| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 8.У Україні візнається и Діє принцип верховенства права. |
||
|
Норми конституції України є нормами прямої Дії. Звернення до суду для захисту констітуційніх прав и свобод людини й громадянина безпосередно на підставі конституції України гарантується. В Україні візнається и Діє принцип верховенства права. Згаданій принцип захи до найкращих прогресивних здобутків політико-правової истории людства и Покликання Забезпечувати гуманістічній Розвиток Суспільства. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Йдет про визначальності роль права у Стосунки между усіма учасниками суспільного життя, у жіттєдіяльності державних и недержавних організацій, СОЦІАЛЬНИХ спільнот, груп, об'єднань, Зрештою - усіх людей. Вирази «верховенство права», або ж «панування (« Правління ») права» (rule of law), Вперше наживо у XIX ст. англійський юрист А. Дайсі. Уновітній истории цею Термін вікорістовується у Деяк міжнародніх актах (зокрема, у Конвенції про захист прав людини й основних свобод). Соціальний Зміст и СУТНІСТЬ принципом, что коментується, візначаються самперед самим феноменом права. Если вважаті таким явищем Тільки юридичні норми - формально-обов'язкові правила поведінкі загально характером, встановлені або санкціоновані державою, - тоді Поняття верховенства права втрачає Самостійне значення. Аджея у цьом випадка воно відображало б підпорядкованість держави позбав ее законам, іншім юридичним нормам, Які вона сама ж ВСТАНОВИВ и Які в будь-який годину сама может Изменить чі скасуваті. Безперечно, держава має буті зв'язана своими чіннімі законами, прот ця зв'язаність більш адекватно відбівається Поняття «верховенство закону». Поняття ж «верховенство права» набуває самостійного значення в юріспруденції позбав за тієї умови, Що саме право інтерпретується як таке Явище, Котре вінікає та існує Незалежності від держави, від ДІЯЛЬНОСТІ ее законодавчо та других органів (хочай розуміння его сутності Ніколи Не було й ніні НЕ є однозначним). З позіцій соціально-детерміністського, конкретно-історічного підходу правом (як феноменом недержавного походження) можна вважаті, зокрема, возможности суб'єктів суспільного життя, Які необхідні їм для Існування й розвітку, об'єктивно зумовлюють досягнутості рівнем ЕКОНОМІКИ ї культури людства и мают буті загально та рівнімі для всіх однойменніх суб'єктів. Без сумніву, найсуттєвішім різновідом є права людини. І самє смороду мают дива вірішальнім, визначальності Чинник та крітерієм при візначенні змісту ДІЯЛЬНОСТІ Держава і різніх СОЦІАЛЬНИХ спільнот та Громадського об'єднань. У разі реального панування прав людини в суспільному жітті Якраз и вінікають Підстави констатуваті реалізацію принципу верховенства права. Верховенство права, інтерпретоване як пріорітетність у суспільстві самперед прав людини, проявляється Головним чином у таких рісах державного и суспільного життя: - закріплення в констітуційному та других законах державіосновніх прав людини (закони, Які їм суперечать, є неправовими); - панування в суспільному та державному жітті таких Законів, котрі віражають волю більшості або Всього населення країни, втілюючі при цьом загальнолюдські цінності та ідеалі самперед права и свободи людини; - врегулювання відносін между особою і держава на основізагальнодозволенного принципом: «Особі дозволено чинити все, что прямо не заборонено законом»; - взаємовідповідальність особини і держава . Наведені ознакой є, власне, суттєвімі рісамі и правової держави, что нею проголосила себе.Україна в конституції (ст. 1). Аналогічне (хочай й Не Цілком тотожнє) розуміння верховенства права можна зустріті и в юрідічній практіці сучасної України. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування конституції України при здійсненні Правосуддя» Вперше в истории українського судочинства сформульовано таке положення: «Відповідно до ст. 8 конституції, в Україні візнається и Діє принцип верховенства права. Констітуційні права та свободи людини й громадянина є безпосередня діючімі. Смороду візначають цілі и Зміст Законів та других нормативно-правових АКТІВ, Зміст и спрямованість ДІЯЛЬНОСТІ органів законодавчої та віконавчої власти, органів місцевого самоврядування и Забезпечують ЗАХИСТ Правосуддя ... При цьом слід мати на увазі, что згідно Зі ст. 22 конституції, закріплені в ній права и свободи людини та громадянина НЕ є вічерпнімі »(п. 1). Такий підхід Найвищого органу в Системі українських судів Видається в основному слушно: Він орієнтує на ті, что Визнання закріпленіх у конституції прав и свобод людини та громадянина як безпосередно чінніх крітеріїв правомірності поведінкі Якраз и є путем до забезпечення верховенства права. Однак прінаймні Одне питання залішається все ж не з'ясованім: чі могут відіграваті таку саму роль у судочінстві ті права и свободи людини, Які у конституції України з питань комерційної торгівлі причини не відображені (хочай смороду зафіксовані, скажімо, у Деяк міжнародно-правових актах)? Відповідь на це запитання віпліває Зі ст. 9 конституції України, яка регламентує співвідношення и зв'язок міжнародніх Договорів, з одного боку, та национального законодавства України, зокрема ее конституції, - з іншого. V Демократичній правовій державі, Якою становится Україна (правова система ее захи до нормативно-актної (європейсько-контінентальної) Сім'ї), принцип верховенства права має діалектічно поєднуватісь Із принципом верховенства закону. Це по єднання Полягає в такому: Якщо принцип верховенства закону однаково мірою пошірюється як на правотворчу (законотворчу), так и на правозастосовну діяльність, то принцип верховенства права адресованности Головним чином законодавцю. А Державні органи мают користуватись останнім принципом у тихий випадка, коли смороду застосовують юридичні норми, котрі є відносно визначеними за змістом (зокрема, норми Оціночні): Аджея тоді у правозастосовувача вінікає можлівість зверни на власний Розсудів - в межах норми - тієї чи Інший вариант решение . І самє у ціх випадка загальнолюдські принципи права стають однією з визначальності підстав для такого Вибори. У разі ж! Застосування юридичних норм, Повністю (абсолютно) визначених за змістом, принцип верховенства права реалізується Тільки через верховенство закону, самперед закону основного (конституції). Обгрунтованість Щойно викладеня розуміння співвідношення Принципів верховенства права и верховенства закону дістала обгрунтоване відображення у Рекомендаціях організованої Академією правових наук України Міжнародної науково-теоретичної конференции «Проблеми методології современного правознавства» (Київ, 9-10 жовтня 1996 p.). У цьом документі зазначається, что найголовнішімі методологічнімі орієнтірамі современного права України повінні буті, зокрема, «верховенство права, забезпечення его обов'язкової реалізації у законотворчій ДІЯЛЬНОСТІ; верховенство та Найвища юридична сила конституції України Щодо законодавчо та других правових АКТІВ; верховенство Законів у Системі нормативно -правових АКТІВ України; забезпечення законності та справедливості правозастосовної ДІЯЛЬНОСТІ; забезпечення прямої Дії норм конституції и Законів України та обов'язковості їх Виконання ». Конституція України має найвищу Юридичним силу. Юридична сила нормативно-правових АКТІВ - це така їх спеціфічна властівість, яка характерізує їх співвідношення и взаємозалежність за формальні обов'язковістю та візначається місцем органу, Який їх прийнять, в апараті держави. Найвища юридична сила конституції Щодо всех Законів та других нормативно-правових АКТІВ зумовлюється тім, что вона за своєю Божою соціально-правовою природою є установчо нормативно-правовим актом держави. З цього віплівають Такі ее Властивості: первінність, «першопочатковість», пріорітетність у встанов- ленні визначальності засідок суспільного и державного влаштую, становища людини в суспільстві; універсальність (Конституція врегульовує ВСІ основні ділянки суспільного и державного життя , ВСІ основні отношения людини з державою); вінятковість, унікальність у регулюванні основних засідок Держава і Суспільства; підвіщена юридична Стабільність (зокрема, внаслідок спеціфічного, ускладненого порядку ЇЇ Зміни). Найвища юридична сила конституції знаходится свой прояв у таких ее ознакой: - верховенство, підпорядкованість, субордінованість, відповідність їй (констітуційність) усіх других Законів та підзакон-них нормативних АКТІВ; - беззаперечність, безсумнівність, «недоторканність» конституції для всіх суб'єктів державного и суспільного життя, можлівість вносіті до неї Зміни Тільки за рішенням того органу, якійїї прийнять; - абсолютна, всезагальна обов ' язковість: в Україні немаєсуб'єктів, Котре дозволялося б НЕ Дотримуватись ее положень. Закони та Інші нормативно-правові акти пріймаються на Основі конституції України и повінні відповідаті їй. У коментованому пріпісі СПЕЦІАЛЬНОГО роз'яснення потребує Термін «на Основі». ВІН є засобой конкретізації попередньої Частини ст. 8 конституції и означає, что закони та Інші нормативно-правові акти повінні: 1) буті РОЗВИТКУ констітуційніх норм - конкретізацією чі деталізацією їхнього змісту, або ж 2) візначаті порядок (процедуру) їх Здійснення, або ж 3) встановлюваті Юридична відповідальність за Порушення Основного Закону. Перша Із наведення ознакой є тотожня Поняття «відповідність конституції Законів та других правових актів» (ч. 2 ст. 147). Норми конституції України є нормами прямої Дії. Для того Щоб краще усвідоміті призначення коментованого Приписами, слід зважаті на ті, что ПРОТЯГ трівалого попередня періоду конституційно-правове регулювання у Нашій Країні відзначалося декларатівністю, «безсілістю» (значний мірою даже фіктівністю). Віправданням цього Було Поширення тоді уявлення, згідно з Яким Конституція Включає и «Програмні положення», Які, ясна Річ, що не могут буті негайно и безпосередно втілені в життя. Призначення коментованого Приписами Полягає в тому, щоб подолати Такі уявлення и таку практику та безпосередно Забезпечити пра-ворегулятівній Вплив конституції як повноцінного Юридично (нормативно-правового) акта, гарантуваті дієвість, реальністі ее норм. У зв'язку з ЦІМ слід роз'яснити, Що означає вирази «дь Юридичної норми» І, зокрема, дія «пряма». Дія нормативно-правового акту - це забезпечувана державою формальна можлівісті Використання або формальна необхідність Виконання (Дотримання) Юридичної норми, шо закріплена в ньом. Поняття прямої Дії норм конституції НЕ слід ототожнюваї з Поняття прямої Дії закону в часі. Пряма дія закону в часі є одним Із «напрямків» темпоральної (часової) Дії закону. Вона поля-І гає в тому, что дія закону пошірюється на ті отношения, Які виник-І нуть после набрання ним ЧИННОСТІ, а такоже на ті отношения, котрії існувалі ще до цього моменту, прот трівають и надалі (причому дія закону пошірюється на них позбав з моменту набрання ним | ЧИННОСТІ). Краще зрозуміті СУТНІСТЬ прямої Дії констітуційніх норм можна, співставляючі ее з їхньою непрямий, тоб опосередкованих, дією. Опосередковано дія таких норм здійснюється за помощью їх конкретізації, деталізації чі «процедурізації» в других, под констітуційніх юридичних нормах. Ті положення Основного Закону, котрі без згаданіх підконстітуційніх норм взагалі НЕ могут буті реалізовані, Якраз и є нормами непрямої Дії. Пряма дія констітуційніх норм вімагає, щоб даже за наявності и при застосуванні поточних підконстітуційніх Законів та других нормативно-правових АКТІВ правозастосовчого орган посілався НЕ Тільки на них, а спочатку на ту норму конституції, на Розвиток Якої або ж на Основі Якої смороду Прийняті и діють. Такий Висновок знаходится свое підтвердження й у наведеній Вище постанові Пленуму Верховного Суду України: у ній підкреслено, зокрема, что «суди при розгляді конкретних справ повінні Керувати самперед нормами конституції України». Слід звернути уваг й на ті, шо коментованій припис Щодо прямої Дії стосується самє норм конституції, а не якіх других ее становищем, Які НЕ є власне правилами ФІЗИЧНОЇ поведінкі, ДІЯЛЬНОСТІ (скажімо, положень Щодо констатації історічніх Фактів, намірів и Прагнення законодавця, его цілей). Ненорматівні положення конституції могут І використовуват позбав як аргументи при ПЄВНЄВ тлумаченні, ее норм (самперед тлумаченні історічному та цільовому). У цьо-. му проявляється їх ВАЖЛИВО функція в конституційно-правовому. регулюванні. . Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування конституції України при здійсненні Правосуддя» Вперше Визначи, в якіх самє випадка суд зобов'язаний безпосередно застосовуваті норми конституції. Це винне відбуватісь тоді, коли: - Зі змісту норм конституції НЕ віпліває необхідність додаткової регламентації ее положень закону; - закон, Який БУВ чіннім до введення в дію конституції чіпрійнятій после цього, суперечіть їй; - правовідносини, котрі розглядаються судом, не врегульовано законом України, а нормативно-правовий акт, прійнятійВерховною Радою України, суперечіть конституції України; - Указ Президента України, Які з Огляду на 'їх нормативно-правовий характер підлягають! застосування судами при вірішенні конкретних судових справ, суперечать конституції України. Звернення до суду для захисту констітуційніх прав и свобод людини й громадянина безпосередно на підставі конституції України гарантується. Це положення є Яскраве прикладом прямої Дії констітуційніх норм Щодо суднового захисту прав и свобод людини й громадянина (частина 1, 2 ст. 55 конституції України). Тут, крім Поняття прав и свобод людини (дів. коментар до ст. 3), упершись зустрічається Поняття прав и свобод громадянина. Права и свободи громадянина стосують позбав тихий ОСІБ, на котрих пошірюється українське громадянство, тоб особливий юридичний зв'язок между Людина і державою. ВІН Полягає в залежності и відповідальності между ними, что проявляється у спеціфічніх взаємніх правах и обов'язки: держава зобов'язана піклуватісь про своих громадян, де б смороду НЕ перебувалі, Забезпечувати Здійснення, охорону та захист їхніх прав и свобод, а громадяни мают Дотримуватись пріпісів, встановленного державою в інтересах Усього Суспільства. Здійснення прав и свобод людини значний мірою візначається їх юридичною забезпеченістю з боку держави. І самє громадянство є тім «каналом», через Який відбувається найбільш повне Здійснення прав людини. У ідеалі права громадянина Малі б Повністю співпадаті Із правами людини. Однак СЬОГОДНІ така Ситуація в Україні (як и в багатьох других державах) галі не є реальністю. У тихий статтей іншого розділу конституції України, де вжіваються слова «усі люди», «Кожна людина», «усі», «КОЖЕН», «шкірному», «особа», «Ніхто», йдет про права и свободи людини (Незалежності від ее Громадянство). Ті ж статьи конституції, в якіх Використовують Терміни «громадянин», «громадяни», встановлюються права (або обов'язки), вочевідь, Тільки для українських громадян. Отношения, пов "язані з набуттям и ВТРАТИ громадянство України, детально регламентуються Законом України от 18 січня 2000 р.« Про громадянство України ». У коментованому пріпісі йдет Про судову захист самє констітуційніх прав и свобод, тоб позбав тихий, Які безпосередно закріплені в Основному Законі. Отже, йдет так чи інакше позбав про Частину (хочай й найважлівішу) прав и свобод людини та громадянина. Роз'яснення Щодо того, Які ж права та свободи людини й громадянина існують або могут існуваті поза межами конституції, подається в Коментарі до ч. 1 ст. 22. Оскількі, як вже зазначалось, норми конституції є нормами прямої Дії, то безпосередно на їх підставі можна звертатись за ЗАХИСТ своих констітуційніх прав и свобод НЕ Тільки до суду, а й до других Передбачення законодавством органів. Та й Не Тільки для захисту, альо й для сприяння здійсненню та для охорони констітуційніх прав. Стаття 9. Чінні Міжнародні договори, згода на обов'язковість якіх Надал Верховною Радою України, є Частинами национального законодавства України. Укладення міжнародніх договорів, Які суперечать конституції України, можливе позбав после Внесення відповідніх змін до конституції України. У коментованій статьи закріплено Надзвичайно ВАЖЛИВО норму про співвідношення норм міжнародніх договорів України та норм внутрішнього законодавства. Разом з ст. 8 конституції України коментована стаття візначає склад та ієрархію норм законодавства Української держави. Термін «чінні Міжнародні договори України» захи Виключно до міжнародніх публічно-правових договорів. Це віпліває Із змісту коментованої статьи, яка пов'язує Поняття міжнародного договору з процедурою Надання Верховною Радою України Згоди на его обов'язковість, якові застосовують позбав до публічно-правових міжнародніх договорів. Тому для даного коментаря-ря слід застосовуваті міжнародно-правові Звичаї та акти, что ре- гулюють право міжнародніх публічніх договорів, а такоже внутрішнє законодавство України, что стосується таких договорів (Закон України «Про Міжнародні договори України»). Міжнародні договори может буті укладу между державами та за участю других суб'єктів міжнародного права. Міжнародний договір як форма закріплення міжнародно-правових зобов'язань может мати Різні найменування: «конвенція», «пакт», «угода» та ін. Від міжнародно-правових договорів звітність, відрізняті Інші Міжнародні акти, что могут мати правове значення: резолюції міжнародніх організацій, декларації, заяви, ЗАКЛЮЧНІ акти ТОЩО. Хочай Такі документи за питань комерційної торгівлі умів могут буті Юридично зобов'язуючімі, смороду НЕ набуваються якості міжнародного договору. Термін «Міжнародні договори України» слід розуміті як Міжнародні договори, укладені Україною. Порядок Укладення, Виконання та Припинення самє таких договорів регулюється Законом України «Про Міжнародні договори України». Адміністративно-теріторіальні одініці України НЕ мают Самостійної компетенції укладати Міжнародні договори, альо українське законодавство НЕ заперечує, що таке делеговане Повноваження может буті надано. У такому разі договір має розглядатіся як міжнародний договір України. У коментованій статьи згадуються позбав чінні Міжнародні договори. Питання про Чинність міжнародного договору - це питання міжнародного, а не внутрішнього права. У царіні внутрішнього права це питання постає позбав того, что вінікає питання про! Застосування норм такого договору у внутрішньому правопорядку відповідно до національно-правових процедур. Визнання міжнародного Договором не чіннім у внутрішньому праві НЕ может породжуваті міжнародно-правової нечінності. Альо питання про Дію міжнародного договором у внутрішньому правопорядку не может вінікаті, ЯКЩО договір є нечіннім у міжнародному праві. Тому, ЯКЩО міжнародний договір галі не набравши ЧИННОСТІ, для Дії его норм у внутрішньому правопорядку згідно Із коментованою статтей может буті недостатньо Надання Згоди на его обов'язковість Верховною Радою України. Внаслідок цього! Застосування норм міжнародніх договорів України в порядку, передбачення коментованою статтей, обов'язково має буті пов'язане Із з'ясувалося- 44-Конституція України Розділ!. Стаття ням питання про міжнародно-правову Чинність відповідного міжнародного договору. Звітність, такоже з'ясовувати питання про Набрань міжнароднім договором ЧИННОСТІ для України. Дата Надання Згоди Верховною Радою України на обов'язковість міжнародного договору НЕ збігається з Датою набрання ЧИННОСТІ міжнароднім договором для України. Так, Верховна Рада України 14 червня 1997 р. ратіфікувала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, а для України вона набрала ЧИННОСТІ 11 вересня 1997 р. На жаль, Оприлюднення текстів міжнародніх договорів в офіційніх виданнях України НЕ супроводжується відомостямі про набрання ними ЧИННОСТІ. Питання про дію міжнародніх договорів України, а такоже про дію міжнародніх договорів СРСР Неодноразово поставало перед Українськими судами. ВРАХОВУЮЧИ ті, что «юрісдікція судів пошірюється на ВСІ правовідносини, что вінікають у державі» (ч. 1 ст. 124 конституції України), суди могут вірішуваті це питання. Такий підхід збігається з доктриною та іноземною судової практики, яка візнає за Національними судами право Звертатися до з'ясування питання про Чинність та дію міжнародніх договорів. Зокрема, у зв'язку з Правонаступництво Щодо міжнародніх договорів перед судами может постаті питання про дію в Україні міжнародніх договорів СРСР. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Правонаступництво» Україна є «правонаступник прав и обов'язків за міжнароднімі договорами Союзу РСР, Які НЕ суперечать конституції України та інтересам РЕСПУБЛІКИ». Таким чином, Визнання міжнародного договору СРСР нечіннім может буті встановленного Констітуційнім Судом України в разі суперечності норм договором конституції України або судом Загальної юрісдікції - в разі суперечності норм договором інтересам України. Норми чинного міжнародного договору могут мати практику їх! Застосування міжнароднімі органами. Така практика может впліваті на Зміст зобов'язань за договором, ЯКЩО вона є офіційнім Тлумачення цього договору. Так, юрісдікція Європейського суду з прав людини відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини та основних свобод «пошірюється на Всі питання, Які стосують Тлумачення та! Застосування конвенції». З Огляду на це врахування Тлумачення є Частинами Виконання зобов'язань за міжнароднім договором. Тлумачення слів ст. 9 конституції України «... згода на обов'язковість якіх Надал Верховною Радою України ...» пов'язане Із з'ясування декількох зрозуміти. Перш за все як слід розуміті слова "згода на обов'язковість»? У п. 32 ст. 85 конституції України Визначи компетенція Верховної Ради України - Надання Згоди на обов'язковість міжнародніх договорів України. Термін «ратіфікація» в конституції НЕ застосовано. У тій же годину у ст. 7 Закону України «Про Міжнародні договори України» це Повноваження Верховної Ради України визначене як «ратіфікація». Альо Надання Згоди на обов'язковість міжнародного договору можливе НЕ Тільки путем ратіфікації. Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародніх договорів 1969 р. Надання Згоди можливе такоже путем «Прийняття», «погодження матеріалів», «Приєднання». Саме так слід розуміті слова конституції про Повноваження давати згоду на обов'язковість міжнародного договору. На практіці Верховна Рада України вікорістовує в ПОВНЕ обсязі це свое право не Тільки путем ратіфікації міжнародніх договорів, что ЦІЛКОМ ПРИРОДНО, оскількі питання про форму Надання Згоди на обов'язковість договору звічайній вірішується в самому договорі. Відсутність згадка в ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Міжнародні договори України» про ДПС форми Надання Згоди на обов'язковість міжнародного договору суперечіть конституції України. Тому як Частину внутрішнього законодавства слід розглядаті НЕ Тільки ратіфіковані Міжнародні договори України, а і ті Міжнародні договори, згоду на обов'язковість якіх Було надано Верховною Радою України в Інший ФОРМІ. У тієї ж годину норму ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Міжнародні договори України» слід розуміті в контексті компетенції Верховної Ради згідно з п. 32 ст. 85 конституції України та вважаті Частинами внутрішнього законодавства НЕ Тільки ратіфіковані, а і ті договори, згоду на обов'язковість якіх Було надано в іншій ФОРМІ. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Міжнародні договори України» ратіфікації підлягають Міжнародні договори України: а) Політичні (про дружбу, взаємну допомог и співпрацю, нейтралітет), загальноекономічні (про економічну та науково-технічну співпрацю), Із загально ФІНАНСОВИХ харчування, по вопросам позики та кредитом, теріторіальні, мірні, б) что стосують прав и свобод людини й громадянина; в) про громадянство; г) про долю У міждержавніх союзах та других міждержавніх об'єднаннях (Організаціях), системах колектівної безпеки; д) про військову Допомога та Стосовно направлення контингенту збройно Сил України до Іншої країни чи допуску збройно сил іноземних держав на теріторію України; є) про історичне та культурне надбання народу України; є) Виконання якіх обумовлює зміну чінніх чі ухвалення новіх Законів України; ж) Інші Міжнародні договори, ратіфікація якіх передбача законом чи самим міжнароднім договором. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість якіх Верховною Радою України не нада, що не застосовуються як частина национального законодавства. Таких міжнародніх договорів України Переважно більшість, среди них в основному договорі, укладені центральними органами віконавчої власти України. У Українському праві відсутнє Легальне визначення Поняття «національне законодавство». Цею Термін без визначення его змісту вікорістовує и Конституція України (статьи 9, 19, 118, п. 12 Перехідніх положень). Альо з'ясування самє цього Поняття має принципова значення для розуміння місця міжнародніх договорів у ієрархії українського законодавства. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України от 9 липня 1998 р. под терміном «законодавство» нужно розуміті Прийняті в межах Повноваження та відповідно до конституції України и Законів України: закони України; чінні Міжнародні договори України, згода на обов'язковість якіх Надал Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; Указ Президент України; декрети и постанови Кабінету Міністрів України. У других випадка Конституційний Суд України в своих рішеннях взагалі згадувать Міжнародні договори окремо від АКТІВ национального законодавства. У тій же година Закон України «Про Міжнародні договори України» у ч. 2 ст. 17 передбачає: «Якщо міжнароднім договором України, Укладення Якого відбулось У ФОРМІ закону, ВСТАНОВЛЕНО Інші правила, чем Ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України». До цього слід Додати, что ст. 12 згаданого Закону пошірює на національне законодавство міжнародно-правовий принцип сумлінного Виконання міжнародніх договорів - «Міжнародні договори України підлягають неухильне Дотримання Україною відповідно до норм міжнародного права», а такоже вімагає! Застосування цього принципу на Основі взаємності. При цьом «Президент Розділ І. Стаття України и Уряди Україні вжівають ЗАХОДІВ Щодо забезпечення Виконання міжнародніх договорів України »(ст. 13 Закону). Отже, згідно з Українським законодавством Виконання міжнародного договору, згода на обов'язковість Якого Надал Верховною Радою України, передбачає его Пріоритет перед національнім законом та іншімі актами законодавства, крім конституції України. Если міжнароднім договором України, згода на обов'язковість Якого Надал Верховною Радою України, ВСТАНОВЛЕНО Інші правила, чем Ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Відповідно Державні органи або органи місцевого самоврядування НЕ мают права віключаті своими актами зобов'язання, что містяться в таких договорах. З дати набуття для України ЧИННОСТІ міжнароднім договором не повінні застосовуватіся норми внутрішньодержавного законодавства, что Йому суперечать. У Деяк випадка міжнароднім договором, згоду на обов'язковість Якого надано Верховною Радою України, санкціонується! Застосування державою-стороною других міжнародніх АКТІВ. Наприклад, Договором про отношения добросусідства и співробітніцтва между Україною та Румунією від 2 липня 1997 р. ВСТАНОВЛЕНО зобов'язання СТОРІН «застосовуваті Міжнародні норми и стандарти ... Які містяться ... в: документі Зустрічі Копенгагенської Конференції Щодо людського віміру Організації з безпеки та співробітніцтва в Европе від 29 червня 1990 року, Декларації генеральної Асамблеї ООН Щодо прав ОСІБ, Які належати до національніх або етнічніх, релігійніх и мовних меншин (Резолюція 47/135) від 18 грудня 1992 року ... »В такому випадка договірна норма вступає в колізію з ч. 1 ст. 9 конституції України и тому не может буті застосована. Застосування у внутрішньому правопорядку норм міжнародніх договорів НЕ может ні суперечіті конституції України, ні доповнюваті ее (за вінятком віпадків, коли Конституція надає таку можлівість, Наприклад, у ч. 1 ст. 22), ні віключаті будь-які положення (у Рішенні у деле Устименка Конституційний Суд України зазначів: «... віняткі з констітуційніх норм встановлюються самою Констітуцією, а не іншімі нормативними актами»). У ч. 2 ст. 9 конституції України зазначено, что «Укладення міжнародніх договорів, Які суперечать конституції України, можливе позбав после Внесення відповідніх змін до конституції Конституція України Розділ І. Стаття І О України ... »Таким чином, норма цієї статьи спрямована у майбутнє и віключає можлівість Укладення міжнародніх договорів, что суперечать конституції України. Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про Міжнародні договори України» Поняття «Укладення міжнародного договору України» охоплює ведення переговорів з метою підготовкі тексту міжнародного договору, Прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення его автентічності та вісловлення Згоди на обов'язковість міжнародного договору для України. Це створює юридичний обов'язок для органів Української держави, уповноважених вести переговори, підпісуваті договори, давати згоду на обов'язковість договору, не укладати Міжнародні договори, что суперечать конституції України. Альо Це не віключає возможности появи міжнародніх договорів, что суперечать конституції України. На цею випадок Конституція НЕ Дає прямої ВІДПОВІДІ, оскількі ця проблема є міжнародно-правовою и ее Вирішення містіться в ч. 1 ст. 46 Віденської конвенції про право міжнародніх договорів: «Держава НЕ має права посілатіся на ту обставинні, что ее згоду на обов'язковість для неї міжнародного договору Було віражах з порушеннях того чи Іншого положення ее внутрішнього права, что стосується компетенції укладати договори, як на підставу недійсності ее Згоди, ЯКЩО Тільки таке Порушення Не було явнім и НЕ стосувалося норми ее внутрішнього права особливо ВАЖЛИВО значення ». При цьом Порушення норми внутрішнього права особливо ВАЖЛИВО Значення має буті Надзвичайно серйозною и ставити под сумнів сам факт належноє волевіявлення. У Іншому випадка договір буде признал чіннім и вінікне питання про его Виконання. Конституція НЕ вірішує питання про можлівість! Застосування норм міжнародніх договорів, норми якіх суперечать конституції, альо за своим духом Конституція Безумовно НЕ спріймає Такої колізії. На такій позіції Стоїть и Конституційний Суд України, надаючі ПЕРЕВАГА нормам конституції перед нормами міжнародніх договорів України. Відповідно до ст. 87 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд может розглядаті питання Щодо констітуційності чинного міжнародного договору и у разі дачі вісновків про невідповідність міжнародного договору конституції України Конституційний Суд України у цьом ж провадженні вірішує такоже питання Щодо неконстітуційності цього договору чі его окрем частин. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 8.У Україні візнається и Діє принцип верховенства права." |
||
|
||