|
Уже тисячоріччя люди живуть в умовах державно-правової дійсності. Вони є громадянами певної держави, підкоряються державній владі, погоджують свої дії з правовими розпорядженнями і вимогами. Природно, що ще в далекій давнині вони стали задумуватися над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права. Створювалися найрізноманітніші теорії, що по-різному відповідали на такі питання. Множинність цих теорій пояснюється різними історичними і соціальними умовами, в яких жили їх автори, розмаїтістю ідеологічних і філософських позицій, що вони займали.
Держава явище багатогранне. Розглянуті нами теорії по різному пояснюють причини походження держави. Спроба їх узагальнення й осмислення в рамках однієї універсальної теорії навряд чи можлива, хоча такі спроби і робилися. Кожна з цих теорій розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави.
У найбільш загальному виді вся розмаїтість поглядів на розмаїтість права і держави може бути зведене до протистоянь двох вихідних принципових позицій. Одна з них полягає в пояснення держави і права як засобів сили, засобів подолання суспільних протиріч і забезпечення порядку насамперед шляхом насильства, шляхом примусу. З цього погляду держава і право є знаряддями і засобами в руках однієї частини суспільства для проведення своєї волі, для підпорядкування цій волі інших членів суспільства. Суть держави і права складає силу примусу, придушення. Найбільше чітко і послідовно ця позиція обгрунтована теорією насильства. Друга точка зору полягає в тому, що держава і право забезпечує порядок у суспільстві шляхом зняття протиріччя, досягнення соціальних компромісів. З цієї позиції в діяльності держави, функціонування права виражаються загальні скоординовані інтереси різних L груп суспільства. Суть держави і права складає суспільну згоду, компроміс. Найбільше чітко ця позиція обґрунтована теорією суспільного договору.
З точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні держави на один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкування та регулювання суспільних відносин, перетворення людини на найвищу соціальну цінність. Досягненню цієї мети мають сприяти реформи політичної і правової системи.
У політичній сфері необхідно:
> подальше розгортання демократії;
> поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави й суспільства;
> вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежування повноважень;
> підвищення активності громадських організацій;
> розширення гласності;
> більш повне врахування громадської думки;
> підвищення ролі правового регулювання суспільних відносин.
Основними тенденціями розвитку права можна назвати такі:
> гуманізація права (втілення в законодавство загальнолюдських принципів, розширення законодавчого закріплення прав людини);
> соціалізація права (спрямованість на забезпечення погодженості між різними соціальними класами та групами, збільшення кількості актів, що гарантують соціальну захищеність людини);
> закріплення та захист різноманітних форм власності, сприяння утвердженню засад правової держави;
> розширення сфери правового регулювання;
> розширення застосування сучасних технічних засобів у правовому регулюванні.
Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави, де права і свободи людини будуть не лише проголошені, а й гарантовані; де верховенство матиме справедливе право, а держава та особа стануть рівноправними учасниками суспільних відносин.
|
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
висновках принциповим ленінським баченням підходів до регулювання суспільних відносин, згідно з яким все у галузі господарювання є публічним, нічого приватного не визнається (М. Рейснер). Надалі тенденція до визнання пріоритетності публічно-правових засад у радянському праві стала ще більш виразною та стійкою; публічне право проникло практично в усі галузі права. Ситуація змінилася лише після
- § 4. Цивілістика
висновку, що "циві- лістика" у точному (юридично професійному) значенні цього слова не може вважатися сукупністю цивільних і пов'язаних з ними відносин (сукупністю відносин цивільно-правового характеру тощо). Натомість, доцільним є виходити з того, що цивілістика є галуззю юридичної науки, яка має свій предмет, структуру, методологію, напрями дослідження, завдання тощо. Отже, поняття
- § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
висновку, що такий обмін може мати місце на умовах, встановлених нормами житлового законодавства. Констатувавши наявність прогалин в цивільному праві, як нормального для цієї галузі явища, котре є наслідком реалізації принципу приватного права: "Дозволено все, що не заборонено законом", варто зазначити, що наслідком існування таких прогалин може бути: 1) подолання прогалин без внесення змін
- § 3. Зміст цивільного правовідношення
висновку, що таке акцентування уваги на "суб'єктивності" або "об'єктивності" права поступово має втрачати сенс, оскільки вже з самого контексту відповідних відносин цілком зрозуміло, чи йдеться про право окремої особи на певну поведінку, чи про сукупність норм та правил поведінки, що встановлені для певної категорії осіб. Скажімо, якщо йдеться про "право посадової особи видавати акти управління",
- § 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Справа може бути порушена за заявою членів родини особи, громадських організацій, прокурора, органа опіки і піклування, психіатричної
- § 4. Підстави виникнення зобов'язань
висновку можна дійти лише шляхом комплексного тлумачення ст.ст. 11, 509. Отже, підставами виникнення зобов'язань можуть бути: договір та інші юридичні факти, як передбачені, так і не передбачені ЦК. Серед усіх можливих підстав виникнення зобов'язань особливе значення має договір. Це природно, оскільки зобов'язальне право- відношення найчастіше встановлюється за бажанням осіб, що беруть участь
- § 5. Зміна зобов'язань.
Заміна осіб у зобов'язанні
висновку свідчить і походження терміну "цесія", пов'язаного з поняттям римського права "injure cessio" - "передання права". Тому поширювальне тлумачення цесії не є властивим і для більшості сучасних досліджень у цій сфері . Отже, слід розрізняти загальне поняття заміни кредитора у зобов'язанні і цесію - як передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином. При цьому слід взяти до
- § 6. Припинення зобов'язань
висновку начебто є. Однак такий підхід здається виправданим тільки щодо недого- вірних зобов'язань. Наприклад, добровільне відшкодування заподіяної шкоди можна розглядати як одностороннє волевиявлення порушника, спрямоване на припинення зобов'язань із заподіяння шкоди. Проте він непридатний для характеристики виконання договірних зобов'язань. Контрагент за договором, виконуючи його умови, не
- § 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
висновки. По-перше, відповідальність за вину є загальним правилом, винятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто коли відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК, яка передбачає, шо у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором,
- § 3. Договір поставки
висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним (битки контрагентові за договором. 9. Договір поставки є консенсуальним, двостороннім, оплатним договором і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними
|