки поручитель теж виконує зобов'язання ; іміеть основного боржника з безпосереднім для останнього право і І и м резул ьтато м.
Проте дії представника і поручителя мають свої специфічні особні вості:
1) на відміну від представника, поручитель робить це від власного імені;
2) відповідна дія є для поручителя виконанням власного обов'язку перед кредитором, який виник у нього з договору поруки;
3) до поручителя, яким виконав зобов'язання, на відміну від представника переходять всі права кредитора за цим зобов'язанням;
4) поручитель, на відміну від представника, діє в інтересах кре- штора, а не основного боржника .
Отже правовідносини з представництва не є тотожними жодній іншій формі вчинення правочинів за допомогою третіх осіб. Залежно від особливостей тієї чи іншої форми посередництва розмежування цих форм і представництва можуть стосуватися сфери діяльності, суб'єктного складу, мети, характеру і результату дій посередника як учасника певних правовідносин. При цьому принципова відміна представництва від усіх інших форм встановлення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участі третьої особи полягає у характері взаємних суб'єк- іивннх прав і обов'язків. Зовні це проявляється в тому, шо тільки представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє повноваження та виконуючи обов'язок представляти іншу особу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб"
  1. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
  2. § 3. Право повного господарського відання і право оперативного управління - основні форми здійснення права державної та комунальної власності
    Якою б важливою не була діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади у сфері управління державною власністю, однак у їх функції не входить використання майна в процесі виробництва, створення нових матеріальних благ, їх реалізація тощо. Для цього уповноважені органи виконавчої влади утво-і рюють державні підприємства та державні установи, за якими законодавець
  3. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я,- карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. 2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я - карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
  4. § 2. Поняття власності і права власності
    Слово "власність" нерідко вживається для позначення належності комусь речей. Іншими словами, власність тлумачиться як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми.} Визначення власності за допомогою категорії присвоєння випливає з робіт К. Маркса, де категорії "власність" і "присвоєння" тісно пов'язані. Такий підхід до визначення власності
  5. § 3. Спільна діяльність
    Загальні положення щодо права фізичних та юридичних осіб (у тому числі суб'єктів господарювання) на ведення спільної господарської діяльності на умовах, визначених договором про спільну діяльність, містяться у гл. 77 ЦК та ст. 176 ГК. Порядок оподаткування спільної діяльності без створення юридичної особи та суміжні з цим процедури визначаються Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" та
  6. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті. 153.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що
  7. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  8. § 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань
    Підстави виникнення застави^- Сторони заставних правовідносин. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 p. застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, за якою кредитор (заставо-держатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості майна переважно перед іншими кредиторами. Історичний досвід
  9. Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом
    1. Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження,
  10. Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)
    1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння