Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
B.I. Тертишніков. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2007 - перейти к содержанию учебника

Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства

1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
19
2. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
3. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії закон-ного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
1. Коментована стаття закріплює головні ознаки основного принципу цивільного судочинства - принципу диспозитивності, який визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право судового захисту його прав, свобод і інтересів. Можливість здійснення кожною особою права на судовий захист залежить, перш за все, від самої заінтересованої особи (ст. З ЦПК). Можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними і проце-суальними правами фактично і є принципом диспозитивності, оскільки частина 2 коментованої статті зазначає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Однак справа інколи може бути порушена не тільки заінтересованою особою, але і певними органами та особами, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси ( ст. З цього Кодексу). Це не слід вважати обмеженням диспозитивності, оскільки ЦПК передбачає для заінтересованої особи можливість впливати на рух справи.
2. Згідно принципу диспозитивності сторони та інші особи, які беруть участь у справі (наприклад, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору), у будь-якому виді провадження і на будь-якій стадії проваджень мають можливість розпоряджатися своїми процесуальними правами, серед яких особливо важливими є такі їх права, що впливають на рух та закінчення справи (відмова позивача від позову, визнання відповідачем позову, закінчення справи мировою угодою).
3. Принцип диспозитивності визначає також виникнення, розвиток і припинення апеляційного, касаційного та інших видів провадження у цивільному судочинстві. Як і при розгляді справи у суді першої інстанції, сторони можуть розпоряджатися своїми правами по впливу на рух справи в апеляційному (ст.ст. 300, 306 ЦПК, та ін.), касаційному (ст. 330, 334 ЦПК) та виконавчому (ст. 372 ЦПК) провадженнях.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства"
  1. § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
    цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності (ст. 22 Закону "Про судоустрій України"). Загальним територіальним судами підвідомчі: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів,
  2. Стаття 1. Завдання цивільного судочинства
    стаття визначає завдання та мету цивільного судочинства. До завдань судочинства вона відносить справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Справедливим і неупередженим розгляд справи буде там і тоді, де і коли цивільний суд розглядає і вирішує справу, додержуючись цивільної процесуальної форми, правильно застосовує відповідні норми матеріального права,
  3. Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
    стаття у частині 1 зазначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», тобто здійснюється у цивільній процесуальній формі, визначеній ЦПК України (у тексті коментаря вживаються загальноприйняті скорочені позначення основних нормативних актів - ЦПК, ЦК, КК, ГПК та ін.). Разом з цим дана стаття застосовує
  4. Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом
    стаття вказує на право лише заінтересованої особи (такої, що звертається за захистом своїх прав) звернутися за судовим захистом. Юридичною заінтересованістю володіють тільки ті особи, що звертаються до суду, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, або кому законом надане право порушення справи в інтересах інших осіб (ст. З ЦПК). Як видається, твердження, що останні з перелічених не є
  5. Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом
    стаття сама по собі, всупереч назві, способи захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів не визначає, а відсилає до законів України. Способи захисту прав та інтересів стосовно різних форм захисту визначаються главою 3 розділу І ЦК України. 2. Головною формою захисту цивільних прав та інтересів є судова форма. Зазначена
  6. Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом
    стаття визначає засади такого міжгалузевого принципу, як здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом. 2. Закріплений Конституцією України і галузевими законодавчими актами принцип здійснення правосуддя тільки судом належить до числа міжгалузевих, тому що діє і у цивільному, і в кримінальному, і в господарському судочинстві. Відповідно до ст. 1
  7. Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду
    статті викликає ряд ускладнень у її тлумаченні та застосуванні. Перш за все, про назву статті. Якщо буквально розуміти її назву, виходить, що ЦПК встановлює два принципи: гласність та відкритість. Але ж це зовсім не так тому, що у частині 1 зазначено, що розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Це більш вдало, оскільки відкритість, тобто розгляд справ у відкритому судовому
  8. Стаття 7. Мова, якою здійснюється цивільне судочинство
    статті, на відміну від законодавства, що діяло раніше, містить категоричне правило, що цивільне судочинство здійснюється тільки державною мовою. Правило про мову судочинства є одним із головних його принципів, оскільки він поширюється на суд та інших учасників справи, на всі стадії та провадження при розгляді і вирішенні справи. 2. Коментована стаття передбачає чотири напрямки дії цього
  9. Стаття 10. Змагальність сторін
    стаття закріплює обов'язок суду створювати всі необхідні умови для встановлення об'єктивної істини по кожній цивільній справі, для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтвердження цих обставин. Тому ця стаття і
  10. Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
    статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. 1. Глава 2 розділу І цього Кодексу називається «Цивільна юрисдикція», а коментована стаття, яка складає її основний зміст - «Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ», тобто законодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями. 2. Компетенція судів визначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані