Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 7, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Коментована стаття присвячена одному з найважливіших конституційних соціальних прав людини і громадянина - праву на достатні життєвий рівень. Ця стаття - яскравий приклад впровадження в національну правову систему міжнародних правових стандартів щодо прав особи, оскільки ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлює, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло та неухильне поліпшення умов життя.
Право на достатній життєвий рівень не означає, що Українська держава бере на себе зобов'язання забезпечити кожному громадянину і його сім'ї достатнє харчування, одягіжитло. Укомен-
тованій статті не встановлюється, що держава гарантує достатній життєвий рівень. Тим більше, що розуміння «достатній життєвий рівень» не є усталеним, оскільки він змінюється залежно від соціально-економічних та інших чинників. Завдання держави, яка проголосила себе соціальною, полягає в тому, щоб створити належні умови для людини, щоб вона могла соєю працею забезпечити гідну матеріальну базу життєдіяльності для себе і своєї сім'ї.
Закріплене в ст. 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень належить до другого покоління прав людини, тобто до основних соціально-економічних прав. Сама природа права на достатній життєвий рівень безпосередньо пов'язує його реалізацію з виконанням Українською державою відповідних зобов'язань у галузі соціальної політики. Соціально-економічні права мають специфічні особливості, що робить їх досить залежними від сталої економічної політики держави. Це стосується і характеристики права, закріпленого в коментованій статті Конституції. До особливостей соціально-економічних прав у цілому, порівняно з особистими і політичними правами, є менша їхня універсальність, тобто поширеність цих прав на відповідні категорії населення, допущення не досить чітких формулювань базових конституційних положень типу «гідне життя», «достатній життєвий рівень», «сприятливі умови праці». Реалізація соціально-економічних прав громадян безпосередньо залежить від стану економіки і ресурсів суспільства. Ступінь захищеності цих прав залежить не тільки і не стільки від наявності досконалого правового механізму їх реалізації, а насамперед від відповідності цієї категорії прав економічному потенціалу суспільства. Це стосується і права кожного на достотній життєвий рівень. Тому встановлення навіть на конституційному рівні певних соціальних прав ще не означає належного їх гарантування з боку держави. Право не може бути вище економічних можливостей суспільства.
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права встановлюється обов'язок держав, що підписали Пакт, забезпечувати повну реалізацію відповідних прав поступово і в межах наявних ресурсів. Якщо положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права підлягають застосуванню невідкладно і беззастережено, то Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права зобов'язує державу «вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами» (ч. 1 ст. 2). Тим самим підкреслюється залежність цього виду прав від достатку держави, від її здатності до стабільного економічного розвиту. Для забезпечення соціально-економічних прав з боку державної влади недостатньо тільки утримання від порушення прав цього виду - необхідне проведення заходів позитивного характеру для їх матеріального і процесуального забезпечення.
У соціально-економічних правах, в тому числі і в праві кожного на достатній життєвий рівень, розкривається важливий аспект соціальної, правової держави. Вона не може і не повинна роздавати всім громадянам матеріальні блага, але держава зобов'язана забезпечувати їм можливість захищати своє право на гідне життя. Якщо держава не зробить цього, то суспільство функціонуватиме в умовах гострих соціальних конфліктів. Встановлене в ст. 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень є своєрідним стандартом, до якого повинна у своїй політиці прагнути держава. В систему соціально-економічних прав людини в цілому заведено включати положення, які характеризуються як довгострокові ідеали і перспективні цілі. Це насамперед стосується права, закріпленого в коментованій статті.
Але це не означає, що держава може стояти осторонь забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень особи. Це входило б у суперечність із положенням, що Україна є соціальною правовою державою. Тому держава впливає на цей процес через створення умов для забезпечення права громадян на працю, на житло, на соціальний захист. При цьому соціальний захист включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. На це спрямоване пенсійне законодавство і пенсійна реформа, законодавство про зайнятість населення, яке встановлює правові, економічні та організаційні основи захисту населення України від безробіття.
На забезпечення достатнього життєвого рівня кожного в Україні спрямовані загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля, які розробляє і здійснює Кабінет Міністрів України і затверджує пар-
ламент України. Діяльність багатьох органів державної влади спеціальної компетенції спрямована на реалізацію цього права людини і громадянина. Так, органи Пенсійного фонду України здійснюють призначення і виплату пенсій, надбавок та доплат відповідно до законодавства, призначання і виплату щомісячної компенсації в разі втрати годувальника. Державна служба зайнятості (центр зайнятості): забезпечує працевлаштування безробітних; виплачує допомогу з безробіття; надає одноразову допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їх утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, котрі проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням служби зайнятості; надає безпроцентні позики безробітним тощо. Але всі ці заходи далекі від реального забезпечення права громадян України на достатній життєвий рівень.
Сучасне законодавство в Україні спрямоване на надання можливості громадянину забезпечити себе і свою сім'ю через виконання додаткової роботи за сумісництвом. Для гарантування певного розміру оплати працівникам за виконану ними роботу законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата, яка є соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Мінімальна заробітна плата в Україні визначається в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості на розрахунок на працездатну особу. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється парламентом України один раз на рік при затвердженні Державного бюджету України. Відповідно до темпів зростання споживчих цін підвищується і мінімальний розмір заробітної плати, пенсій, а також стипендій, розмір грошової допомоги громадян з мінімальними доходами.
У регулюванні цих питань особливе значення має Закон України від 5 липня 1999 р. «Про прожитковий рівень», у якому зазначається, що прожитковий рівень - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору продовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Цей мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демогра-
Конституція України
Розділ її. Стаття фічних груп населення. Прожитковий мінімум застосовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є базою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендії та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції та законів України. Прожитковий мінімум також встановлюється для: визначення права особи на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я і освіти, соціального обслуговування; встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету та місцевих бюджетів.
Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум. Але цей мінімум не може бути нижчий від установленого відповідно до Закону «Про прожитковий рівень».
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково -громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.
По суті, все це є мінімальними стандартами з точки зору забезпечення достатнього життєвого рівня особи. Але на сьогодні вони визначаються рівним розвитком економічних відносин в Україні, ефективністю праці, наявністю робочих місць, розвитком аграрного сектора, проведенням державної політики, підтримки вітчизняного товаровиробника.
Однією із складових елементів конституційного права громадянина на достатній життєвий рівень ст. 48 Конституції України
визначає наявність у особи житла. Вона не акцентує ні на якість такого житла, ні на інші аспекти житлової проблеми, яка існує в Україні. Діюче поточне законодавство і держава в умовах ринкової реформації надають можливість громадянам самим знайти шляхи вирішення власних життєвих проблем за рахунок кредиту на купівлю житла, власних коштів та майнових можливостей задовольнити потреби в житті.
Вирішення житлової проблеми було і залишається однією з найбільш гострих соціальних проблем в Україні. Право на житло гарантується Конституцією (див. коментар до ст. 47), але забезпечення державним житлом гарантується тільки для соціально незахищених громадян. Тому право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї в аспекті забезпечення житлом вирішується і в майбутньому вирішуватиметься все більшою мірою на приватно-правових засадах, що визначені новим Цивільним кодексом відповідно до Конституції України. На сучасному етапі особливого значення набуває розвиток приватного права в житловій сфері, яке дає можливість громадянам реалізувати права власника на власну квартиру, будинок. Новий Цивільний кодекс спрямований на реалізацію положень Конституції у сфері приватно-правових відносин, у тому числі і в житловій сфері. Зокрема, в ньому проголошуються принципи законності та непорушності приватної власності на житло. Все це має суттєве значення для реалізації громадянами права на достатній життєвий рівень, закріпленого в ст. 48 Конституції України.
У цілому забезпечення цього права в Україні залежить від цілеспрямованої державної політики у сфері соціально-еконо-мічних відносин, створення належних правових і організаційних умов для життя людей. Реалізація права кожного на достатній життєвий рівень повинна відбуватися в руслі положень ст. З Конституції про те, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Необхідною є чітка система соціального захисту особи. Соціальний захист населення, кожної людини являє собою сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечують дотримання соціальних прав громадян і досягнення ними гідного рівня життя. Створення системи соціального захисту залежить насамперед від держави. Йдеться про цілеспрямовану діяльність органів державної влади по забезпеченню гідного рівня життя громадянам з метою стабілізації умов життя і забезпечення балансу інтересів між різними прошарками населення. Державна система соціального захисту повинна сприяти сталому розвитку держави і суспільства, оскільки в центрі всього перебуває людина, її права, в тому числі і права на достатній життєвий рівень, що закріплено в ст. 48 Конституції України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 7, що включає достатнє харчування, одяг, житло."
  1. Стаття 356. Поняття провадження у справі про порушення митних правил
    статті 378 цього Кодексу, розгляд справи та винесення
  2. Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
    статтю у главі, що стосується особистих немайнових прав подружжя, законодавець тим самим підкреслив, що зобов'язаним суб'єктом при здійсненні кожним з подружжя вказаного права є інший з подружжя. Отже, при здійсненні дружиною свого права на повагу до своєї Індивідуальності чоловік зобов'язаний поводитись таким чином, щоб його поведінка не заважала прояву індивідуальності дружини. Це ж саме
  3. Стаття 282. Підтвердження походження товару
    має право вимагати подання сертифіката про походження такого товару. У разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару, в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, видається органом, уповноваженим на це Кабінетом
  4. Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань
    стаття згідно зі ст. 63 Конституції України встановлює право фізичної особи відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів і визначає коло цих осіб та близьких родичів цих осіб. Згідно зі ст. 63 Конституції України за таку відмову особа не несе відповідальності, але, згідно з частиною 2 коментованої статті, у випадку відмови давати показання особа зобов'язана повідомити
  5. Стаття 63. Показання свідка
    статтею, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. У сенсі ст. 57 цього Кодексу необхідно 83 розрізняти показання свідка як докази, і показання свідка як засоби доказування. Але коментована стаття їх змішує. Показання свідків як докази, - це фактичні дані, відомості про факти, про які свідок повідомляє суд. Але показання свідка як джерело,
  6. Стаття 260. Аудіо-, відеоконтроль особи
    достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового
  7. Стаття 428. Гарантія оплати праці посадових осіб митної служби України
    достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов'язків. Грошове забезпечення посадових осіб митної служби України складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання та вислугу років, та доплат і надбавок до грошового утримання, а також інших видів додаткових
  8. Стаття 42. Вибірковість митного контролю
    достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотриманням яких покладено на митні
  9. Стаття 133. Виклик слідчим, прокурором
    має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. 2. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у
  10. Стаття 207. Законне затримання
    статті 482 цього Кодексу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. 3. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку,
  11. Стаття 261. Накладення арешту на кореспонденцію
    статтею, є листи усіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, інші матеріальні носії передання інформації між особами. 5. Після закінчення строку, визначеного в ухвалі слідчого судді, накладений на кореспонденцію арешт вважається
  12. Стаття 92. Подання документів митним органам у пунктах пропуску на митному кордоні України
    достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон
  13. Стаття 277. Визначення країни походження товару
    достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. При цьому під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження