| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття представництва |
||
|
За допомогою представництва створюються додаткові можливості дчя здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їх суб'єктивних прав, підвищується ефективність налагодження економічних зв'язків між суб'єктами права. У цивілістичній літературі немає єдиної точки зору стосовно природи представництва. Загалом підходи до визначення суті представництва можуть розглядатися з позицій 2 основних концепцій: концепції "дії" і концепції "правового відношення". Концепція "дії" свого часу набула значної популярності у радянській цивілістичній науці. Фактично саме вона виявилася підґрунтям легального визначення представництва під час другої кодифікації цивільного законодавства колишнього СРСР у 1961 - 1964 рр. Ця концепція інтерпретує представництво як діяльність, тобто, сукупність дій, що полягають у здійсненні угод та інших юридичних дій один ю особою (представником), що діє у межах повноваження від імені іншої особи - того, кого вона представляє. Іншими словами, представництво з'являється і має місце тоді, коли представник здійснює певну діяльність від імені іншої особи . Але цього недостатньо для з'ясування юридичної суті представництва Адже фактично йдеться лише про зовнішню форму представництва, його прояви, а не про його зміст. Враховуючи цей недолік, більшість цивілістів розглядають представництво як правове відношення, в силу якого правомірні юридичні дії, здійснені представником від імені того, кого представляють, безпосередньо створюють, змінюють або припиняють для останнього цивільні права і обов'язки . Така позиція знайшла підтримку й у ЦК. Згідно зі ст 237 ЦК представництво - це правове відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Варто, однак, уточнити, що представництво - це не одне правове відношення, а система, що включає правовідносини двох видів: внутрішні і зовнішні. Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником: 1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між особою, яку представляють, і третьою особою, тобто мають організаційний характер; 2) мають щодо цих зв'язків допоміжний характер; 3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, яку представляють. Зовнішні відносини представництва, у свою чергу, мають 2 різновиди: 1) відносини між представником і третіми особами, які мають інформаційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє, і про намір укласти договір в інтересах цієї особи; 2) відносини між особою, яку представляють, і третіми особами. Встановлення останніх є результатом дій представника. Внугрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані. Це й зумовлює те, що правочин. вчинений представником, безпосередньо створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК). Власне у цьому полягає суть зовнішніх відносин представництва як правового зв'язку, підставою виникнення якого є вчинення правочину представником: цивільні права і обов'язки у особи, котру представляють, виникають автоматично і не потребують вчинення нею додаткових дій на підтвердження того, шо вона приймає наслідки правочину, вчиненого представником. У цій системі правовідносин найважливішим елементом є внутрішні правовідносини, оскільки саме в них відображається специфіка представництва. Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, котрими визначається зміст і межі дій, які представник може вчиняти від імені особи, котру він представляє. За своєю суттю повноваження - це немайнове цивільне право, основним елементом якого є право на аласні позитивні дії. Проте як і кожне суб'єктивне право, повноваження включає не лише право на власні позитивні дії, але й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. Це - право вимагати від особи, яку представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Крім того, представник має право на захист повноваження шляхом подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, тощо. Такий захист здійснюється представником від свого імені і не вимагає спеціального додаткового повноваження. Слід враховувати, шо коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва, не є безмежним. Зокрема, ч. 1 ст. 238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Однак це не означає, що опікун, призначений малолітньому може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Він ніби доповнює недостатню дієздатність малолітнього, а тому може вчиняти за останнього будь-які правочини, крім тих, що заборонені законом. Крім того, не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо - це ті юридичні дії, які мають здійснюватися лише особисто. Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє. З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона складення правочину представником відносно себе особисто, або підносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприк- іад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття представництва" |
||
|
||