|
Страхування - це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів і громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Майнові та особисті немайнові відносини, що виникають внаслідок страхування, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про страхування" (7 березня 1996 р.), правилами окремих видів страхування, що встановлюються відповідними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського страхування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться в Кодексі торговельного мореплавства України і правилах про окремі види морського страхування.
Страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником (добровільне страхування). У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, проводиться страхування без укладення договору (обов'язкове страхування).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Страховик - це юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності і яка одержала у встановленому порядку ліцензію на цей вид діяльності.
Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування. Необхідною умовою реєстрації та отримання ліцензії є наявність у страховика мінімального статутного фонду в сумі, еквівалентній 100 тис. євро. Державною страховою компанією в Україні сьогодні є Національна акціонерна страхова компанія (НАСК) "Оранта", оскільки частка держави в її статутному фонді становить 58 %.
Страхувальники --це фізичні та юридичні особи, які страхують свій майновий інтерес і вносять страхові платежі.
Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (винагородонабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку.
Об'єктами страхування є майнові інтереси, які не суперечать законодавству і пов'язані:
- з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
- володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
- відшкодуванням страхувальникові завданої ним шкоди особі або майну фізичної особи, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).
Договір страхування укладається в письмовій формі шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Істотними умовами договору страхування, які зазначаються у страховому свідоцтві (полісі, сертифікаті), визнаються об'єкт страхування, розмір страхової суми, страхового внеску і строки його сплати, страховий ризик (страхові випадки), строк страхування, початок і закінчення дії договору страхування. У договорі також можуть бути передбачені інші умови страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхового платежу (внеску, премії), якщо інше не передбачено умовами страхування. Зі згоди страхувальника об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування). У таких випадках у договорі мають міститися умови, що визначають права та обов'язки кожного зі страховиків. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:
- навмисних дій страхувальника, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
- вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
- подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
- одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
- несвоєчасне повідомлення страхувальника без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Своє рішення про відмову здійснити страхову виплату страховик повинен повідомити страхувальника у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено цим договором. Але страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не припускався порушень договору, коли інше не встановлено самим договором або законом. Про намір відмовитися від договору страхування страхувальник або страховик зобов'язані повідомити другу сторону не пізніш як за 30 днів до припинення договору.
Крім загальних підстав, за якими правочини визнаються недійсними, договір страхування визнається недійсним у разі, якщо:
- він укладений після настання страхового випадку;
- об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набрали законної сили.
|
- 3.1. Застава
які не суперечать ЦК. Предметом застави може бути різноманітне майно, в тому числі речі й майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення. Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, установлених договором або законом, заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета
- § 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів. (При цьому визначення господарського договору не пропонується взагалі). Саме ж господарсько-правове зобов'язання визначається у ст. 173 ГК як зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана
- § 1. Договір купівлі-продажу
які є скл ад oTs 11 ми частинами п^вд~шта ^ пшГрозгіорядження, користування), а та кож ^нціцеце^ифіч ні^ пра ^а (црагіа на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та Щхша^шшщі. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав; 3) право вимоги, якщо вона не має особистого
- § 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства (організації), його структурного підрозділу, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі підприємства (організації), господарського товариства і є державною власністю. Нарешті, судову практику за спорами, що випливали з орендних відносин, узагальнено в
- § 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
які спричинили втрату працездатності", від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р.), Кодексу законів про працю України тощо. Згідно зі ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого,
- § 5. Поняття і система господарського законодавства
які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва такою діяльністю органами державної влади або місцевого самоврядування. Розглянувши це питання насамперед зазначимо, що нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, закріплених в ст. 3, 8, 13, 14,
- § 3. Правове значення і порядок державної реєстрації
які створені з участю юридичних осіб України і діють відповідно до законодавства іноземних держав. Класифікація видів державної реєстрації має умовний характер, оскільки існують органи, які здійснюють одночасно і спеціальну, і відомчу реєстрацію, наприклад, державну реєстрацію комерційних банків здійснює Національний банк України. Поняття і зміст державної реєстрації осіб визначені ст. 4
- § 3. Класифікація господарських договорів
договорів виражає їх систему залежно від підстави їх виникнення у ролі і встановленні господарських зв'язків, порядку укладання, становища сторін, тривалості застосування у сфері господарської діяльності тощо. Класифікуються вони за ознаками цивільно - правових договорів із врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством, тому їх поділ можна проводити за різними критеріями.
- Що розуміють під терміном "цивільне право"?
які встановлені Конституцією України. Всі ці особисті немайнові права та суспільні відносини, пов'язані з матеріальними благами, і регулює цивільне право. Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання. Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, що регулює ця галузь права, а метод - як здійснюється це
- Які особливості договору купівлі-продажу?
які не були застережені ним при продажу. Так, відповідно до п. 17 Правил продажу непродовольчих товарів, затверджених наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 27 травня 1996 р. № 294, при продажу товарів вітчизняного й іноземного виробництва господарюючий суб'єкт зобов'язаний надати покупцям достовірну інформацію про товар: - назву нормативних документів, вимогам
|