загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

Стаття Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.
5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
6. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов 'язків.
1. Конституційне закріплення засади змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 1 ст. 129) обумовило його особливу роль у кримінальному провадженні.
Провідною ідеєю цього принципу є паритетність сторін обвинувачення і захисту, які самостійно відстоюють їхні правові позиції у формі судового спору шляхом реалізації наданих законом процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Традиційно наука кримінального процесу виділяє у структурі змагальності три основні риси: 1) чітке розмежування функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду; 2) рівність сторін у процесуальних правах для здійснення своїх функцій; 3) особлива роль суду в процесі як об'єктивного та неупередженого суб'єкта.
2. Сторони кримінального провадження - це учасники кримінального провадження, які виконують на засадах змагальності функцію обвинувачення або захисту. Стороною обвинувачення є: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК. Стороною захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники (п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК).
Оскільки засада змагальності знаходить свій прояв у реалізації протилежних за своїм змістом функцій обвинувачення і захисту, сторони для відстоювання своїх інтересів наділяються правами, які урівнюють їх процесуальні можливості. Рівноправність сторін означає, що кожна з них користується однаковим обсягом процесуальних прав для здійснення своїх функцій і жодна із сторін не має перед судом переваг у доведенні переконливості своєї позиції, заявленні та задоволенні клопотань, поданні скарг, доказів тощо. Реалізація сторонами їхніх процесуальних прав дає можливість ефективно виконувати властиву їм процесуальну функцію.
3. Закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду і покладення їх на одного суб'єкта. Розмежування цих функцій означає, що ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не мають права здійснювати функцію судового розгляду, а суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження. По суті відбувається професійний спір, при цьому жодна із сторін не має права перебирати на себе функції іншої.
4. Функція державного обвинувачення здійснюється прокурором (визначення «прокурор» див. п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК). Письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення складається прокурором (п. 11 ч. 2 ст. 36 КПК) або слідчим за погодженням з прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК). У кримінальному провадженні щодо окремої категорії осіб (народного депутата України, судді Конституційного Суду України, професійного судді, кандидата у Президенти України, адвоката тощо) письмове повідомлення про підозру здійснюється лише прокурором відповідного рівня у межах його повноважень (ст. 481 КПК).
Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досу- дового розслідування, уповноважений звертатися до суду з обвинувальним актом та підтримувати державне обвинувачення в суді (пп. 14, 15 ч. 2 ст. 36 КПК). Проте прокурор зобов'язаний відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо в результаті судового розгляду дійде переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується (ч. 1 ст. 340 КПК). Таку норму не можна вважати відступом від принципу змагальності, оскільки він не передбачає обов'язку прокурора підтримувати обвинувачення у будь-якому разі, всупереч доказам, які є у матеріалах кримінального провадження та внутрішньому переконанню. У випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення підтримувати обвинувачення в суді від свого імені особисто або через свого представника має право потерпілий, який користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду (п. 4 ч. 3 ст. 56 КПК; ст. 340 КПК).
5. Функцію захисту може здійснювати підозрюваний або обвинувачений як особисто шляхом реалізації передбачених законом прав, що дозволяють йому захищати свої інтереси на всіх стадіях процесу (ст. 42 КПК), так і за допомогою захисника (статті 48-49 КПК) та (або) законного представника (ст. 44 КПК).
6. У змагальному кримінальному процесі головуючий у судовому засіданні забезпечує здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження (ст. 321 КПК).
Змагальна побудова кримінального процесу обумовлює особливу роль суду, який є об'єктивним та неупередженим у дослідженні доказів та не виступає на стороні обвинувачення або захисту. Тому суд не має права направляти матеріали кримінального провадження на додаткове розслідування, давати органам досудового розслідування вказівки щодо поповнення доказової бази обвинувачення, приймати з власної ініціативи заходи щодо доведення винності обвинуваченого. Разом із тим засада змагальності не виключає активності суду у дослідженні та перевірці наданих сторонами доказів у справі. Зокрема, за власною ініціативою суд має право доручити проведення експертизи (ч. 2 ст. 332 КПК); викликати експерта для допиту для роз'яснення висновку (ч. 1 ст. 356 КПК); перевіряти показання та інші надані суду докази шляхом постановки запитань свідку (частини 11, 13 ст. 352 КПК), потерпілому (ч. 2 ст. 353 КПК), експерту (ч. 2 ст. 356 КПК), спеціалісту (ч. 2 ст. 360 КПК); ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження у разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду (ч. 2 ст. 363 КПК); відновити з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження (ч. 4 ст. 365 КПК); оголошувати в судовому засіданні протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи (ч. 1 ст. 358 КПК) тощо.
Наведені вище повноваження дозволяють суду об'єктивно оцінювати викладені сторонами правові позиції, усувати сумніви, що виникли у ході судового розгляду, і відповідно, вирішувати кримінально-правовий конфлікт шляхом дотримання встановленої законом процедури і постановлення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення.
Принцип змагальності сторін найбільш повно реалізується у ході судового розгляду, проте з певними обмеженнями він діє й у досудовому провадженні. КПК передбачає інститут слідчого судді, основним призначенням якого є здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зокрема, у ході досудового розслідування слідчим суддею з дотриманням змагальної процедури розглядаються питання щодо: застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК); розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора (ст. 306 КПК); надання дозволу на проведення окремих слідчих (розшукових) дій (статті 233-235 КПК) тощо.
загрузка...
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості"
  1. Стаття 7. Загальні засади кримінального провадження
    змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;
  2. Стаття 22. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
    свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. 2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. 3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть
  3. Стаття 177. Встановлення порядку з'ясування обставин справи та дослідження доказів
    сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. 2. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений. 1. Якщо заслуховуванням пояснень сторін та інших
  4. Стаття 135. Розгляд заяви про забезпечення доказів
    статті визначають строк і порядок розгляду заяв про забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо справа ще не відкрита, - місцевим судом, де мають бути вчинені дії щодо забезпечення доказів. Про дії по забезпеченню доказів повідомляються заінтересовані особи, але неявка їх не перешкоджає розгляду заяви, якщо у суду є дані про належне
  5. Стаття 133. Забезпечення доказів
    стаття і статті 134, 135 цього Кодексу регулюють інститут забезпечення доказів у цивільному судочинстві. Забезпечення доказів - це їх процесуальна фіксація під час розгляду справи, а також як до, так і після подачі заяви. Так, наприклад, якщо строк виконання зобов'язання ще не настав, уповноважена сторона ще не може пред'явити позов у суді, а свідок вибуває із країни на тривалий час чи назавжди,
  6. Стаття 93. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
    статті, по-перше, підкреслює наявність у суду права у необхідних випадках витребувати письмові та речові докази. По-друге, його праву кореспондує обов'язок осіб надати суду зазначені ним письмові чи речові докази по справі, що ним розглядається. Якщо ці особи не надають суду витребува- 115 них доказів та не повідомляють суд про причини їх неподання, суд може постановити ухвалу про
  7. Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів
    свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість
  8. Стаття 137. Витребування доказів
    стаття прямо вказує на витребування доказів судом. Безумовно, докази у більшій своїй частині подаються і мають подаватися сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі. Але суд і зараз не звільнений від 164 обов'язку забезпечити справу доказами. Тому думки про обов'язок сторін подавати докази як виключно про їх обов'язок є спірними і передчасними. 2. Якщо докази витребуються судом
  9. Стаття 10. Змагальність сторін
    стаття закріплює обов'язок суду створювати всі необхідні умови для встановлення об'єктивної істини по кожній цивільній справі, для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтвердження цих обставин. Тому ця стаття і
  10. Стаття 108. Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя
    стаття визначає правила про підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя. Якщо у справі однієї зі сторін є суд або судця цього суду, суд, який розглядатиме цю справу, визначається ухвалою суду вищестоящої інстанції (у статті - вищої"). Уявляється, що саме це мав на увазі законодавець. Оскільки коментована стаття не передбачає можливості змінювати родову підсудність, право судді
  11. Стаття 134. Заява про забезпечення доказів
    статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу. 1. Коментована стаття перелічує обов'язкові реквізити заяви про забезпечення доказів. Заява повинна містити вказівку судді чи суду, яким вона адресована, бути датована і підписана, в ній треба зазначити, яких конкретно дій щодо забезпечення доказів просить від суду (судді) заявник. 2. Хоча дана стаття і передбачає
  12. Стаття 139. Зберігання речових доказів
    стаття ЦПК встановлює порядок зберігання речових доказів у суді й обов'язок суду вживати заходів до зберігання речей у незмінному стані. 2. Документи, що є речовими доказами, дрібні предмети у конвертах і пакетах зберігаються у справі та разом зі справою. Предмети, що за своїми розмірами або властивостями не можуть зберігатися у справі, зберігаються у камері схову суду зі складанням їх опису в
  13. Стаття 187. Дослідження речових доказів
    стаття визначає порядок дослідження у судовому засіданні речових доказів. Дослідження провадиться шляхом огляду речових доказів судом і ознайомлення з ними осіб, які беруть участь у справі. Якщо речові докази пов'язані з показаннями свідків або висновком експерта, то вони можуть пред'являтися для ознайомлення також свідкам і експертам. У ході дослідження речових доказів особи, які беруть участь у
  14. Стаття 357. Дослідження речових доказів
    суду на ті чи інші обставини, пов'язані з річчю та її оглядом. 2. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням. 3. Учасники судового провадження мають право ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх
  15. Стаття 301. Підготовка розгляду справи апеляційним судом
    статті, здійснюються за правилами, встановленими главою 3 розділу III цього Кодексу. 1. Коментована стаття встановлює порядок провадження підготовки справи у суді апеляційної інстанції, метою якої є забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи апеляційним судом. 2. У порядку підготовки справи в апеляційному суді можна виділити чотири групи питань, що підлягають вирішенню (про
  16. Стаття 176. Пояснення осіб, які беруть участь у справі
    стаття відкриває групу правил, що регулюють порядок дослідження доказів судом першої інстанції. Дослідження доказів по кожній цивільній справі завжди починається з заслуховування пояснень сторін, третіх осіб та інших осіб, які беруть участь у справі. Пояснення являють собою виступи учасників процесу, що містять відомості про відомі їм обставини справи. Учасники у своїх поясненнях не обмежені у
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка