Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 24. Умисел і його види


1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.
2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
1. Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчинюється умисно. Відповідно до ч. 1 ст. 24 умисел поділяється на два види - прямий і непрямий (евентуальний).
Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; 2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.
При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів. їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.
2. Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчиненні злочину.
Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об'єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Отже, передбаченням винного охоплюється в загальних рисах і причиновий зв'язок між діянням і наслідками.
Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.
3. Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.
Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, то при непрямому - свідомим припущенням їх настання. В останньому випадку воля особи посідає не активну, а пасивну щодо наслідків позицію, оскільки наслідки є побічним результатом злочинної дії (бездіяльності) винного.
Усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним діяння не є обов'язковою ознакою умислу: за загальним правилом незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Про поняття помилки див. також коментар до ст. 25.
Законодавча конструкція умислу фактично розрахована на матеріальні склади злочинів, які визнаються закінченими за умови настання суспільно небезпечних наслідків. Ці злочини можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом.
У формальних складах злочину, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності) і бажання їх вчинення. У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків. Воно тут переноситься на саме діяння, вчинення якого є моментом закінчення злочину. Злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину.
Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів, зокрема у випадках, коли йдеться про попередню злочинну діяльність або співучасть у вчиненні злочину. Так, готування до злочину і замах на злочин можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Розмежування умисного і необережного злочину (злочинної самовпевненості) вимагає точного встановлення ознак саме непрямого умислу.
Різновиди умислу дають змогу визначити ступінь вини, ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і тому враховуються при індивідуалізації покарання. 4. Окрім прямого і непрямого умислу, в теорії і судовій практиці виокремлюють ще й інші види умислу. Вони не утворюють самостійної форми вини, не підміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.
Залежно від часу виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.
Заздалегідь обдуманий умисел формується ще до вчинення злочину (особа обмірковує деталі злочину, складає план, підшукує співучасників, готує знаряддя вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу на кваліфікацію злочину, як правило, не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.
Умисел, що виник раптово, має місце тоді, коли намір вчинити злочин і його безпосередня реалізація не відділені між собою деяким проміжком часу, тобто винний вчиняє злочин одразу ж після виникнення умислу. Різновидом цього умислу є афектований умисел, який виникає в момент сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), зумовленого впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше насильства чи інших неправомірних дій. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках - утворює привілейований склад злочину (статті 116, 123).
За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку (наприклад, викрасти чуже майно, довести особу до самогубства). Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Наприклад, особа завдає ударів по різних частинах тіла потерпілого і не передбачає, якого ступеня тяжкості тілесні ушкодження буде заподіяно. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).
У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого з цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.
Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта до вчинюваної ним дії чи бездіяльності та її наслідків, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.
Конституція України (ст. 68).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 24. Умисел і його види"
  1. § 3. Класифікація господарсько - правових санкцій
    статтями 543-544 ЦК. Наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань. Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу повернути витрачені кошти з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо
  2. 2. Поняття адміністративного правопорушення
    статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "громадсько небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що
  3. Стаття 11. Поняття злочину
    статтях КК термін «діяння» застосовується для характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину. Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова,
  4. Стаття 12. Класифікація злочинів
    статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, а також зі складеною (змішаною) формою вини. Водночас, КК дає можливості для інших класифікацій злочинів. Так, із статей 6-8, 10 випливає, що дещо різними є правові наслідки злочинів, вчинених громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України і за її межами; статті 24 і 25 визначають умисел і
  5. Стаття 15. Замах на злочин
    статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. 3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не
  6. Стаття 25. Необережність та її види
    умисел характеризуються передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Однак при непрямому умислі передбачення має конкретний характер, а при злочинній самовпевненості - абстрактний. При непрямому умислі винний передбачає, що суспільно небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній обстановці і за
  7. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
    статтями 116-118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті. (Стаття 115 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-\/І від 15.04.2008 р. і N9 1 707-VI від 05.11.2009
  8. Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
    статтями 117 і 118, належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним
  9. Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження
    статті 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ. Якщо заподіяння тілесних ушкоджень є способом посягання на інші, ніж здоров'я, соціальні цінності, вчинене має кваліфікуватися за іншими статтями КК. За певних обставин, коли заподіяння шкоди здоров'ю шляхом нанесення тілесних ушкоджень виступає конструктивною ознакою іншого злочину
  10. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    статті 49, 64). Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 11, 16). Рішення КС у справі про платні медичні послуги N9 15-рп від 25 листопада 1998 р. Рішення КС у справі про безоплатну медичну допомогу N9 10-рп від 29 травня 1998 р. Угода про надання медичної допомоги громадянам держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27 березня 1997р.