Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Суть юридичної особи

Тривалий час суть юридичної особи у радянській цивілістиці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб і, насамперед, - стосовно підприємств.
В основі цього лежали потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник - держава, що на свій розсуд створював і припиняв переважну більшість підприємств.
В умовах ринку реально діють різноманітні і рівноправні власники, а тому виникає необхідність зміни підходів до тлумачення суті юридичної особи.
Однак почати розгляд цього питання доцільно зі згадки про погляди на суть юридичної особи у радянському цивільному праві, оскільки чинні акти цивільного законодавство і навіть новий ЦК. саме їм завдячують низкою своїх положень.
Отже, у радянській цивілістиці щодо суті юридичної особи найбільшу популярність здобули такі теорії:
1. Теорія держави (теорія власника), автором якої був С.І. Аскна- іій. Згідно І нею державна юридична особа - це сама держава, взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише на певній дільниці єдиної господарської системи, де вона використовує певне майно за допомогою певного колективу працівників.
2. Згідно з теорією колективу, яку запропонував A.B. Венедіктов, у економічних відносинах виступають радянська держава в цілому, як власник всенародного надбання, і організований державою колектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником, на який держава поклала виконання певних завдань і якому для виконання цих завдань надала відповідну частку єдиного фонду державної власності. Цей колектив і визнається безпосереднім учасником цивільного обігу, юридичною особою.
3. Теорія директора, запропонована Ю.К. Толстим, пояснювала суть державної юридичної особи тим, що остання персоніфікується у його керівникові (директорові), оскільки він здійснює від імені юридичної особи усі юридично значущі дії і уповноважений державою на управління майном підприємства. Відповідальний керівник виступає як субстрат юридичної особи, він невіддільний від останньої.
4. Теорія соціальної реальності була сформульована у основних рисах Д.М. Генкіним. На його думку, необхідність існування державних юридичних осіб зумовлена економічним ладом соціалізму, де майнові відносини мають товарно-грошової форми, а тому потребують, шоб державні організації діяли як самостійні, відокремлені у майновому сенсі утворення суб'єкти цивільно-правових
зв'язків. Отже, державні юридичні особи є соціальною реальністю, існування якої зумовлене соціально-економічним ладом радянської держави.
У цих та інших теоріях державної юридичної особи, запропонованих в радянському цивільному праві, можна вказати сильні та слабкі сторони1. Разом з тим, майже псі вони так чи інакше вплинули на зміст норм цивільного законодавства, більшість з яких до цього дня є чинними в Україні. Наприклад, "теорія держави" значною мірою була і є базисом господарського права, підґрунтям тези про необхідність господарювання на основі чіткого планування. "Теорія директора" вплинула на визначення статусу органів юридичної особи і їх значення в здійсненні правосуб'єктності останньою. "Теорія колективу" помітна у нормах про відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.
Однак спільним (і головним) недоліком цих теорій було те, що вони розроблялися в умовах одержавлення економіки, коли домінуюча роль у цивільних відносинах належала державним організаціям. Тож не дивно, що у більшості своїй ці теорії присвячені визначенню суті лише державної юридичної особи та прояву в останній цивільної правосуб'єктності держави.
Щоправда, на загальному тлі виділялася позиція O.A. Красавчи- кова, який використав універсальніший підхід, що дозволяло вести мову не тільки про державні, але й про інші види юридичних осіб. На його думку, юридична особа є правовою формою вираження певних суспільних відносин людей, об'єднаних єдиною метою. Таким чином, юридичною особою є організація, причому така, що виступає не як сума індивідів, що її складають, а як певне соціальне утворення - система істотних соціальних взаємозв'язків, об'єднаних дія досягнення поставлених цілей у єдине структурно і функціонально диференційоване соціальне ціле, що має ознаки юридичної особи2.
Втім, ця позиція не отримала широкої підтримки у радянській науці цивільного права.
У сучасних умовах зводити проблему з'ясування суті юридичної особи лише до встановлення юридичної природи державних юридичних осіб було б хибним, оскільки останні становлять лише досить незначну частку загальної сукупності соціальних утворень, що визнаються законом юридичними особами.
У зв'язку з цим логічно звернутися до тлумачення суті юридичної особи в інших правових системах.
' Див., наприклад: Советское гражданское право: Субъекты гражданского права / Под ред. С.И. Братуся. - М, 1984. - С. 57.
: Див.: Советское гражданское право. Учебник: В 2-х т. - Т. 1 / Под ред. О.А. Красавчикова. - М., 19» - С. 128-130.
Сучасне поняття юридичної особи у цивільному і торговому праві розвинених країн характеризується як одне із найменш розроблених. Цивільні кодекси або взагалі не дають визначення юридичної особи, або обмежуються загальними і дуже короткими формулюваннями.
При обґрунтуванні правосуб'єк шості соціальних утворень усі теорії виходять з тої о, що юридична особа - це відокремлене у організаційному і майновому сенсі утворення, що бере участь у цивільному обігу як самостійний носій прав і обов'язків. Проте методи обґрунтування наявності такої нрапосуб'сктності соціальних утворень у представників різних напрямів юридичної думки неоднакові.
Найбільш чітко визначилися два концептуальних підходи:
1) концепція фікції;
2) концепція соціальної реальності
Теорія фікції зародилася ще у добу середньовіччя. За вченням прихильників цієї теорії корпорація як така не має своєї власної волі. Тому спочатку вважмося, що вона не здатна здійснювати злочини і завдавати шкоди. Корпорація лише виражає волю держави, втілену у закон і акт про її створення. Теорія фікції фактично обґрунтовувала дозвільний порядок утворення юридичних осіб.
У подальшому теорія фікції була деталізована. Виникли різні її модифікації. Наприклад, з'явилися теорії цільового майна, інтересу, посадового і товариського майна, колективної власності, позитивістські і нормативістські теорії юридичної особи. Усі вони, по суті, є варіантами теорії фікції.
Згідно з теорією цільового майна права юридичної особи не належать нікому. Вони передбачені лише для досягнення мети, що визначається призначенням майна.
Теорія інтересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються, майно юридичних осіб служить інтересам визначених осіб. Право- суб'єктність юридичної особи при цьому є не більш ніж юридико- технічною вимогою.
Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке, що належить правлінню, а не його користувачам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті теорія тлумачила юридичну особу як персоніфіковане правове відношення.
Згідно з теорією колективної власності юридична особа є не більш ніж засобом, призначеним для управління колективною власністю, власне поняття юридичної особи ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об'єднання.
У XX ст. набули поширення позитивістські та нормативістські теорії юридичної особи. За вченням прихильників позитивістської теорії юридична особа характеризувалася як створений об'єктивним правом центр застосування певного комплексу прав і обов'язків, а нормативістська теорія вважала юридичну особу лише персоніфікацією правових норм, предметом правосвідомості.
На відміну від теорії фікції і її модерних варіантів реалістичні теорії визнають юридичні особи соціальною реальністю.
їхні прихильники виходять з факту реального існування групових інтересів окремих індивідуумів, які у сукупності складають основу для створення різного роду юридичних осіб. Колективні інтереси мають первинний характер. Право виконує похідні функції, що зводяться лише до оформлення інтересів. Наслідком реалістичних теорій, зокрема, стало положення про виникнення юридичних осіб у нормативно-явочному порядку.
Реалістичні теорії виникли на базі органічної теорії, яка зображала юридичну особу як особливий визнаний правопорядком тілесно- духовний організм, що має власну душу, волю і діє за допомогою своїх органів. Реалістичні теорії, відкинувши біологічні крайнощі органічної теорії, розглядають юридичну особу як колективне утворення, що має свою волю і діє з метою забезпечення спільних інтересів своїх членів.
Певний інтерес являє також теорія відокремлення власності від управління, хоча вона і мала обмежену мету - з'ясування суті тільки акціонерного товариства. Ця теорія набула поширення практично у всіх розвинених країнах.
На думку її авторів, сучасні великі корпорації перетворилися в установи, які виконують подвійні функції. Вони управляють власністю і одночасно є організаторами економічного життя країни. Завдяки наявності великої кількості розкиданих по всій країні держателів акцій, що втратили фактичний контроль ;ад своїми капіталами, у рамках корпорацій сталося відокремлення власності від управління нею. Управління власністю зосередилося в руках управителей корпораціями, які завдяки цьому набули самостійної економічної влади над власністю. Засоби виробництва, що використовуються корпораціями, більше не знаходяться у приватній власності окремих осіб. Акціонери є лише власниками паперів - акцій. Корпорації стали квазіпублічними організаціями, що здійснюють народний розподіл виробленого ними продукту на підставі витраченої праці та збереження інституту приватної власності.
Підбиваючи підсумок, можна зробити висновок, що найбільш придатною дія пояснення суті юридичної особи здається теорія соціальної реальності (якщо розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на основі і з метою реалізації норм природного права). Такий підхід достатньо адекватно відображає сучасне розуміння природного права фізичних осіб об'єднуватися в організації і, таким чином, захищати й реалізовувати свої права у різних сферах діяльності, передусім у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об'єднань тільки з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, діяльність яких не шкодить громадським інтересам, що тлумачаться як сукупні інтереси індивідів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Суть юридичної особи"
  1. § 1. Поняття та ознаки юридичної особи
    суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з
  2. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    суть яких зводиться до того, що будь-яке право є явищем публічним, а, відтак, і приватне право існує тільки в рамках публічного права (В. Мамутов). Однак, наведене твердження має, як мінімум, дві неточності. Адже, по-перше, визнання права явищем публічним, елементом публічного правопорядку, системою соціальних зв'язків ще не означає, що кожна правова норма стає нормою саме публічного права.
  3. § 2. Джерела приватного права
    суть права Європи і зумовлюють основи його існування та подальшого розвитку. До других мають бути віднесені фактори, якими зумовлені особливості приватного права не лише порівняно з правом Європи, як системою більш високого порядку, але й з іншими підсистемами права Європи (наприклад, публічним правом), як явищами одного порядку. Розглядаючи під таким кутом зору джерела права Європи, можемо
  4. § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
    суть. Для цивільного права (jus civile) характерні такі риси: воно суворо національне за своїм характером, його норми стосуються тільки римських громадян; від початку формування воно тісно пов 'язане з релігією, являючи собою поєднання світських та сакральних звичаїв; для цивільного права характерна сувора формальність, обов 'язковість дотримання процедури, що слугувало запорукою захисту
  5. § 4. Цивілістика
    суть та походження права, закономірності його розвитку, взаємовідносини права з іншими явищами суспільного життя, обмежуючи завдання науки описом та узагальненням матеріалу, що міститься у позитивному (чинному) праві); юридичними дефініціями, формальним аналізом юридичних понять і класифікацією юридичних норм . Дотримуючись такого тлумачення поняття "догма права", маємо визнати, що предметом
  6. § 1. Поняття цивільного законодавства
    суть, і характерні особливості цієї категорії. Разом із тим, методологічні засади аналізу поняття і форм цивільного законодавства ще потребують спеціального дослідження, оскільки розмаїття форм цивільного законодавства вперше отримало легальне закріплення в Україні лише у новому ЦК. До його прийняття і доктрина радянського цивільного права, і практика нормотворчості в УРСР виходили з того, що
  7. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    суть самої людини. Деякі з них були виголошені невід'ємними га священними в період Французької революції та під час и іпуітя незалежності Сполученими Штатами Америки. Можливо, - .іме тому послідовниками класичної теорії природного права і і порено велику кількість праць, де вони, як і позитивісти, піддали і ріпиці теорію суб'єктивного права. Цивільне суб'єктивне право є досить складним явищем,
  8. § 1. Поняття представництва
    суть зовнішніх відносин представництва як правового зв'язку, підставою виникнення якого є вчинення правочину представником: цивільні права і обов'язки у особи, котру представляють, виникають автоматично і не потребують вчинення нею додаткових дій на підтвердження того, шо вона приймає наслідки правочину, вчиненого представником. У цій системі правовідносин найважливішим елементом є внутрішні
  9. § 3. Склад правовідносин представництва
    суть зовнішніх відносин представництва полягає в обміні певною інформацією, що дозволяє віднести його до організаційно- немайнових зв'язків. Реалізація цих відносин створює можливість реалізації повноваження. Оскільки внутрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані і взаємозумовлені, це створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого
  10. 3.1. Застава
    суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір, строк (термін) виконання, опис предмета застави (ст. 584 ЦК). Застава може бути класифікована на види залежно від того, чи залишається предмет застави у заставодавця, чи передається заета- нодержателю. Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) передачі його в іпотеку; 2) застави товарів у обігу чи у переробці. У цьому разі