| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 147. Належність. (Accessio) |
||
|
Для того, щоб уникнути шкоди через розділу жорстко з'єднаних речей (res quae ex contingenibus constant), якщо вони складалися з частин, перед з'єднанням в нову річ належать різним власникам, були створені правила приналежності, або акцессіі. Основною думкою римського права, вираженої в правилах про акцессіі, було: accessorium sequitur principale або accessio cedat principali. (250) За правилом accessio sequitur principale власність на річ, що складається з жорстко з'єднаних частин, перед з'єднанням належали різним власникам, переходила до власника головної речі (principale) і припинялася для власників приладдя, або акцессоріумов. Що було головним, а що побічним, визначалося від випадку до випадку, виходячи з відносин "quid cui servit", відповідно ведучи рахунок від самого незначного предмета, що переходить у власність особи, яка є власником більше важливої речі. Випадки accessio, або приналежності, ділилися на три основні групи: 1) випадки з'єднання нерухомої речі з частинами другий нерухомої речі; 2) випадки з'єднання нерухомої речі з рухомої за своєю природою річчю і 3) випадки з'єднання двох рухомих речей. 1) Випадки з'єднання нерухомих речей були: alluvio, avulsio, insula in flumine nata і alvens derelictus. Aluvio, або річковий нанос відбувався внаслідок поступового і постійного збільшення однієї ділянки землі за рахунок часток, що буря з чужої ділянки, при цьому таким чином, що "не було можливості підрахувати, наскільки ділянку збільшився в даний момент ". Власність на річковий нанос переходила до власника ділянки, до чиїх кордонів річка нанесла частинки. Avulsio, або винесення землі, відбувався, коли несподівано відривалися і переносилися цілі частини землі. Відокремлені частини діставалися власнику землі, до чиїх кордонів були донесені, але тільки коли рослини відірвалася частини пустять коріння в землі нового господаря. Insula in flumine nata, або острів, що виник на стрижні річки, діставався господарям сусідських ділянок по двох сторонах річки, а якщо він знаходився не на самому стрижні, - господарям ділянок, що перебувають ближче до нього. Alveus derelictus, або покинуте річкове русло діставалося господарям сусідніх ділянок і ділилися пропорційно величині їх ділянок. 2) Двома основними випадками з'єднання рухомої і нерухомої речі були inaedificatio і implantatio. За правилом superficies solo cedit, створеного в період повністю відділеною і розвиненої приватної власності на землю, будь-яка inaedificatio, або будь-яку будівлю, споруджене на одній ділянці землі, належало власнику ділянки. Це рішення мало силу і в тому випадку, коли власник ділянки звів будова на своїй землі, але з чужого матеріалу, або коли інші особи звели будову на чужій землі зі свого матеріалу. Правило supreficies solo cedit діяло і для так званої імплантації (satio et plantatio), або будь-якого засівання і посадок, здійснених на чужій землі. Вже в момент засівання кинуте насіння ставало складовою частиною землі, тоді як саджанці ставали складовою частиною тільки коли пускали коріння і жорстко зв'язувалися з підробкою. У разі, коли імплантації на чужій ділянці відбувалися сумлінними особами (bona fide), власники землі могли бути зобов'язані відшкодувати вартість вкладеної праці, як і вартість насіння і саджанців. 3) Випадки з'єднання двох рухомих речей були scriptura, picture, tinctura, textura і ferruminatio. Словом scriptura позначався випадок, коли чужий пергамент або інший пишучий матеріал був вжитий для складання тексту. Суперечка про власність в цьому випадку вирішувалося на користь господаря матеріалу для письма, навіть коли літери були золотими. У разі pictura, або написання картини на чужому полотні, думки римських юристів розділилися: одні вважали, що власність належить власнику полотна, інші, що цю власність слід надати художнику. Це останні думку поділяв Юстиніан: ridiculum est enim picturam Appelis vel Pharhasii in accessionem vilissimae tabulae cedere - безглуздо адже картину Апелліса або Фарразія вважати приналежністю нікчемною дошки. (251) У випадках фарбування тканини чужий фарбою (tinctura), вплетення чужих ниток у власне полотно (textura) і приварювання чужого матеріалу до своєї речі (ferrumenatio) римське право виявляло певні коливання до часу Юстиніана. Юстиніан постановив у зазначених випадках головною річчю вважати тканину або полотно, тобто ту частину речі, яка представляла сутність всього предмета (торс статуї, русло броду і т. д.) |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна" § 147. Належність. (Accessio) " |
||
|
||