| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Теорії виникнення держави та права |
||
|
Варто помітити, що це питання турбувало уяву не одного покоління людей. Були створені десятки всіляких теорій і доктрин, висловлені сотні, якщо не тисячі всіляких припущень. Разом з тим суперечки про природу держави продовжуються і донині. Розкрити всі теорії не представляється можливим у силу їхнього різноманіття, тому зупинимося лише на деякі з них, найбільш відомих і розповсюджених. До числа останніх справедливо буде віднести: > теологічну (божественну), > патріархальну, > договірну, > насильства, > психологічну, > расову, > органічну, > матеріалістичну (класову) теорії. Розглянемо коротко кожну з вище перерахованих теорій. Теологічна чи божественна теорія. Висходить своїми джерелами до древнього світу. Відомо, що ще в страродавньому Єгипті і Вавилоні виникли ідеї божественного походження держави. У силу особливих поглядів і поглядів частини суспільства духовенству вдавалося значно впливати на формування суспільне політичної думки й у наступні періоди розвитку людського суспільства. Найбільш міцні позиції теологічна теорія завоювала в період становлення і розвитку феодалізму. На рубежі ХІТ - XIII ст. у західній Європі розвивається теорія "двох мечів". Вона виходить з того, що засновники церкви мали два мечі. Один вони поклали в збрую і залишили при собі. Тому що не пристало церкві самій використовувати меч. А другий вони вручили государям для того, щоб ті могли вершити земні справи. Государ, на думку богословів, наділяється церквою правом веліти людьми і є слугою церкви. Основний зміст даної теорії в тім, щоб утвердити пріоритет духовної організації (церкви) над світською (державою) і довести, що немає держави і влади "не від бога". Приблизно в той же період з'являється і розвивається вчення широко відомого й в освіченому світі вченого-богослова Хоми Аквінського (1225 -1274 p.p.) -Він стверджував, що процес виникнення і розвитку держави І права аналогічний процесу творення богом світу. Релігійні вчення про походження держави мають поширення і понині. Поряд з ними продовжують існувати ідеї, висловлені ще в Стародавньому Римі проте, на виникнення і розвиток держави і права вирішальний вплив зробили людські слабості і пристрасті. Серед них жадоба грошей і влади, жадібність, честолюбство, зарозумілість, жорстокість І інші негативні людські риси і пристрасті. "Що послужило головною причиною занепаду римської держави?" - запитує римський історик першого століття до н.е. Гай Саллюстій Крісп у відомій його роботі "Змова Катиліни". Т відразу відповідає: "занепад моралі, корисливість, пристрасть до розпусти, обжерливість й інші надмірності" . Після того пише Саллюстій, коли "працею і справедливістю" зросла Римська держава, коли силою зброї були приборкані великі царі й упокорилися дикі племена, коли зник з обличчя землі Карфаген - суперник Римської держави і "усі моря, усі землі відкрилися перед нами, доля почала лютувати й усе перевернула з гори до низу"? . Римляни, що з легкістю І достоїнством переносили позбавлення, небезпеки і труднощі, не витримали іспиту бездією і багатством. На початку, помічає Саллюстій, розвивалася жадоба грошей, за нею -влади, і обидві сталі як би загальним коренем усіх нещасть. Так сталося тому, що користолюбство загубило вірність, чесність і інші добрі якості. Замість них ___ ?Марченко М.Н. Теория государства и права. - М.: Зарцало. 1996. - с. 6 Марченко М.Н. Теория государства и права. - М.: Зарцало. 1996. - с. 6 воно породило зарозумілість і жорстокість, навчило нехтувати богів і бути продажним. Честолюбство багатьох зробило брехунами. Змусило у серці таїти одне, а вголос говорити інше. Дружбу і ворожнечу оцінювати не по суті речей, а в згоді з вигодою, про пристойну зовнішність піклуватися більше, ніж про внутрішнє достоїнство». Усе сказане про падіння моралі населення остаточно підірвало моральні основи Римської держави і вона було приречена. Так може статися з будь-якою державою. Нрави - позитивні і негативні, добрі і злі - безсумнівно грають і відігравали значну роль у процесі становлення і розвитку держави. Важливу, але не вирішальну. Вони є скоріше наслідком, але не першопричиною, хоча і можуть виступати на перший план. Як показує історичний досвід головні причини виникнення держави лежать зовсім не в сфері моралі і релігії. Вони кореняться в області економіки й у соціальному житті людей. Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінній організації. Право - на зміну звичаям. І відбувається це не в силу самої по собі зміни суспільних устоїв, релігійних вірувань і поглядів. А в силу корінних змін в економічній сфері й у самім первісному суспільстві. Саме вони привели до розкладання первіснообщинного ладу І до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах. Патріархальна теорія. Ця теорія походження держави бере свій початок ще в Стародавній Греції. Родоначальником її вважається Аристотель. Серед помітних прихильників даної теорії виділяється англієць Філмер (XVII ст.) і російський дослідник державознавець Михайлівський (XIX ст.). Патріархальна теорія виходить з того, що держава походить від родини. Є -результатом розростання родини. Держава, по Аристотелю, є не тільки продуктом природного розвитку, але І вищою формою людського спілкування. Вона охоплює собою всі інші форми спілкування (родину, селища). У ній останні досягають своєї кінцевої мети -"благого життя". У ній же знаходить своє звершення і політична природа людини. Державна влада, на думку прихильників патріархальної теорії, є не що інше, як продовження батьківської влади. Влада государя, монарха - це патріархальна влада глави родини. Патріархальна теорія служила в середні століття обґрунтуванням абсолютної ("отеческой") влади монарха. Договірна теорія. Теорія договірного походження держави і права пояснює походження держави суспільним договором - результатом розумної волі народу, на основі якого відбулося добровільне об'єднання людей для кращого забезпечення волі і взаємних інтересів. Окремі положення цієї теорії розвивалися в V-IV століттях до н.е. софістами в Стародавній Греції. "Люди, ті, що зібралися тут! - звертався до своїх співрозмовників один з них (Гіппій 460 -400 р. до н.е.) - Я вважаю, що ви всі отут родичі, свояки і співгромадяни по природі, а не за законом: адже подібне родинно подібному по природі. Закон же, пануючий над людьми, примушує до багато чого, що огидно природі»1. Основою даної теорії є положення про те, що державі передував природний стан людини. Умови життя людей і характер людських взаємин у природному стані уявлялися не однозначним чином. Гоббс бачив природний стан у царині особистої волі, що веде до "війни всіх проти всіх"? . Руссо вважав, що це є мирне ідеалістичне первісне царство вол І. Локк писав, що природний стан людини - у її необмеженій волі. Прихильники природного права вважають державу результатом юридичного акту - суспільного договору, що є породженням розумної волі народу, людським заснуванням чи навіть винаходом. Тому дана теорія зв'язується з механічним уявленням про походження держави, що виступає як штучний здобуток свідомої волі людей, погодившихся з'єднатися заради кращого забезпечення волі і порядку. Гольбах, наприклад, визначав суспільний договір як сукупність умов 1 Марченко М.Н. Теория государства й права. - М.: Зерцало. - 1996. - с. 9. 2ГоббеТ. Сочинения. В 2-х томах. - М. - 1991.- Ґ. 2. -с. 94. для організації і збереження суспільства. Дідро суть свого розуміння суспільного договору виклав у такий спосіб: "Люди швидко здогадувалися, - писав він,- що якщо вони будуть продовжувати користатися своєю волею, своєю незалежністю і нестримно віддаватися своїм пристрастям, то положення кожної окремої людини стане більш нещасливим, чим якби він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині потрібно поступитися частиною своєї природної незалежності і скоритися волі, що представляла б собою волю всього суспільства і була б, так сказати, загальним центром і пунктом єднання всіх їх воль і всіх їхніх сил. Таке походження держав"1. Класичне обґрунтування договірна теорія одержала в працях Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, гнобителями народу. Деспотизм, по Руссо, вищий і крайній прояв суспільних розходжень: нерівності багатих і бідних як наслідку приватної власності; нерівності сильних і слабких як наслідку влади; нерівності панів і рабів як наслідку попрання законної влади владою сваволі. Ця нерівність стає причиною нової негативної рівності: перед деспотом усі рівні, тому що кожний дорівнює нулю. Але це уже не стара природна рівність первісних людей, а рівність як перекручування природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення щирої рівності і волі треба укласти вільний суспільний договір. Головна задача цього договору полягає в тому, щоб "знайти таку форму асоціації, що захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника й у якій кожен, з'єднуючись з усіма, корився б, однак, тільки самому собі і залишався б таким же вільним як він був раніш" . Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відзначає: "Кожний з нас віддає ___ 1 Дидро Д. Сочинения. - М., 1939. - Т. 7 -с. 189. 2 Руссо Ж -Ж. О причинах неравенства. - М., 1977. - с. 87. 3 Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. - М., 1988. -с. 13. свою особистість і усю свою міць під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого"3. Влада монарха є похідною не від божого провидіння, а від самих людей. Дана теза, покладена в основу договірної теорії походження держави, була найбільше яскраво і докладно розвинута Полем Гольбахом (1723 - 1789 p.p.) у його роботі "Священная зараза или естественная история суеверия". Аналогічних поглядів на природу влади і держави дотримувалися й інші прихильники і послідовники договірної теорії походження даних інститутів. Заперечуючи ідеї божественного походження держави і права, Олександр Радищев (1749 - 1802 р.р) вважав, що держава виникає не як результат деякого божественного провидіння, а як наслідок мовчазного договору членів суспільства з метою спільного захисту слабких і пригноблених. Держава, на його думку, є велика махина, ціль якої є блаженство громадян. Джон Локк (1632 - 1704 p.p.) виходив з того, що всяке мирне утворення держав мало у своїй основі згоду народу. Говорячи у відомій роботі "Два трактати про правління" з приводу того, що "з державами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство", Локк разом з тим докладно розвивав ідеї щодо того, що об'єднання в єдине політичне суспільство може І повинне відбуватися не інакше, як за допомогою однієї лише згоди. А це, на думку автора, і є весь той договір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають у чи державу. Питання про те, що собою представляє суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, так само як і багато аналогічних питань одержали найбільш яскраве і ґрунтовне висвітлення в ряді трактатів Жана-Жака Руссо (1712 -1778 p.p.) і особливо в його знаменитій праці "Про Суспільний договір". Основна задача, що покликана вирішувати Суспільний договір, складається на думку Руссо, у тому, щоб "знайти таку форму асоціації, що захищає й огороджує всією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації, і завдяки якій кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі І залишається настільки ж вільним, як і колись". Розглядаючи державу як продукт Суспільного договору, породження, розумної волі народу, а точніше - людського заснування чи навіть винаходу, Руссо виходив з того, що кожна людина передає в загальне надбання і ставить під вище керівництво загальної волі свою особистість і всі сили. У результаті для нас усіх разом кожен член перетворюється в нероздільну частину цілого. Це колективне ціле, на думку Руссо, є не що інше, як юридична особа. Раніш воно іменувалося "цивільною громадою". Пізніше - "Республікою чи Політичним організмом". Члени цього політичного організму називають його "Державою, коли він пасивний, Суверенітетом, коли він активний, країною -при зіставленні його з йому подібними", З усього сказаного про природно-правову теорію походження держави і права випливає, що ЇЇ прихильники виходять з того, що народ має природне, невідчужуване право не тільки на створення держави на основі Суспільного договору, але і на її захист. Теорія суспільного договору зазнає критики по різних причинах. Так, Коркунов думав, що договірні початки в утворенні суспільства і держави приводять до вкрай індивідуалістичного розуміння суспільного життя. При цьому особистість "визнавалася над всім пануючою і все визначальною. Не особистість вважалася обумовленою суспільним середовищем, а навпаки, суспільний порядок був цілком обумовленою сваволею окремих особистостей"1. Шершеневич писав, що прихильники механічного уявлення рідко ставали на точку зору історичної дійсності, остільки суспільний договір для них тільки методологічний прийом. "Для них не важливо, чи було так в історії чи ні, їм важливо довести який вигляд повинне прийняти суспільство, якщо припустити, ___ 1 Коркунов М.Н. Лекции по общей теории права. - М, 1994. - с. 184-185. що в основі його лежить суспільний договір, обумовлений згодою усіх, без чого ніхто не може вважати себе зв'язаним суспільними узами". Приблизно з таких же позицій оцінює договірну теорію Трубецький. Він затверджує, що "не суспільство є продукт вільної творчості людини, а навпаки, людина є продукт історично сформованих суспільних умов, визначеного історичного середовища, частина соціального організму, підлегла законам цілого". А.І.Денисов, будучи прихильником матеріалістичної теорії походження держави, писав, що "договірна теорія антиісторична, тому що в основу громадського життя кладе індивіда, людину. Разом з тим ця теорія однобічна: підкреслюючи, що історичний розвиток повинний визначаться природою людини, вона не враховує того, що людина впливає на природу і створює собі нові умови існування". Прихильники інших концепцій походження суспільства і держави, як правило, відносяться до неї критично, знаходять у ній істотні вади. І це цілком природно, тому що будь-яка існувавша й існуюча теорія походження держави і права являє собою лише суб'єктивний погляд людської думки на процеси об'єктивного порядку. Пізнати закономірності суспільного розвитку, виникнення і функціонування держави - задача, як підтверджує історія, надзвичайно складна, її вирішення можливе на основі одночасної інтеграції і диференціації наукових зусиль різних шкіл і напрямків, що займаються питаннями походження держави і права. Незважаючи на те, що науковість договірної теорії оцінювалася досить неоднозначне і суперечливо, аж до повного заперечення її історичної самостійності, проте деякі аспекти даної концепції знайшли своє реальне втілення в практиці державного будівництва. Прикладом цього можуть служити Сполучені Штати Америки, що у своїй конституції юридичне < закріпили договір між народами, що входять у їх склад, і визначили мету цього договору: утвердження правосуддя, охорону внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту. Теорія насильства. Ця теорія належить до числа відносно нових теорій походження держави. Ідейні джерела цієї теорії зародилися ще в епоху рабовласництва, її представники вважали, що держава виникає в результаті насильства і завоювання. Більш розгорнуте наукове обґрунтування теорія насильства одержує в ХІХ-ХХ століттях, її зміст полягає в тому, що виникнення приватної власності, класів і держави є результатом внутрішнього і зовнішнього насильства, тобто шляхом прямої політичної дії. Держава продовжує бути органом гноблення тільки в тих країнах, де ще не стерлися юридичні розходження між переможцями і переможеними. Найбільш характерні риси теорії насильства викладені в роботах Е.Дюрінга, Л.Гумплевича, К.Каутського й інших. Дюрінг вважав, що основою суспільного розвитку є форми політичних відносин, а економічні явища - це наслідок політичних актів. Первісний фактор виникнення держави варто шукати в безпосередній політичній силі. Суспільство, на думку Дюрінга, складається щонайменше з двох чоловік. Дві людські волі як такі цілком рівні одна одній, і жодна з них не може пред'явити іншій ніяких позитивних вимог. При такому положенні справи, коли суспільство складається з двох рівних осіб, нерівність і рабство неможливі. Для пояснення походження держави Дюрінг образно залучає третю людину, тому що без неї не можна приймати рішення більшістю голосів, а без подібних рішень, тобто без панування більшості над меншістю, не може виникнути держава. На його думку, власність, класи і держава виникають як результат насильства однієї частини суспільства над іншою. Австрійський соціолог і державознавець Гумплович є представником теорії зовнішнього насильства. Відповідно до цієї теорії держава утвориться внаслідок завоювання сильним племенем більш слабкого. У підсумку -завоювання виникає рабство: одне плем'я, що перемогло в боротьбі, стає пануючим; інше, що потерпіло поразку, втрачає волю і виявляється в положенні рабів. Рабство у свою чергу веде до появи приватної власності і класів. З приватною ж власністю зв'язаний і нею обумовлений перехід від кочового побуту до землеробського, осілого побуту. Державна влада, по Гумпловичу, виникає з фізичної сили: панування племені, засноване спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем'ям, поступово перетворюється в державу класу, що спирається на економічну могутність останнього. Каутський також бачить джерело держави в зовнішнім насильстві, у війнах. Плем'я-переможець, за його твердженням, підкоряє собі переможене плем'я, привласнює землю цього племені, а потім примушує його систематично працювати на себе, платити данину чи податі. У результаті такого завоювання виникає розподіл на класи, а примусовий апарат, створюваний переможцями для управління переможеними, перетворюється в державу. Лише там, пише Каутський, де має місце зовнішнє насильство, "виникає розподіл на класи, не внаслідок розподілу громади на різні підрозділи, але внаслідок з'єднання в одну двох громад, з яких одна робиться пануючим і експлуатуючим, друга -пригнобленим і експлуатованим класом"1. Посилаючись на приклад утворення ряду країн Європи й Азії, що виникали, на думку вченого, не інакше, як шляхом насильства, Л.Гумплович робив остаточний висновок, відповідно до якого "внаслідок підпорядкування одного класу людей іншому утвориться держава", а з потреби переможців володіти "живими знаряддями" виникали економічна основа античної родини, відносини володарювання, що існували між паном і його слугою. На думку автора, "не з окремих людей, як атомів, не із сімейств, як осередків, створюється держава. Не окремі особистості і не сімейство є його основними частинами". Тільки з різних «людських груп, з різних племен виникає держава і з них лише складається". Переможці утворять правлячий клас, а переможені і поневолені - клас робітників та службовців. У внутрішній і зовнішній ворожнечі племен і полягає вся справа, а не в чомусь іншому. Саме в племенах, у їхній взаємній боротьбі, стверджує Л.Гумплович, а разом з ним і його сподвижники, ми можемо визнати головні ___ 1 Гумшювич Л. Общее учение о государстве. - М, 1980. - с. 99. основні частини, дійсні наріжні камені держави, - у племенах, що помалу перетворюються в класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передують державі. Таким чином, ні суспільний договір, ні божественне провидіння, ні вищі ідеї, ні визначені потреби чи раціоналістичні і моральні мотиви, як це випливає з інших вчень про походження держави і права, а лише груба сила, боротьба, покорення одних племен іншими - одним словом, пряме насильство - батьки і повивальниця держави - є основною причиною, відповідно до теорії насильства, виникнення даних джерел. Відкидати цілком теорію насильства не можна не тільки з формальних розумінь, але і на підставі історичного досвіду, що підтверджує, що завоювання одних народів іншими було реальним чинником Існування державності історично тривалий час (наприклад Золота Орда). Елемент насильства, як внутрішнього, так і зовнішнього, об'єктивно були присутні і супроводжували процес розвитку будь-якої держави (римська, стародовньогерманська держави, Київська Русь). У більш пізній час безпосереднє насильство зіграло вирішальну роль в утворенні американської держави: боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем у підсумку привела до утворення США. Ясно, що ці реальні факти історичної дійсності лише частково підтверджують істинність теорії насильства, але не дозволяють ігнорувати її наукові положення. Абсолютизуючи роль насильства в історії, дана теорія не враховує того, що дуже багато держав і правових систем раніше і зараз створюються і розвиваються аж ніяк не в результаті завоювання ззовні чи іншим насильницьким шляхом. Психологічна теорія. Вона виникла в середині XIX століття. Широке поширення одержала наприкінці XIX першій половині XX століття, її найбільш великий представник російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867 - 1931 p.p.). її прихильники визначають суспільство І державу як суму психічних взаємодій людей і їх різних об'єднань. Суть даної теорії складається у ствердженні психологічної потреби людини жити в рамках організованого співтовариства, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства у визначеній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідок психологічних закономірностей розвитку людини. У дійсності ж пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища вирішуються на основі психічних актів людей і поза них немає нічого суспільного. У цьому змісті психологічна теорія пояснює багато питань громадського життя, що вислизають від уваги економічної, договірної, органічний теорій. Однак спроба звести все громадське життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології - таке ж перебільшення, як і всі інші уявлення про суспільство і державу. Суть психологічної теорії полягає в тому, що вона намагається пояснити виникнення державно-правових явищ і влади особливими психологічними переживаннями і потребами людей. Які це переживання і потреби? Це потреба володарювання в одних і потреба підпорядкування в інших. Це усвідомлення необхідності потреба слухняності, покори визначеним особами в суспільстві. Потреба підкорюватися їх вказівкам. Психологічна теорія держави і права розглядала народ як пасивну інертну масу, що шукає підпорядкування. Незважаючи на відому теоретичну складність і "замкнутість" на психологічній стороні правових явищ суспільного життя, багато принципових положень теорії Петражицького, у тому числі і створений ним понятійний апарат, сприйняті і широко використовуються сучасною теорією держави і права. Расова теорія. Вона бере свій початок ще в епоху рабовласництва, коли з метою виправдання існуючого ладу розвивалися ідеї природного розподілу населення в силу природжених якостей на двох порід людей - рабовласників і рабів. Найбільший розвиток і поширення расова теорія держави і права одержала наприкінці XIX - першій половині XX ст. Вона лягла в основу фашистської політики й ідеології. Зміст расової теорії складали тези про фізичну І психологічну нерівноцінність людських рас, положення про вирішальний вплив расових розходжень на історії, культурі, державному і суспільному ладу, про розподіл людей на вишу і нижчу раси, з який перші є творцями цивілізації і покликані панувати в суспільстві і державі, другі не здатні не тільки до створення, але навіть і до засвоєння сформованої цивілізації, їх доля - сліпа і беззаперечна покора. За допомогою держави і права вищі раси повинні панувати над нижчими. Один із засновників расової теорії француз Ж.Гобино (1816 - 1882 p.p.) називав арійців "вищою расою", покликаною панувати над іншими расами. У фашистській Німеччині була розпочата спроба переписати всесвітню історію заново як історію боротьби арійської раси з іншими расами. Носителькою духу вищої арійської раси називалася Німеччина. До нижчих рас відносилися семіти, слов'яни й інші. На расовій основі створювалася особлива система цінностей: "душа раси", "чистота крові", "вождя нації" і т.п. Вищою метою арійця є збереження чистоти крові. "Люди гинуть не через програні війни, - писав Гітлер у "МАЙН КАМПФ", - а через втрату здатності до опору... Усе, що не є повноцінною расою на землі - плевели». Важливим засобом вирішення всіх найважливіших державно-правових і божественних проблем стає війна. Для її виправдання використовувалися положення, висловлені відомим німецьким філософом Ф.Ніцше (1844 -1890 p.p.) типу: "війна для держави така ж необхідність, як раб для суспільства", "любіть світ як засіб до нових воєн". Расова теорія спричинила за собою дивовижну практику "узаконеного" знищення цілих народів, національних меншостей, національних шарів, що непримиренно відносилися до фашизму. Після сумно відомої промови У.Черчілля в березні 1946 року в місті Фултон (США), що поклало початок "холодній" війні, у радянській пресі відразу пішла дуже примітна реакція, що підкреслювала багатий британський досвід використання расової теорії для виправдання колоніальних воєн. "Гітлер, - відзначалося в пресі, - почав справу розв'язання війни з того, що проголосив расову теорію, оголосивши, що тільки люди, які говорять німецькою мовою, представляють повноцінну націю. Черчілль починає справу розв'язання війни теж з расової теорії, стверджуючи, що тільки нації які говорять на англійській мові, є повноцінними націями, покликаними вершити долі усього світу. Німецька расова теорія привела Гітлера і його прибічників до того висновку, що німці, як єдино повноцінна нація, повинні панувати над іншими націями. Англійська расова теорія приводить Черчілля і його прибічників до того висновку, що нації, які говорять англійською мовою, як єдино повноцінні, повинні панувати над іншими націями світу". Історично расова теорія вижила себе і була цілком дискредитована декілька десятиліть назад. Вона не використовується більше як офіційна чи навіть напівофіційна ідеологія. Але як "наукова", академічна доктрина вона має ходіння в західних країнах і в даний час. Органічна теорія. Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані спочатку ще давньогрецькими мислителями. Платон, наприклад, порівнював структуру і функції держави зі здатністю і сторонами людської душі. Аристотель вважав, що держава в багатьох відношеннях нагадує живий людський організм, і на цій підставі заперечував можливість існування людини як істоти ізольованої. Образно свої погляди він аргументував наступним порівнянням: як руки і ноги відняті від людського тіла, не можуть самостійно функціонувати, так і людина не може існувати без держави. Суть органічної теорії така: суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з побудови із функцій цього організму. Усе неясне в побудові і діяльності суспільства і держави може бути пояснено через аналогії з закономірностями анатомії і фізіології. Органічна теорія, видним представником якої є Герберт Спенсер, в остаточному виді була сформульована в ХТХ столітті. На думку Г.Спенсера, держава є деякий суспільний організм, що складається з окремих людей, подібно тому як живий організм складається з клітин. Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава утворюється одночасно зі своїми складовими частинами - людьми - і буде існувати, поки існує людське суспільство. Державна влада - це панування цілого над своїми складовими частинами, що виражається в забезпеченні державою благополуччя свого народу. Якщо організм здоровий, то і клітини його функціонують нормально. Хвороба організму наражає на небезпеку складові його клітки, і, навпаки, хворі клітки знижують ефективність функціонування всього організму1. Таке уявлення про державу з першого погляду може показатися наївним і ненауковим. Однак у ньому є істотне раціональне зерно, до якого нашій науці, можливо, прийдеться повернутися. Твердження Спенсера про те, що теорія держави стане науковою лише за умови, якщо вона сприйме методологію і поняття природничих наук, не позбавлено об'єктивного змісту. По-перше, закони соціального життя визначаються законами природними. Людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом наділеним свободою і свідомістю. Первинне вона була творінням природи, потім членом суспільства, а потім громадянином держави. Зрозуміло, що зникнення людини як біологічного виду одночасно буде означати загибель і суспільства, і держави. Отже, у суспільному житті необхідна гармонія природних і соціальних законів людського розвитку. По-друге, органічна теорія досить чітко вводить у поняття про суспільство і державу системну ознаку. Переважна більшість її прихильників вважає, що ___ 1 Спенсер Г. Основание социологии. - М, 1998. - Т. 1,2 - с. 84 суспільство і його державна організація - це складна система, що складається з взаємодіючих і взаємообумовлених елементів. По-третє, органічною теорією запроваджується диференціація й інтеграція суспільного життя. Одне з важливих її положень полягає в тому, що поділ праці веде до диференціації суспільства. З іншого боку, інтеграція поєднує людей у державу, за допомогою якої вони можуть задовольняти і захищати свої інтереси. У даний час органічна теорія, хоча і не користується колишньою популярністю, але, однак, має дотепер поширення на Заході. Матеріалістична (класова) теорія. Дана теорія виходить з того, що держава виникла перш за все в силу економічних причин: суспільного поділу праці, появи надлишкового продукту і приватної власності, а потім розколу суспільства на класи з протилежними економічними інтересами. Як об'єктивний результат цих процесів виникає держава, що спеціальними А засобами придушення і управління стримує протиборство цих класів, забезпечуючи переважно інтереси економічно пануючого класу. Суть теорії полягає в тому, що держава з'явилася на зміну родоплемінній організації, а право - звичаям. У матеріалістичній теорії держава не нав'язується суспільству ззовні, а виникає на основі природного розвитку самого суспільства, пов'язаного з розкладанням родового ладу, появою приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновою ознакою (з появою багатих і бідних) інтереси різних соціальних груп стали суперечити один одному. У нових економічних умовах, що складаються, родоплемінна організація виявилася нездатною керувати суспільством. Виникла потреба у владному органі, здатному забезпечувати перевагу інтересів одних членів суспільства в противагу інтересам інших. Тому суспільство, що складається з економічно нерівних соціальних шарів, породжує особливу організацію, що підтримуючи інтереси імущих, стримує протиборство залежної частини суспільства. Такою особливою організацією стала держава. За твердженням представників матеріалістичної теорії вона є історично плинним, тимчасовим явищем і відімре зі зникненням класових розходжень. Матеріалістична теорія виділяє три основні форми виникнення держави: афінську, римську і німецьку. Афінська форма - класична. Держава виникає безпосередньо і переважно з класових протиріч виникаючих всередині суспільства. Римська форма відрізняється тим, що родове суспільство перетворюється в замкнуту аристократію, Ізольовану від численної і безправної плебейської маси. Перемога останніх підриває родовий лад, на руїнах якого виникає держава. Німецька форма - держава виникає як результат завоювання великих територій для держави над який родовий лад не дає ні яких засобів впливу. Основні положення матеріалістичної теорії представлені в роботах К.Маркса і Ф.Енгельса. Представники інших концепцій і теорій походження держави вважають положення матеріалістичної теорії однобічними, невірними, тому що вони не враховують психологічних, біологічний, моральних, етнічний і інші факторів, що обумовили формування суспільства і виникнення держави. Так, вважає Шершеневич, величезна заслуга економічного матеріалізму полягає в доказі видатного значення економічного фактору, завдяки якому у кінцевому рахунку можна зв'язати навіть високі і шляхетні почуття людини з матеріальною стороною його існування. "У всякому разі, - продовжує Шершеневич, -економічний матеріалізм представляє одну із самих великих гіпотез у вченні про суспільство, здатну найкраще пояснити масу суспільних явищ"1. Таким чином, ДЕРЖАВА - явище надзвичайне багатогранне. Причини його виникнення визначаються багатьма об'єктивними факторами: біологічними, психологічними, економічними, соціальними, релігійними, національними й іншими, їх загальне наукове осмислення навряд чи можливе в рамках якоїсь однієї універсальної теорії, хоча в історії людської думки такі спроби робилися, і досить успішно (Платон, Аристотель, Монтеск'є, Руссо, Кант, Гегель, Маркові, Плеханов, Бердяєв). 1 Шершеневич Г.Ф. Общая теория права.-СПб., 1990.-с. 123 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "3. Теорії виникнення держави та права" |
||
|
||