Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
B.I. Тертишніков. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2007 - перейти к содержанию учебника

Стаття 10. Змагальність сторін

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона по-силається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
17
4. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
1. Коментована стаття закріплює обов'язок суду створювати всі необхідні умови для встановлення об'єктивної істини по кожній цивільній справі, для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтвердження цих обставин. Тому ця стаття і передбачає розгляд і вирішення цивільних справ у судах на засадах змагальності.
2. В юридичній літературі все більшого поширення набувають спірні, як видається, погляди про те, що раніше суд був зобов'язаний з'ясовувати дійсні обставини справи, але зараз цей обов'язок законом не передбачений, а тому і принцип об'єктивної істини не притаманний цивільному процесуальному праву. Ці твердження є дуже спірними, по-перше, тому, що багато статей ЦПК (наприклад, ст.ст. 213, 132, 137) передбачають саме обов'язок суду встановити об'єктивну істину у справі. По-друге, закон передбачає для суду, який не встановив об'єктивну істину в справі, несприятливі процесуальні наслідки у вигляді скасування необгрунтованого і незаконного рішення (ст. 309 ЦПК). Тому видається переконливою думка О.Т. Боннера (див. «Установление обстоятельств гражданского дела». - М. - 2000. - С. 83-85) та інших процесуалістів, які відстоюють принцип об'єктивної істини, що включає істинність як установлених обставин справи, так і правової оцінки об'єктивно встановлених обставин справи, а також їх правильну соціально-правову оцінку. Інша річ, що суду не завжди необхідно встановлювати всі факти у справі, а достатньо лише тих, що зазначені в гіпотезі матеріальної норми права, яка регулює спірні правовідносини. У цьому разі судова істина буде неповною, але все одно повинна бути об'єктивною. Іще у XII сторіччі Румі Джалалиддін зазначав:"я повинуюсь истине одной, лиш ей султану всех султанов", а П.Я.Чаадаев віддав належне істині наступним твердженням: "Прекрасная вещь любовь к отечеству, но есть еще нечто более прекрасное - это любовь к истине" (тут і далі у роботі використані посилання на авторів по книгам Павла Таранова «Мудрость трех тысячелетий» та «Философия сорока пяти поколений». - Изд-во АТС. - М, 1998» 18
До того ж, Пленум Верховного Суду України постійно вимагав від судів викорінити випадки порушення норм процесуального законодавства і, насамперед, норм про всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи (див. п. 9 постанови № 1 від 12.02.93 р. «Про підсумки роботи судів за 1992 р. і завдання судів, що випливають з постанови Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи посилення боротьби зі злочинністю» зі змінами від 03.12.97 p.).
3. Частина 4 коментованої статті закріплює й інший важливий обов'язок суду (судді) роз'яснювати особам, що беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджати їх про наслідки здійснення чи нездійснення процесуальних дій. Видається, що такий самий обов'язок покладено на суд і відносно осіб, які сприяють здійсненню правосуддя: експертів, свідків, перекладачів і т. ін.
4. І третій обов'язок суду (судді) - сприяти особам, що беруть участь у справі, та іншим учасникам процесу в здійсненні їх прав щодо обгрунтування обставин, витребування і надання в судове засідання необхідних доказів і т. под.
5. Назва даної статті викликає заперечення. Змагальність є одним із головних принципів цивільного судочинства. Формальною стороною його є те, що справи розглядаються шляхом спору сторін (і не тільки їх, а й інших осіб, які беруть участь у справі), конкуренції їх фактів та доказів. Тому якщо довести визначення змагальності цивільного судочинства з урахуванням викладеного та змісту коментованої статті, то потрібно зазначити, що принцип змагальності цивільного судочинства зводиться до виявлення у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі, і суду при здійсненні прав та виконанні обов'язків у визначенні кола обставин, які мають значення для вирішення справи, а також по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, які підтверджують чи спростовують зазначені обставини. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, яка розглядається судом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 10. Змагальність сторін"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    статті були скасовані, а замість них введено ряд норм, що закріпляли право безстрокового користування земельними ділянками для зведення на них будівель на праві власності житлово-будівельного кооперативу. Застава майна не могла не бути обмеженою в зв'язку із звуженням кола об'єктів приватних прав. Тому іпотека не передбачалася. Існував також ряд обмежень щодо предмета застави (ст. 87). Поза
  2. § 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    сторін.
  3. § 6. Недійсність правочинів
    статті ЦК вказують на такий момент. Так, ст. 210 ЦК передбачає, що правочин, який піддягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Згідно зі ст. 212 ЦК правочини, укладені з відкладальною або скасувальною умовою, набувають чинності з моменту настання відповідної умови. Момент набрання чинності правочином може бути зазначений у самому правочині шляхом вказівки на
  4. § 7. Правові наслідки недійсності правочнну
    сторін правочину в тому, що правочин є недійсним. У тих випадках, коли визнанню правочину недійсним сприяла вина однієї із сторін, двостороння реституція може супроводжуватися додатковими негативними наслідками для винної сторони. Зокрема, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні (сторонам) правочину або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають
  5. 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
    сторін виступала особа, яка не досягла 14 років; 2) щоб правочин виходив за межі дрібного побутового; 3) щоб було відсутнє схвалення дій малолітнього з боку осіб, вказаних у ч. 1 ст. 221 ЦК. Наслідки визнання договору, вчиненого малолітнім, недійсним відрізняються залежно від того, хто є його контрагентом, - особа з повною дієздатністю, особа частково дієздатна чи особа недієздатна. Якщо
  6. 8.2. Правочини з дефектами волі
    сторін правочину. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Питання, чи є помилка істотною, вирішується судом
  7. 8.3. Правочини з дефектами форми
    сторін. Вони полягають у тому, що у разі заперечення його учасниками факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіо-, відеозапису, інших аналогічних доказах. Для деяких видів прнвочинів спеціальним
  8. 8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення
    сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях (наприклад, фіктивне дарування
  9. § 3. Вторинні (похідні) способи набуття права власності
    сторін немає, і йдеться про передачу майна у тимчасове користування, на зберігання тощо, право власності до іншої особи не переходить. Деяким європейським системам приватного права відомі так звані "речові договори", суть яких полягає саме у передачі права власності від власника до інших осіб. Такі договори характеризуються відсутністю вказівки на підставу передачі права власності на річ, тобто
  10. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    статті, скільки с г. 640 ЦК. Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про