Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання


1. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,-
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
2. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшу- кового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,-
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення таємниці слідства та конфіденційності іншої інформації, пов'язаної з виявленням та розкриттям злочинів і розслідуванням кримінальних справ.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні даних досудового слідства чи дізнання:
1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387);
2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшу- кового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387).
Про поняття розголошення див. коментар до ст. 132. Не має значення, чи стосуються розголошені дані досудового слідства або дізнання винної особи чи інших осіб.
Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 387, якщо його вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, і якщо особа була попереджена в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані. Попередження про обов'язок не розголошувати дані досудового слідства чи дізнання має бути належним чином процесуально оформлене.
Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387, за умови, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність. До даних, розголошення яких ганьбить людину, принижує її честь і гідність, можна віднести дані про неї, про її дії або про дії, вчинені щодо неї, які вона бажає зберегти у таємниці і розголошення яких підриває її авторитет, зачіпає почуття самоповаги, компрометує її. Це можуть бути дані про інтимне життя особи, її захворювання, непорядні вчинки тощо (про поняття відомостей, що ганьблять особу, див. також коментар до ст. 154).
Злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення з даними досудового слідства чи дізнання сторонніх осіб.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. За ч. 1 ст. 387 можуть нести відповідальність тільки свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій і попереджені про обов'язок не розголошувати даних досудового слідства чи дізнання, а за ч. 2 ст. 387 - суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, опера- тивно-розшукового органу незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у досудовому слідстві або дізнанні.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Конституція України (статті 3, 32).
КПК (статті 104, 121).
Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 2 лютого 1992p. (ст. 9).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання"
  1. Стаття 328. Розголошення державної таємниці
    статтями 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження невиліковної інфекційної хвороби), 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці), 168 (розголошення таємниці усиновлення), 232 (розголошення комерційної таємниці). У зв'язку з тим, що відповідно до законодавства України не можуть вважатися державною таємницею деякі види інформації (інформація про
  2. Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці
    статтями 145 і 387. 3. Об'єктивна сторона злочину характеризується діянням у виді розголошення лікарської таємниці, тяжкими наслідками, а також причиновим зв'язком між діянням і наслідками. Про поняття розголошення див. коментар до ст. 132. Способами розголошення можуть бути також: публічна демонстрація особи, яка страждає на психічний розлад, фотографування її чи кінозйомка, відеозапис,
  3. Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад
    статті 364-365, 423-424) чи самоправство (ст. 356). Давання експертом-психіатром під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого висновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 384. Стаття 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її
  4. Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку
    статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за такий злочин. Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129. Застосування винним погрози вбивством при вчиненні цього злочину утворює ідеальну сукупність злочинів і за наявності підстав потребує кваліфікації за статтями 386 і 129. Під погрозою насильством у складі цього злочину розуміється залякування потерпілого
  5. Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи
    статтями Особливої частини КК (зокрема, за статтями 356, 364). Вчинення у будь-якій формі перешкод означає створення перепон для здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги шляхом застосування психічного чи фізичного насильства, підкупу, безпідставної відмови у наданні таким особам необхідних для виконання ними своїх повноважень документів чи
  6. АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
    розголошення лікарської таємниці (див. також: Розголошення) - 145 розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення - 176 скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я - 184 тиражування творів, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення - 176
  7. § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
    статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа
  8. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    § 2. Особливості відшкодування шкоди різних
  9. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    досудового слідства, прокуратури або суду та шкоди, заподіяної злочином. Згідно зі ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді
  10. Стаття 308. Використання інформації, що надається митним органам
    розголошенню або використанню посадовими особами митних органів для особистих цілей, не може надаватися органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим та службовим особам, установам, організаціям, підприємствам та громадянам, за винятком випадків, передбачених