Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. |
||
Явище парламенту завдячує своєму народженню новим історичним часам, тобто періоду історії людства, який розпочався революціями XVII-XVIII століть. Реальний парламент функціонує в системі державної влади, яка ґрунтується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Однак сам термін «парламент» має давнє походження: його генеза пов'язана з феодальними часами. З кінця XIII ст. цей термін почали використовувати в Англії як власну назву ста ново-представницької установи. Для позначення органу законодавчої влади термін «парламент» набув поширення у XIX ст. насамперед в європейських країнах. На сьогодні відповідний термін як родова назва органів законодавчої влади є загальноприйнятим, а як власна назва він офіційно вживаний (зафіксований в конституціях) у багатьох країнах. У ряді країн, де орган законодавчої влади має іншу власну назву, термін «парламент» вживається разом з нею або є складовою відповідної конституційної дефініції. Прикладом цьому слугує формулювання коментованої статті. У вітчизняній політико-правовій думці термін «парламент» для позначення потенцій національного державотворення з'я-вився на початку XX ст. Першими його почали застосовувати автори програмних документів тогочасних українських політичних партій. Проте на рівні правотворчості цей термін тоді на наших теренах не вживався. На час поширення ідей парламентаризму український народ був уже позбавлений власної державності. До того ж більша частина українських земель перебувала під самодержавною владою, яка загалом негативно ставилася до подібних ідей. Це зумовлювало своєрідне запізнення у сприйнятті певних інтелектуальних здобутків у царині прогресивної суспільної (включно правової) науки. Таке запізнення відбилося і у практиці державотворення періоду визвольних змагань 1917-1920 pp.: термін «парламент» не був вживаний у більшості конституційних проектів, оприлюднених у цей період. За радянських часів термін «парламент» об'єктивно не узгоджувався з теорією і практикою державного владарювання. Він застосовувався тільки для характеристики «буржуазної держави» і завжди мав по суті негативне звучання. В юридичній науці загальновизнаною була теза про «кризу буржуазного парламентаризму». Тому на початок періоду розбудови сучасної Української держави у частини політиків і фахівців-юристів зберігалося негативне або обережне ставлення до поняття парламенту. Це, зокрема, спричинило той факт, що в Декларації про державний суверенітет України і Акті проголошення незалежності України Верховна Рада України не була названа парламентом. Уперше офіційно термін «парламент» було вживано в Законі України від 7 жовтня 1993 р. «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України». В подальшому цей термін був застосований як складова відповідної конституційної дефініції. Наявність конституційної дефініції Верховної Ради України можна розцінювати по-різному. Так, уживані за радянських часів У текстах основних законів різного роду визначення мали у першу чергу політико-ідеологічне значення і далеко не завжди відповідали декларованій правовій природі конституції. Характерно, Що в конституціях більшості сучасних держав дефініції парламентів відсутні. З іншого боку, наявність розгорнутої дефініції парламенту за умов так званих пострадянських країн є позитивною рисою конституційного регулювання суспільних відносин, адже для їх суспільно-політичного і державного життя є актуальною проблема укорінення на рівні масової політичної свідомості Конституція України Розділ IV. Стаття ідеології парламентаризму. Дефініція, яку містить коментована стаття, акцентує увагу на місці Верховної Ради України в державному механізмі, визначає так звану титульну функцію парламенту, його «законодоване» в понятті законодавчої влади призначення. В коментованій статті застережено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади. Концептуально невдалим є іноді вживане визначення Верховної Ради України як вищого (найвищого) законодавчого органу. Таке визначення Верховної Ради України укорінене в теорії радянської влади, за якою виключно ради визнавалися органами державної влади, а Верховна Рада визначалась «найвищим органом державної влади» (ст. 97 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 p.). У зв'язку з цим може виникати непорозуміння з приводу того, чи існують «нижчі» органи законодавчої влади. За будь-яких умов положення коментованої статті про єдиний орган законодавчої влади треба тлумачити так, що законодавча влада не може бути структурно-організаційно «розчленована» по вертикалі. Власну назву парламенту - «Верховна Рада України» - також можна сприймати як своєрідний рудимент з досвіду субординова-ної системи представницьких органів. Сьогодні лише в нашій державі за парламентом збереглася назва, яка за радянських часів позначала «найвищий орган державної ради». Однак за Конституцією України не існує системи представницьких органів, яку б увінчувала Верховна Рада України. Остання є органом державної влади - парламентом, а місцеві ради - органами місцевого самоврядування. Що ж до прийнятої власної назви парламенту України, то її можна тлумачити і в контексті більш віддаленого, ніж радянські часи, періоду вітчизняної політичної історії. Виборний (і тому представницький) характер мали деякі з так званих козацьких рад XVII-XVIII століть. Серед виборно-дорадчих органів періоду Запорізької Січі та Гетьманщини треба насамперед назвати Генеральну Раду і Раду старшини (Старшинську раду). Зазначений період був періодом передісторії парламентаризму в Україні. Започаткування ж реальної історії вітчизняного парламентаризму пов'язане з утворенням і діяльністю за часів визвольних змагань 1917-1920 pp. установ представницького характеру, котрі здійснювали державно-владні функції і нерідко називалися радами. Найвідомішою в них була Українська Центральна Рада. У коментованій статті застережено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади. Цей припис конкрети-зує більш загальне положення ч. 2 ст. 6 Конституції України, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (принцип поділу влад, або за прийнятим у нас формулюванням - поділу державної влади). Поняття законодавчої влади за своїм змістом є близьким до поняття парламенту, вони значною мірою взаємопрони-кають. Це поняття позначає сукупність відповідних повноважень різних органів - складових конституційного механізму здійснення державної влади, у першу чергу парламенту. Як уже зазначалось, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, але певними повноваженнями у сфері законодавчої діяльності наділені Президент України і Кабінет Міністрів України. Згідно з ч. 1 ст. 93 Конституції України вони є суб'єктами права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, а отже, учасниками законодавчого процесу в парламенті на його відповідній стадії. Стадією законодавчого процесу є й застосування Президентом України вето на прийнятий Верховною Радою України закон, можливість якого по суті передбачена ч. 2 ст. 94 Конституції України. Без подолання вето неможливе наступне підписання і офіційне оприлюднення закону главою держави, а з цим - набрання ним чинності. Проте реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості. Поняття законодавчої влади пов'язане зі змістом однієї з головних функцій парламенту - законотворчістю. Це власне парламентська функція, яку не здійснює жоден інший державний орган. У Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо повноважності Верховної Ради України від 17 жовтня 2002 р. зазначено, що «визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони» (Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 5. - С. 16). З іншого боку, існує практика прийняття законів шляхом референдуму (загальнонародного голосування). Тим самим поняття законодавчої влади також позначає зміст і наслідки волевиявлення народу (виборчого корпусу) на референдумі. Можливості проведення законодавчих референдумів в Україні об'єктивно обмежені ч. 2 ст. 72 Конституції України. ... |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Информация, релевантная "Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України." |
||
|