Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
B.I. Тертишніков. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2007 - перейти к содержанию учебника

Стаття 396. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставахдо часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами,згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) в інших випадках, встановлених законами України.
1. Дана стаття встановлює підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Підстави відмови наведені факультативно, тобто зазначені у частині 2 статті підстави є діючими лише у тому випадку, якщо вони не передбачені у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Перелік підстав відмови у задоволенні клопотання не є вичерпним.
Перша підстава для відмови у задоволенні клопотання, як уявляється, є недієвою. Згідно зі ст. 394 цього Кодексу відсутність у додатку до клопотання офіційного документа про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні), є підставою залишення клопотання без розгляду та повернення його стягувачеві (або його представнику).
Друга підстава повинна застосовуватися, якщо стягувач, боржник або обидві сторони були позбавлені можливості взяти участь у судовому процесі через відсутність їх належного повідомлення про розгляд справи.
Третя підстава застосовується, якщо іноземний суд вирішив питання, яке належить до виключної компетенції національного суду або іншого органу України.
Четверта підстава застосовується при порушенні однієї з головних вимог цивільно-процесуального права України: не можна вирішувати тотожні справи одночасно, а тим більш, якщо тотожна справа вирішена національним судом раніше. Зрозумілою є і п'ята підстава - пропуск строку виконавчої давності є перешкодою відкриття виконавчого провадження. Тому задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду було б безпредметним. Шоста підстава також відповідає вимогам національного законодавства України про розмежування компетенції правозастосовчих органів держави. Сьомою підставою відмови у задоволенні клопотання є те, що виконання рішення іноземного суду може загрожувати інтересам України. Ця підстава є у значній мірі оціночною. Як уявляється, за такою підставою може бути відмовлено у задоволенні, якщо: дозвіл протирічив би умові взаємності між державами; рішення іноземного суду зачіпає суверенітет, безпеку, головні засади законодавства України (основи конституційного ладу, конституційні права і свободи людини тощо).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 396. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду"
  1. Стаття 122. Відкриття провадження у справі
    Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. 2. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судо-чинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою
  2. Стаття 395. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
    Про надходження клопотання про надання дозволу на приму-сове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. 2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника
  3. Стаття 397. Оскарження ухвали суду
    1. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені цим Кодексом. 1. Коментована стаття встановлює можливість оскарження як ухвали суду про подання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, так і ухвали суду про відмову у задоволенні клопотання з
  4. Стаття 159. Безнадійна та сумнівна заборгованість
    159.1. Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості. 159.1.1. Платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником
  5. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    Господарський договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського
  6. § 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
    Поняття промислової власності. Другий вид творчості становить науково-технічна діяльність, результати якої називають промисловою власністю. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., до якої приєдналася Україна, до об'єктів промислової власності належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і моделі, фабричні і товарні знаки, знаки
  7. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  8. § 3. Позовна давність
    Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити
  9. Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
    1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. 2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. 3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед. 4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має
  10. § 1. Договір купівлі-продажу
    Відносини купівлі-продажу в широкому розумінні регулюються гл. 54 ЦК. (інституту традиційної купівлі-продажу присвячені §§ 1-2 'зазначеної глави), Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), а також іншими нормативними актами різної юридичної сили залеж.- но від особливостей предмета договору (правочини із земельними ділянками -