| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 14. Визначення понять |
||
|
14.1.81. інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на: а) капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу; б) фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на: прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку; в) реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій; Наведене в Кодексі визначення у цілому містить предмет вкладень (що вкладати), об'єкти вкладень (куди вкладати) і мету здійснення процесу інвестування. Але щоб правильно розуміти економічну сутність інвестицій та відображати їх у бухгалтерському та податковому обліку, необхідно розкрити зміст усіх складових, що формують сутність інвестицій. Згідно з визначенням даного терміна інвестицією є господарська операція, під якою слід розуміти дію або подію, що викликає зміни у структурі активів (ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому), а також у структурі зобов'язань (заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди) у власному капіталі підприємства (частина в активах підприємства, що залишилася після вирахування його зобов'язань). Зміни у складі власного капіталу фіксуються у звіті про власний капітал. Зміст і форма звіту про власний капітал наведені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 399/3692. Економічний зміст об'єктів вкладень інвестицій (основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав) розкрито у наступних підпунктах 14.1.138, 14.1.120, 14.1.90 пункту 14.1 статті 14. До об'єктів вкладень інвестицій також відносять цінні папери, які є документами встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Детальна характеристика та класифікація цінних паперів наведена у ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». Предметом вкладень інвестицій є кошти або майно. Економічний зміст даних понять розкрито у таких підпунктах 14.1.93, 14.1.105 пункту 14.1 статті 14. Дана норма Кодексу чітко класифікує інвестиції на три різновиди, а саме: капітальні інвестиції, фінансові інвестиції (портфельні, прямі) та реінвестиції. Капітальні та фінансові інвестиції відрізняються між собою різними об'єктами вкладень коштів або майна інвестора. Капітальні інвестиції передбачають вкладення коштів або майна в придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації (див. підпункт 14.1.3 пункту 14.1 статті 14). Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до інших об'єктів нерухомої власності віднесено наступні речі (нерухоме майно, нерухомість) -земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений Законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Об'єктами вкладень фінансових інвестицій є придбання корпоративних прав (див. підпункт 14.1.90 пункту 14.1 статті 14), цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Наступний об'єкт вкладення інвестицій є деривативи - це стандартний документ, що засвідчує право або зобов'язання придбати чи продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів встановлюється законодавством. У цілому даний похідний фінансовий інструмент (похідний цінний папір) являє собою фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить із ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін) або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування. До інших фінансових інструментів, згідно з нормами Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», відносять строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони). У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції здійснюють інвестори, що безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування і вкладенні в них коштів, майна з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом, саме тому у визначенні зазначене внесення коштів або майна проводиться в обмін на корпоративні права. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор -інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування й управління інвестиціями, то певна їхня частка купує цінні папери, що випускаються інвестиційними та фінансовими посередниками. Купівля інвестиційних об'єктів інвестором здійснюється на фондовому ринку (сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) або біржовому товарному ринку (товарна біржа (регулярно чинний ринок) -організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій). Для правильного відображення фінансових інвестицій у бухгалтерському обліку необхідно керуватись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 р. № 91, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 травня 2000 р. за № 284/4505. Для розуміння сутнісної характеристики реінвестицій необхідно чітко розрізняти відмінні характеристики фінансових і реальних інвестицій, тому що реінвестиція по своєму змісту є повторною фінансовою або реальною інвестицією, а основна відмінна ознака, яка притаманна даному різновиду інвестицій, полягає в тому, що предмет інвестування формується з прибутку, отриманого від інвестиційних операцій. Розглядаючи поняття реінвестицій, можна стверджувати, що метою інвестування є отримання прибутку (доходу). Поняття «інвестиції» та всіх її похідних зазначаються у ІІ, ІІІ, IV, V, XVIII, XIX розділах Кодексу. Даний термін та його похідні використовуються і в інших нормативно-правових актах, а саме в: Бюджетному кодексі України від 08.07.2010 р. № 2456^1; Господарському кодексі України від 16 січня 2003 року № 436-^; Законі України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність»; Законі України від 15 березня 2001 року № 2299-ІІІ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; Законі України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування»; Законі України від 15 липня 1999 року № 977-ХГ/ «Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності»; Законі України від 23 лютого 2006 року № 3480-ІУ «Про цінні папери та фондовий ринок»; Законі України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та інших нормативно-правових актах. 14.1.86. інститути спільного інвестування (ІСІ) - інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства; Правова база для розвитку інститутів спільного інвестування постійно розвивається і вдосконалюється. Основним Законом сьогодення, що врегульовує діяльність інститутів спільного інвестування, є Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» відповідно до якого інститут спільного інвестування -корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Під корпоративним інвестиційним фондом слід розуміти ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків. Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим за розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. У визначенні, що наведено у Кодексі, спостерігається відмінність у трактуванні ІСІ, яка полягає у тому, що до даних інститутів віднесені також інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній. Дана розбіжність пояснюється тим, що дані інституції засновувались до прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» діяльність їх була зорієнтована на певний період для сприяння сертифікатній приватизації, а основною їх функцією була акумуляція коштів, основним чином приватизаційних майнових сертифікатів громадян України, з наступним їх інвестуванням у цінні папери інших емітентів. Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності цим Законом, здійснюють свою діяльність відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94 «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» протягом строку, на який вони були створені. У разі закінчення строку діяльності таких інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній, вони повинні ліквідуватися або прийняти рішення про реорганізацію в пайовий або корпоративний інвестиційний фонд шляхом приведення своїх установчих документів та діяльності відповідно до вимог Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність відповідно до вимог даного Закону протягом двох років з дня набрання чинності цього Закону. Реорганізація інвестиційних фондів та інвестиційних компаній провадиться без зупинення їх діяльності. Поняття «інститути спільного інвестування» та всіх їх похідних зазначаються у ІІ, ІІІ, V, ХУШ, XIX розділах Кодексу. Даний термін та його похідні використовуються і в інших нормативно-правових актах, а саме в: Законі України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність»; Законі України від 15 березня 2001 року № 2299-Ш «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; Законі України від 23 лютого 2006 року № 3480-П/ «Про цінні папери та фондовий ринок»; Законі України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; Законі України від 9 липня 2003 року №1058-1 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; Законі України від 9 липня 2003 року № 1057-П/ «Про недержавне пенсійне забезпечення». Законі України від 28 листопада 2002 року № 249-Г/ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та інших нормативно-правових актах. 14.1.137. орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; Орган стягнення є складовою державного механізму, наділений повноваженнями здійснювати заходи, покликані забезпечувати погашення податкового боргу. Відповідні повноваження встановлюються Кодексом та законами, які визначають правові основи діяльності таких органів, та іншими спеціальними законами з питань оподаткування. Дане визначення не суперечить нормам іншого законодавства. Дефініція терміна «орган стягнення» відсутня в інших законах. Стаття 2 глави 1 розділу І Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-УІ встановлює лише органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, - органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), інших надходжень бюджету. Таким чином, органи стягнення є складовою системи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Перелік органів стягнення, розмежування повноважень і функціональних обов'язків між органами стягнення регулюється статтею 41 глави 1 розділу ІІ Кодексу. 14.1.138. основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік); Основні засоби в економічній науці визначаються переважно як засоби праці, що експлуатуються довше ніж один рік. Нормативно-правові акти з бухгалтерського обліку встановлюють поняття «основні засоби». Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509, визначає, що основними засобами є матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Дане визначення не містить грошового обмеження. Класифікація основних засобів цього Кодексу в більшості статей відповідає встановленій класифікації для цілей бухгалтерського обліку. Виняток становлять статті «Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом» (в бухгалтерському обліку - «Капітальні витрати на поліпшення земель») та «Машини та обладнання» (в бухгалтерському обліку відсутня нижня межа грошового обмеження вартості основних засобів). Класифікація основних засобів наведена в статті 145 Розділу ІІІ Кодексу. 14.1.156. Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Під податковим зобов'язанням розуміється загальна сума податку, нарахована платником податку за звітний період і підлягає сплаті до відповідного бюджету в порядку та строки, визначені спеціальним законодавством у сфері оподаткування. Величина податкового зобов'язання платника податку є розрахунковою, документально зафіксованою. Відповідно до цілей розділу V цього Кодексу податкове зобов'язання встановлюється як загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді. 14.1.159. Пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї; Термін «пов'язані особи» поєднує в собі юридичних та/або фізичних осіб, які можуть впливати на діяльність одне одного за наявності визначених Кодексом ознак. У схожому розумінні термін вживається для цілей бухгалтерського обліку. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за № 396/3689, визначає пов'язані сторони як особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною. У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» особи, які здійснюють контроль одне над одним чи перебувають під контролем третьої особи (юридичні особи), спільно провадять господарську діяльність (члени сім'ї фізичної особи - чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їх чоловіки (дружини) здійснюють контроль над юридичною особою (фізична особа та/або члени її сім'ї, які спільно провадять господарську діяльність), означені як афілійовані особи. Отже, ні Податковий кодекс, ні нормативно-правові акти бухгалтерського обліку не розмежовують поняття «пов'язані сторони», а Закон України «Про акціонерні товариства» ототожнює дане поняття з афілійованими особами. 14.1.165. податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу ІІІ цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню; 14.1.166. податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний доход для цілей розділу ІУ цього Кодексу - податок на доходи фізичних осіб, платник податку на доходи фізичних осіб, оподаткування податком на доходи фізичних осіб, дохід фізичної особи, який підлягає оподаткуванню; 14.1.167. податок, платник податку, оподаткування, ставка податку для цілей глави 1 розділу ХІУ цього Кодексу - єдиний податок, платник єдиного податку, обкладення єдиним податком, ставка єдиного податку; 14.1.168. податок, платник податку, оподаткування, ставка податку для цілей глави 2 розділу ХІУ цього Кодексу - фіксований сільськогосподарський податок, платник фіксованого сільськогосподарського податку, обкладення фіксованим сільськогосподарським податком, ставка фіксованого сільськогосподарського податку; Поняття податку, передбачені пп. 14.1.165-14.1.168 пункту 14.1 статті 14, вжиті у смислі поняття податку, зазначеному в статті 6 цього Кодексу. Поняття податку в даній статті Кодексу відповідає дефініції поняття податку, сформульованій у «Міжнародному податковому словнику» (Ііїіегпагіопаї Тах Оіоввагу) в офіційній редакції Міжнародного бюро податкової документації (Іпіегпагіопаї Вигеаи оґ Рівсаі Восішіетагіоп). Бюро функціонує у взаємодії з Міжнародною податковою асоціацією (Іпіегпагіопаї Рівсаі Аввосіагіоп), членом якої є Україна. Тим самим поняття податку, визначене в цьому Кодексі, відповідає прийнятим і визнаним міжнародним стандартам. Пункти 14.1.165-14.1.168 пункту 14.1 статті 14, відповідно до Статті 6 цього Кодексу, відображають фундаментальну ознаку податку -обов'язковий характер податку, оскільки в умовах демократично-правової державності податок з програмних міркувань, що випливають із принципів права і демократії, може носити тільки обов'язковий, але не примусовий характер. Податок - обов'язковий, безумовний платіж на користь держави, що має ознаки грошового зобов'язання відносно держави. Платник податку в принципі позбавлений можливості замінити (покрити) податок працею чи натуральними цінностями, він зобов'язаний внести саме грошовий платіж. З цієї причини правила і порядок визначення оподатковуваного доходу і прибутку мають передбачати забезпечення достатньої ліквідності платника, а також оцінку всіх активів, операцій і зобов'язань платника в грошовому виразі. З боку платників податків добровільні та/або прийняті на договірній основі грошові платежі до бюджетів різних рівнів до податків не відносяться. Недопустимо тлумачити поняття податку виключно як засіб одержання доходів, оскільки податки виконують численні позафіскальні функції соціального, економічного, екологічного, демографічного характеру. 14.1.179. податкове зобов'язання для цілей розділу У цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді. Див. підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 14.1.211. пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу - це: - магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; - кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців; - автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі; - лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; - стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом; - фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства; - оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток; Згідно з пунктом 7 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833, торговельними об'єктами, а відтак, і пунктами продажу товарів є: 1) магазин, який може бути: - за товарною спеціалізацією - продовольчим, непродовольчим, змішаним; - за товарним асортиментом - універсальним, спеціалізованим, вузькоспеціалізованим, комбінованим; - за методом продажу товарів - з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торговельні автомати; 2) павільйон; 3) кіоск, ятка; 4) палатка, намет; 5) лоток, рундук; 6) склад товарний; 7) крамниця-склад, магазин-склад. Також Порядком провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого Постановою КМУ від 15 червня 2006 року № 833, передбачено, що суб'єкт господарювання для провадження торговельної діяльності може мати (як пункти продажу) роздрібну, дрібнороздрібну торговельну мережу та мережу ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо). 14.1.228. собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу; Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 із змінами та доповненнями, при застосуванні підприємствами методу оцінки за цінами продажу собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості, одержаних у звітному місяці, товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів. Згідно з пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248 із змінами та доповненнями, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: - прямі матеріальні витрати; - прямі витрати на оплату праці; - інші прямі витрати; - змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку. До складу загальновиробничих витрат включаються: 1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). 2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. 3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. 4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. 5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо). 6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. 7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг). 8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища. 9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо). Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. 14.1.246. торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток; Згідно з абетковим покажчиком окремих термінів із Національного стандарту України «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» ДСТУ 4303-2004, прийнятого наказом Держспоживстандарту від 08.06.04 р. № 130, визначено, що «діяльність торговельна» - це ініціативна, систематична, виконувана на власний ризик для одержання прибутку діяльність юридичних і фізичних осіб щодо купівлі та продажу товарів кінцевим споживачам або посередницькі операції, або діяльність із надання агентських, представницьких, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача. Торговельна діяльність регулюється Господарським і Цивільним кодексами України, Законом України «Про захист прав споживачів» та Порядком провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, що затверджений Постановою КМУ від 15.06.06 р. № 833. 14.1.252. тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування; Згідно із статтею 1 Закону України від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» із змінами та доповненнями до тютюнових виробів віднесено цигарки, папіроси, сигари, сигаріли, нюхальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну та його замінників, які впливають на фізіологічний стан людини під час споживання. Тобто Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» при віднесенні товарів до тютюнових виробів акцентує увагу на здатності їх впливати на фізіологічний стан споживача. 14.1.265. штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності; Штрафну санкцію (штраф) слід розуміти, як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених Кодексом, а також відповідно до законодавчих актів, якими надано право органам державної податкової служби застосовувати штрафні (фінансові) санкції, на підставі рішення контролюючого органу. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства сплачуються платниками податків як до державного, так і до місцевих бюджетів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 14. Визначення понять" |
||
|
||