Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Передбачене ч. 1 даної статті право на безпечне для життя і здоров'я людини довкілля не було закріплене Конституцією України 1978 р. Крім того, воно безпосередньо не зафіксоване і у Загальній декларації прав людини та інших міжнародно-правових актах. Український законодавець у і іьому питанні пішов далі, зважаючи на зростаючий негативний вплив довкілля на життя і здоров'я людини. Для розкриття суті конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля важливе значення мають два питання: а) що означає термін «довкілля»; б) яке довкілля є безпечним для життя і здоров'я людини.
Стосовно першого питання слід зазначити, що термінові «довкілля» кореспондує більш вживаний у нашому екологічному законодавстві термін «навколишнє природне середовище». Відповідно до Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» під навколишнім природним середовищем розуміється «...сукупність природних і природи о-соціальних умов та процесів» (ст. 5). Іншими словами, навколишнє природне середовище, а отже і довкілля, - це сукупність природних і природно-антропогенних умов та процесів, які оточують людину і є сферою її життя та діяльності. Ці умови та процеси справляють як позитивний, так і негативний вплив на життя і здоров'я людини, тобто характеризують довкілля з точки зору його якості.
Тепер щодо другого питання. У найзагальнішому значенні безпечним є довкілля, яке негативно не впливає на здоров'я людей. Більш конкретизоване визначення даної дефініції пов'язане з критеріями безпечності довкілля для життя і здоров'я людини. Такими критеріями є встановлені у законодавчому порядку екологічні нормативи. До них, зокрема, належать: нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у довкіллі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди у довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів (ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Законодавством України можуть встановлюватися й інші екологічні нормативи. Відповідність довкілля вказаним нормативам свідчить про безпечну, а невідповідність - про небезпечну якість довкілля для життя і здоров'я людини. Отже, право громадяни-
на на безпечне для його життя і здоров'я довкілля - це, по-суті, його право вимагати від відповідних суб'єктів додержання встановлених еколого-правових нормативів.
Недодержання цих нормативів є підставою для притягнення відповідних осіб до кримінальної, адміністративної та інших видів відповідальності, а також передбаченого ч. 1 ст. 50 Конституції відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Таке відшкодування здійснюється у встановленому цивільно-процесуальному порядку.
Крім того, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля забезпечується у нас комплексом взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, правових та інших заходів.
Особливе значення має інформація про стан довкілля. Частина 2 ст. 50 закріплює і гарантує, по-перше, право вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля, а також про якість харчових продуктів і предметів побуту, по-друге - право на поширення відповідної інформації. Джерелами такої інформації є документи та інші носії інформації, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи тощо. Вільний доступ до цих джерел означає можливість ознайомлення з ними громадян без будь-яких спеціальних дозволів, оскільки ця інформація за Конституцією України не може бути віднесена до секретної. Порядок одержання, використання, поширення та зберігання екологічної інформації, як і всіх інших видів інформації, регулюється Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» та іншими законодавчими актами. Держава зобов'язує органи державної влади і органи місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, створювати у державних органах спеціальні інформаційні служби або системи, які у встановленому порядку забезпечували б доступ до екологічної інформації. На Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладений обов'язок по підготовці та поданню щорічно Верховній Раді України Національної доповіді про стан довкілля в країні, а також забезпечення громадян та юридичних осіб інформацією екологічного характеру.
До гарантій, закріплених у ч. 2 ст. 50 Конституції України прав, належить також державний контроль за додержанням законодавства про інформацію, а також юридична відповідальність за порушення відповідних правил. Зокрема, за ст. 238 України кримінально караними визнаються приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.
Законодавчо встановлені, крім того, дисциплінарні санкції і заходи цивільно-правової відповідальності за матеріальну і моральну шкоду, завдану особі внаслідок порушення правил щодо екологічної інформації.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди."
  1. § 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю та майну
    статті 440-467 ЦК УРСР; статті 1185-1230 ЦК України). Кілька слів про норми ЦК УРСР, на підставі яких необхідно відшкодовувати шкоду, завдану погіршенням стану довкілля. Маються на увазі норми щодо суб'єктів, підстав та обсягу цивільної відповідальності. Як свідчить практика, заподіювачами шкоди життю, здоров'ю та майну внаслідок погіршення довкілля є юридичні особи та фізичні особи (промислові
  2. Л.М. Горбунова, С.В. Богачов. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, 2006
    право на відшкодування заподіяної шкоди. Крім того в посібнику розглядаються випадки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням життя, надаються поради щодо визначення втраченого заробітку (доходу), вирішення питань відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я малолітнього або неповнолітнього, наводяться умови, при яких стає можливим збільшення розміру відшкодування шкоди тощо.
  3. § 2. Відповідальність юридичних і фізичних осіб за створення небезпеки
    має розглядатися, зокрема, як важлива гарантія реалізації конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України). У юридичній літературі безпечне для життя і здоров'я довкілля характеризується як такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для життя і здоров'я
  4. Частина І. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду
    кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і
  5. § 11. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
    здоров'я або
  6. Частина II. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
    здоров'я або
  7. Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
    статтями 1195-1208 ЦК України. Дія цивільно-правових норм щодо відповідальності за таку шкоду поширюється на сферу недоговірних зобов'язань. Ця шкода, завдана фізичній особі під час виконання нею договірних зобов'язань, підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166, 1187 ЦК України. Потрібно зауважити, що на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
  8. 7. Випадки збільшення розміру відшкодування шкоди на вимогу потерпілого у разі зміни стану працездатності
    має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Зменшення розміру відшкодування шкоди може мати місце тільки за вимогою зацікавленої особи, на яку покладено обов'язок її відшкодувати. Підставою такого звернення боржника може бути підвищення працездатності
  9. Стаття 78. Розшук відповідача
    стаття цього Кодексу, на відміну від ст. 97 ЦПК 1963 p., передбачає лише один вид розшуку відповідача - обов'язковий. Він передбачений даною статтею за двох умов: 1) якщо місце перебування відповідача невідоме; 2) якщо особа виступає відповідачем за двома категоріями цивільних справ - за позовами про стягнення аліментів та за позовами про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
  10. Які є види зобов'язань за завдання шкоди?
    має бути відшкодована особою, яка вчинила протиправну поведінку. Шкода, завдана у стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам чи правам фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за цих обставин не можна було усунути іншими засобами), має бути відшкодована особою, яка її завдала. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоду, суд може покласти