Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного І доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Невід'ємне право людини на життя і здоров'я, що знайшло своє відображення в ряді статей Конституції (статті 5, 27) одержало відповідний розвиток у ст. 49, ч. 1 якої наголошує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Зміст цієї статті повністю узгоджується з приписами Загальної декларації прав людини (ст. 25) та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ст. 12), відповідно до яких кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби.
На даний час в Україні діє достатньо розгалужена система законодавства, що регулює правові відносини, пов'язані з охороною здоров'я та медичною допомогою. Найважливіші серед них: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. із змінами та доповненнями, Закон України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» із змінами та доповненнями, Закон України від 12грудня 1991 р. «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення».
Важливе значення для комплексного вирішення проблем ож рони здоров'я мають загальнодержавні концепції та соціальні \ економічні, медико-санітарні і оздоровчо-профілактичні прогрі ми, які розробляються і затверджуються Президентом України Кабінетом Міністрів України і здійснюються центральними Л місцевими органами виконавчої влади. Так, наприклад, Концеїк ція розвитку охорони здоров'я населення України, затвердеьх Указом Президента України 7 грудня 2000 p., Національна прогр ма «Репродуктивне здоров'я» схвалена Указом Президента Укра")-4 ни 26 березня 2001 p., Міжгалузева програма «Здоров'я нації» ц 2002-2011 pp., затверджена постановою Кабінету Міністрів Укра ни 10 січня 2002 р. Місцеві програми охорони здоров'я населенню розробляються та здійснюються органами місцевого самоврядуч вання та місцевими державними адміністраціями.
Охорона здоров'я в Україні визнана пріоритетним напрямок діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників розвитку народу України. Право на охорону здоров'я відповідно до ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачає, що кожний громадянин України повинен мати життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини, безпечні для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, санітар-" но-епідеміологічне благополуччя території і населеного пункту де він проживає, безпечні і здорові умови праці, навчання, побу ту та відпочинку, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до стовірну інформацію про стан свого здоров'я, право на відшко дування заподіяної здоров'ю шкоди та інше.
Державну політику охорони здоров'я формує Верховна Рада України. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я. Гарантіями права на охорону здоров'я є: створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я; організація і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я; надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги; здійснення контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я; встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я тощо. Існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена.
Держава створює умови для доступного усім громадянам медичного обслуговування шляхом фінансування охорони здоров'я за
Конституція України
Розділ II. Стаття SO
рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та інших джерел, не заборонених законодавством. За рахунок бюджетних коштів фінансуються загальнодоступні для населення заходи охорони здоров'я. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. затверджена Програма надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, яка розроблена відповідно до ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Конституційний Суд України розглянув справу щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 49 Конституції України (справа про безоплатну медичну допомогу)- У рішенні Конституційного Суду від 29 травня 2002 р. № 10-рп встановлено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Одночасно держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Медична та лікувально-профілактична допомога надається громадянам поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, що мають на це відповідний дозвіл. Медичні працівники в цих випадках зобов'язані надавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях.
Фінансування охорони здоров'я має здійснюватися також за рахунок коштів від медичного страхування. Страхування громадян буде здійснюватися за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Держава спрямовує зусилля на створення і функціонування системи медичного страхування населення. Організація медичного страхування і використання страхових коштів визначається відповідним законодавством. На жаль, в Україні його нині немає. З метою узгодження дій органів виконавчої влади щодо реформування системи охорони здоров'я, зокрема шляхом впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, утворено Координаційний центр з питань впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р.
Одним із важливих чинників реалізації права на охорону здоров'я є забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення, під яким розуміється створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань. Санітарно-епідемічне благополуччя передбачає впровадження та дотримання комплексу санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, проведення санітарних і протиепідемічних заходів, а також здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р.
Охорона здоров'я населення пов'язана безпосередньо з подальшим розвитком у нашій державі фізичної культури і спорту, які спрямовані на зміцнення здоров'я, громадян, досягнення високого рівня працездатності та довголіття і є складовою частиною загальної культури суспільства. Основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві. Державна політика в цій галузі визначається Законом України від 24 грудня 1993 р. «Про фізичну культуру і спорт» із змінами та доповненнями, Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту в Україні, затвердженою Указом Президента України від 22 червня 1994 р. Важливе місце в цій справі посідає Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. із змінами та доповненнями.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування."
  1. Стаття 511. Закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру
    1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального провадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. 2. Про закриття кримінального провадження прокурор приймає постанову, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Постанова про
  2. Стаття 514. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
    1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування. 2. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або
  3. Стаття 212. Особа, відповідальна за перебування затриманих
    1. У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. 2. Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі. 3. Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана: 1) негайно зареєструвати затриманого; 2) роз'яснити затриманому підстави його затримання, права і
  4. Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
    Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. 1. Згідно зі ст. 93 примусові заходи медичного характеру можуть
  5. Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
    Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. 1. Примусові заходи медичного характеру -
  6. Стаття 516. Оскарження ухвали суду
    1. Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру, продовження, зміну, припинення застосування примусових заходів медичного характеру або відмова у цьому може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. На ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру у такому разі можуть бути
  7. Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі
    1. Якщо дитина постійно проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів. 1. Дуже складно вирішити проблему встановлення опіки або піклування над малолітніми дітьми або над неповнолітніми дітьми у разі, якщо неповнолітні страждають на певні психічні розлади, які вимагають
  8. Стаття 293. Надання копії обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та реєстру матеріалів досудового розслідування
    1. Одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного
  9. Стаття 292. Клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру
    1. Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати. 2. Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру,
  10. Стаття 513. Ухвала суду у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру
    1. Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця
  11. Стаття 512. Судовий розгляд
    1. Судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу. Участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, не є обов'язковою і може мати місце, якщо цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного
  12. Вина страхувальника
    . Під виною страхувальника слід розуміти вину працівника чи працівників даного підприємства-страхувальника, яка допущена ними під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 441 ЦК УРСР). Потерпілий не повинен доводити вину страхувальника. Іншими словами, вина страхувальника припускається. Для звільнення від "відшкодування шкоди страхувальник повинен довести, що шкоду заподіяно не з