|
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Відповідно до загальних правил, особа, яка перебувала в умовах підпорядкованості іншій особі (наприклад, військовослужбовець, працівник або службовець підприємства, установи чи організації), а також особа, яка хоч і не перебуває у відносинах підпорядкованості, проте згідно із законом зобов'язана підкорятися законним вимогам представників влади, має юридичний обов'язок виконувати звернені до неї законні розпорядження чи накази. Невиконання особою такого обов'язку визнається правопорушенням, що має наслідком притягнення до юридичної відповідальності. Наприклад, ст. 402 КК передбачає кримінальну відповідальність військовослужбовця за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також за інше умисне невиконання наказу, а ст. 403 КК - за необережне невиконання наказу начальника, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Стаття, що коментується, передбачає виняток з цього загального правила, а саме: ніяка особа не має юридичного обов'язку виконувати адресований їй явно злочинний наказ чи розпорядження. Це означає, що відмова особи від виконання такого наказу чи розпорядження або невиконання його іншим чином не визнається правопорушенням і відповідно має своїм правовим наслідком виключення юридичної відповідальності. Так, згідно з ч. З ст. 41 КК «не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження».
Терміни «наказ» та «розпорядження» фактично є синонімами. Крім того, визнано, що термін «наказ» є родовим щодо інших актів управління. Наказ (розпорядження) - це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити обов'язкову для неї (них) певну дію чи бездіяльність.
Явно злочинним визнається такий наказ (розпорядження), яким завідомо для особи, якій він адресований, наказується вчинити передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність) або таке діяння, яке визнається злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини).
Злочинний зміст наказу (розпорядження) повинен бути очевидним, явним для особи, якій він адресований.
Частина 2 ст. 60 передбачає, що в разі виконання явно злочинного наказу чи розпорядження юридичній відповідальності підлягає як особа, що віддала такий наказ (розпорядження), так і особа, яка його виконала.
Ці положення Конституції знайшли свій розвиток в ч. З та ч. 4 ст. 41 КК та у відповідних статтях Особливої частини КК. Так, службова особа, яка віддала явно злочинний наказ (розпорядження), підлягає кримінальній відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організатор-ство) вчинення злочину, передбаченого в наказі (розпорядженні).
Кримінальна відповідальність особи, яка виконала явно злочинний наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу (розпорядження).
Якщо, виходячи із зробленої оцінки, для особи було очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ (розпорядження), то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинений злочин на загальних підставах як виконавець злочину. При цьому вчинення злочину на виконання такого наказу (розпорядження) є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).
Особа, яка одержала злочинний наказ (розпорядження), може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте, якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене нею розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке необережне заподіяння шкоди передбачене в КК як злочин.
Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, кримінальній відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41 КК). У цьому випадку особа, яка виконала наказ (розпорядження), є своєрідним знаряддям у руках того, хто віддав злочинний наказ (розпорядження). Останній підлягає кримінальній відповідальності як виконавець того умисного злочину, вчинення якого передбачалося в наказі і який він вчинив «руками» невинуватого «виконавця».
З точки зору права збройних конфліктів проблема відповідальності старших командирів, які віддали злочинний наказ, і безпосередніх виконавців такого наказу залежить від тяжкості злочинів, які підрозділяються на порушення-делікти та серйозні порушення - тяжкі злочини.
Держави-учасниці Женевських конвенцій 1949 р. («Про покращення долі поранених і хворих в діючих арміях» (ст. 49), «Про покращення долі поранених, хворих і тих, хто зазнав корабельнуаварію» (ст. 50), «Про поводження з військовополоненими»(ст. 129), «Про захист громадянського населення під час війни»(ст. 146) зобов'язалися «ввести законодавство, потрібне для забезпечення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчинили або наказали вчинити ті чи інші серйозні порушення Конвенцій 1949 р. Серйозними порушеннями Конвенцій вважаються: навмисне вбивство військовополонених, тортури і нелюдськеповодження, включаючи біологічні експерименти, нівечення ізаподіяння шкоди здоров'ю, багатомасштабні руйнування чи загарбання майна, примушення військовополонених нести службу в армії супротивника, захоплення заручників тощо. .
Перший додатковий протокол до Женевських конвенцій 1949 р. ,| який торкається захисту жертв міжнародних військових конфліктів 1977 p., підійшов до проблеми невиконання злочинногс наказу з позицій відповідальності командира (начальника) ЗЕ накази, які він віддає своїм підлеглим.
Командир, який одержав від старшого начальника злочинний наказ (наприклад, відносно нападу на споруди, які містять небезпечні сили, - атомні електростанції, водосховища, віроломного використання емблем Червоного Хреста, страти заручників), хоч би в якому він був званні, пам'ятає про свою відповідальність за накази, що їх він особисто віддає своїм підлеглим. Повага до міжнародного права в такому разі ґрунтується не на побоюванні того, що посилання на наказ не буде прийняте як виправдання, а на усвідомленні своєї особистої відповідальності за дії підлеглих.
|
- Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження
статтями 402 і 403. 4. У певних випадках за виконання злочинного наказу відповідальність несе не його виконавець, а особа, яка віддала такий наказ. Це має місце тоді, коли особа, до якої звернуто наказ, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу. За таких обставин у її ставленні до вчиненого відсутня вина. Питання про те, чи міг виконавець усвідомлювати злочинний
- Стаття 15. Невтручання у приватне життя
зобов'язаний запобігати розголошенню такої
- Стаття 179. Особисте зобов'язання
статтею 194 цього Кодексу. 2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати. 3. Контроль за
- Стаття 12.
розпорядження.
- Стаття 105. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві
стаття встановлює правила про набрання судовим наказом законної сили та видачі його стягувачеві. Закон передбачає три умови набрання законної сили судовим наказом: 1) у суді повинні бути дані про отримання боржником копії судового наказу та доданих до нього копій документів або про відмову їх отримати (частина 2 ст. 104 цього Кодексу); 2) у суді немає заяви боржника про скасування судового
- Стаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу
стаття передбачає вкрай спрощену процедуру розгляду заяви про видачу судового наказу: його складання та ви- 123 дача проводяться без судового засідання. Суд повинен дотримуватись чотирьох вимог: 1) заява повинна бути прийнята і прийняття її має бути оформлено ухвалою суду; 2) процедура складання та видачі судового наказу повинна бути здійснена у триденний строк; 3) розгляд заяви про видачу
- Які особливості договору найму (оренди) транспортних засобів?
зобов'язується передати за плату і на певний строк транспортні засоби у користування. Цей договір є двостороннім і сплатним та має багато спільного з договором майнового найму, проте в системі договорів у Цивільному кодексі України займає самостійне місце. До транспортних засобів, стосовно цього договору, належать повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби.
- Стаття 104. Надіслання боржникові копії судового наказу
стаття регулює процедуру надіслання копії наказу боржникові. Копія судового наказу негайно після його складання направляється боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією наказу боржникові направляється копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів. Боржникові цим же листом роз'яснюється його право заявити можливі заперечення проти заявлених вимог протягом
- Стаття 391. Порядок наради і голосування в суді присяжних
статтею 368 цього Кодексу, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. 2. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім. 3. Ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування, крім випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто
- Стаття 97. Підсудність
стаття відсилає визначення підсудності заяви про видачу судового наказу до загальних правил підсудності (див. коментар до глави 1 Розділу III
- Стаття 258. Загальні положення про втручання у приватне спілкування
статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. 3. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть
- Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини
зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. 4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. 5. Поводження з особою, вина якої у
- Стаття 386. Права і обов'язки присяжного
зобов'язаний: 1) правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового провадження щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участі в судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе;
- Стаття 29. Ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками
зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. 1. Подача заяви про реєстрацію шлюбу є вольовою дією особи. Разом з тим наречені можуть і не усвідомлювати юридичної складової їхніх майбутніх подружніх відносин та акту реєстрації
- Стаття 185. Відкликання, зміна або доповнення клопотання про застосування запобіжного заходу
зобов'язаний відкликати клопотання про застосування запобіжного заходу та відкликати дозвіл на затримання, якщо такий дозвіл був отриманий. 2. Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов'язаний доповнити або змінити клопотання, або
- § 1. Поняття та ознаки спадкового договору
зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір, якому присвячена глава 90 ЦК, раніше вітчизняному цивільному законодавству відомий не був, у зв'язку з чим його родовід деякі вітчизняні правознавці (В. Васильченко) пов'язують з римським приватним правом. Проте, класичному римському праві
- Стаття 347. Оголошення судом касаційної інстанції
про прийняте рішення (ухвалу)
статті та її зміст є не лише незрозумілими, але і вельми спірними. Якщо розуміти назву статті та її зміст буквально, виходить що касаційний суд тепер, на відміну від усіх інших, не зобов'язаний проголошувати своє рішення (ухвалу). Він лише оголошує у судовому засіданні особам, які беруть участь у справі, про прийняті рішення (ухвалу). Постає питання, чи зобов'язаний касаційний суд закінчувати
- Стаття 378. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого
статті заходи повідомляється
- Стаття 210. Розпорядження товарами, щодо яких закінчилися строки тимчасового ввезення (вивезення)
зобов'язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна: 1) вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов'язанням, наданим митному органу; 2) або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з додержанням вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів
- Стаття 207. Законне затримання
статті 482 цього Кодексу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. 3. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку,
|