Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
М.І. Абдулаєв. Теорія держави і права. Підручник, 2004 - перейти до змісту підручника

19.2. Забезпечення законності


Забезпечення конституційних прав особи і завдання вдосконалення управління державою вимагають подальшого зміцнення режиму правозаконності, яке відбувається і може відбуватися тільки на базі вдосконалення всіх інститутів суспільства.
На стан законності прямо або опосередковано впливають багато факторів соціального характеру: духовні (стан суспільної свідомості, рівень культури населення), матеріальні (стан економіки, стан зовнішнього середовища), юридичні (стан всієї правової діяльності, включаючи правовий характер законів), політичні (стан політичної системи суспільства в цілому, стан федеративного устрою, наявність або відсутність поділу влади), організаційно-управлінські (стан інформаційної забезпеченості, стан професійної орієнтації) та ін
Зміцнення режиму правової законності може відбуватися тільки на базі вдосконалення всіх інститутів демократії. Як правовий феномен законність становить основу державної організації суспільства. Законність служить утвердженню демократії: охороняє демократичні права і свободи громадян, забезпечує правовий порядок в державі, сприяє розвитку громадянського суспільства.
Механізм законності покликаний юридично гарантувати основні права і свободи громадян, їх рівні права і обов'язки - без цього не може розвиватися творча ініціатива особистості, не може існувати і діяти дійсна демократія. Таким чином, демократія створює найбільш сприятливі умови для існування міцної законності, а законність, в свою чергу, забезпечує і охороняє демократичні інститути політичної системи суспільства. Необхідно мати на увазі, що політичної (державної) демократії без режиму правозаконності немає і не може бути взагалі.
Зміцнення законності диктується не тільки подальшим розгортанням демократії - головного напрямку розвитку політичної системи суспільства, а й постійним зростанням культури населення і роботою державного апарату. Між законністю та культурністю також існує взаємозв'язок. Без законності не можна забезпечити культуру роботи посадових осіб, та й загальна культура населення неодмінно включає в себе в якості елемента правову культуру. З іншого боку, і це дуже важливо, чим вище рівень культури і освіченості людей, тим більше вимог вони пред'являють до діяльності державних установ, адміністративних органів, посадових осіб, тим більше нетерпимо ставляться до порушення своїх прав і законних інтересів, до правопорушень і сваволі.
І нарешті, подальше зміцнення законності диктується тим, що існує об'єктивна потреба в постійному впорядкування суспільних відносин, поєднується із забезпеченням міри свободи і ініціативи учасникам цих відносин. Ця потреба корениться в самій організації суспільства. Дана обставина має вирішальне значення для зміцнення законності. Чим вище рівень управління суспільними відносинами, тим міцніше повинна бути державна дисципліна, яка не може обійтися без закону і законності, без міцного правопорядку в сфері суспільних відносин.
Таким чином, турбота про законність, як бачимо, обумовлена не тільки високими ідеалами гуманізму, несумісного з будь-якими проявами анархії і сваволі, зловживанням владою та порушеннями прав людини, не тільки рівнем культури і ступенем розгортання демократії, але і, в кінцевому рахунку, об'єктивними потребами розвитку суспільства.
Слід розрізняти загальносоціальні гарантії та юридичні засоби забезпечення законності в державі. Найважливішими загальними гарантіями законності є: високий рівень культури і освіченості населення; високий рівень і стабільність економіки, високий рівень соціальної захищеності та матеріальна забезпеченість громадян; почуття громадянської відповідальності, нетерпимість до порушень законів; демократизм державного і суспільного ладу та ін
Разом з цим потрібні і спеціальні юридичні гарантії законності і міцного правопорядку. Серед них насамперед:
- закріплення основ суспільного і державного ладу, основних прав і свобод, обов'язків громадян, порядку організації та діяльності органів державної влади в конституції країни - основному законі держави;
- повна відповідність поточного законодавства нормам і принципам конституції, верховенство закону по відношенню до всіх іншим державним актам, загальність вимог дотримання законів, в тому числі подзаконность державного управління;
- рівність всіх громадян перед законом і судом, право громадян на звернення до суду при порушенні їх конституційних прав і свобод адміністративними органами; вміння кожного захищати свої права і законні інтереси, виконання громадянами своїх юридичних обов'язків;
- високий рівень правосвідомості та правової культури населення;
- чітка правова регламентація нормотворчої діяльності державних органів, поширення законності на область законодательствованія, своєчасна кодифікація та впорядкування всіх нормативно-правових актів, усунення протиріч між цими актами та прогалин у законодавстві, ясність і доступність нормативно-правового матеріалу;
- демократичні принципи судочинства, здійснення правосуддя тільки судом, незалежність суду і підпорядкування лише закону, визнання правосуддя вищої юридичної гарантією законності та недоторканності особи, її прав і свобод, а також дія презумпції невинуватості, право обвинуваченого на захист з моменту затримання;
- централізований прокурорський нагляд за загальним дотриманням законів, єдністю їх розуміння і застосування на всій території країни, за невідворотністю відповідальності в кожному випадку винного порушення правопорядку, за справедливістю , обгрунтованістю та законністю покарання, за дотриманням вимог законності в управлінні та охороні правопорядку.
Всі фактори механізму регулювання правозаконності можна диференціювати на дві основні групи забезпечувальних заходів - юридичної і неюридичного характеру.
Держава, безпосередньо встановлюючи закони і забезпечуючи їх загальнообов'язковість, насамперед, можливістю використання механізму примусу, є одним з найважливіших чинників забезпечення правозаконності. Разом з тим правозаконності здатна впливати на всі сфери державного життя: закріплюючи основні напрямки та цілі внутрішньої і зовнішньої політики; розробляючи механізм забезпечення суб'єктивних прав і свобод; передбачаючи порядок формування та компетенцію державних органів, їх ієрархічну структуру і підпорядкованість, взаємини з громадськими об'єднаннями, політичними партіями, громадянами. Правозаконності в тих випадках, коли виявляється політико-юридичним принципом діяльності всієї системи державних органів, в змозі зв'язувати державний апарат та його посадових осіб вимогою суворого і неухильного дотримання правил поведінки, закріплених у нормативно-правових актах. Невипадково у сучасній вітчизняній юридичній науці правозаконності розглядається як найбільш дієвий правовий метод вирішення соціально-політичних конфліктів. Правозаконності як специфічний механізм правового регулювання робить істотний вплив на те, яким чином буде дозволена склалася конфліктна ситуація. Як правило, правозаконності передбачає компроміс конфліктуючих сторін, коли у вирішенні проблеми враховуються інтереси всіх учасників. Це стає можливим тільки в тому випадку, якщо держава виступає рівноправним, а не чільним суб'єктом правовідносин, поряд з суспільством та окремими громадянами.
Іноді вважають, що однією з гарантій законності є державний примус. Насправді примус не може бути гарантією законності, бо законність сама є гарантією правомірності застосовуваного державою примусу. Це правомірне, на законі засноване державний примус виявляється засобом попередження правопорушень, елементом відповідальності і покарання порушників правопорядку, служить охороні порядку в державі. Найважливішим методом (способом) охорони правопорядку є не примус, а роз'яснення доцільності дотримання законодавства. Загальнодержавна доцільність дотримання законів ні у кого не може викликати сумніви. Законність і доцільність можна протиставляти.
Вища державна і громадська доцільність полягає в тому, щоб закони повністю здійснювалися і точно застосовувалися. Звичайно, нормативно-правові акти можуть застарівати або бути недостатньо вдалими. Але не можна допускати, щоб кожен довільно вирішував, треба чи не треба застосовувати закон. Поки закон не скасований або не змінений у встановленому порядку компетентним органом, він повинен неухильно дотримуватися. Разом з цим будь-яка юридична норма, в тому числі і норма закону, підлягає доцільному застосуванню, тобто з урахуванням конкретних обставин справи, місцевих умов, особистості правопорушника і т.п. Але ця доцільність (застосування норм права) передбачає вибір рішення в строгих рамках, які надає законодавство, тобто в рамках самої законності. Ніякі посилання на доцільність (місцеву, відомчу, господарську) не можуть зняти відповідальності за порушення закону, тому що не може бути доцільного порушення законності та правопорядку взагалі. Точка зору, яка припускає обхід закону за мотивами доцільності, глибоко помилкова і практично шкідлива, хоча б тому, що не враховує загальнодержавної значущості законності, виходить лише з оцінки якогось одного випадку або справи. Визнаючи доцільність застосування будь-якої норми права, треба виходити з можливостей вирішення, які надаються законодавством, а не шукати якусь доцільність за рамками чинного права. Таким чином, співвідношення законності і доцільності має загалом два аспекти: визнання доцільності режиму законності і доцільне (в рамках законності) застосування норм права в кожному окремому випадку. Те й інше виключає будь-яке протиставлення доцільності принципом законності.
Переконання як вирішальний засіб забезпечення правопорядку стикається не тільки з питанням доцільності, але і з проблемою справедливості в праві. Оцінка закону та акта правосуддя з позицій справедливості найчастіше має велике значення. Однак важливо, щоб і сам принцип законності сприймався як прояв соціальної справедливості, а не як чисто формальна вимога дотримання законів, поза їх якої б то не було моральної оцінки. Природно, що переконання в справедливості режиму законності створює найбільш сприятливу ідейну передумову для панування закону держави в суспільних відносинах.
Співвідношення законності і справедливості розглядають як з позиції того, наскільки справедливі захищаються законністю порядки (відносини, установи, ідеали), так і з позиції визнання справедливості певною якістю, властивим праву і законності як таким. Найчастіше, коли мова йде про справедливість в юридичній практиці і науці, мають на увазі оцінку не самого права, не самої законності, а тих відносин, які ними захищаються. З цієї точки зору ясно, що найбільшим ступенем справедливості володіє право, а тому і законність.
Вже зазначалося, що справедливість - важливий ціннісний орієнтир для збереження і розвитку суспільства, відповідності, пропорційності між вчинками людей і відповідної реакції на це з боку суспільства, індивідів, держави, певних колективів, орієнтир, який проявляється у вигляді винагород, заохочення, осуду.
Стосовно до законності справедливість - це неупередженість, правильність реагування юстиції на певні вчинки, рішення спорів про право; рівність перед законом і судом, загальність вимоги дотримання законів; відповідність покарання тяжкості скоєного, відповідність між цілями законодавця і засобами їх досягнення. І нарешті, законність справедлива, тому що (як і право) протистоїть сваволі, безправ'я і беззаконню, які завжди порушують будь-які соціальні пропорційності і ніколи не можуть визнаватися справедливими, з яких би історичних позицій ні підходити до цієї справедливості.
Законність віддавна сприймалася багатьма видатними мислителями як соціальна справедливість.
Само собою зрозуміло, що риси справедливості можуть бути властиві вимогу дотримання закону тільки тоді, коли справедливий сам закон, коли він стверджує право і протистоїть антиправила.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 19.2. Забезпечення законності "
  1. § 3. Взаємодія органів місцевого самоврядування з громадськими, іншими об'єднаннями громадян та громадянами.
    Забезпечення законних прав та інтересів останніх. Реалізований такий принцип може бути в різних формах, однак всі дії та рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути спрямовані на забезпечення захисту прав та інтересів громадянина або об'єднання громадян. Ініціатором вступу в розглянуті взаємини можуть бути як органи місцевого самоврядування та їх
  2. § 5. Система муніципального права
    забезпечення законності та правопорядку і т.д. --- Детальніше про це див: Костюков О.М. Муніципальне право як галузь російського права. М., 2003. С. 150 - 192. Див: Князєв С.Д., Хрустальов Е.Н. Російське муніципальне право. Владивосток, 1997. С. 26. Див: Шугріна Е.С. Муніципальне право. Підручник. М., 1999. С. 28 - 31. Не всі автори вважають за можливе
  3. § 3. Окремі джерела муніципального права
      забезпечення законності та конституційних принципів. Адміністративний контроль може включати контроль доцільності, але щодо завдань, виконання яких доручено органам місцевого самоврядування (п. 2 ст. 8); закріплення права органів місцевого самоврядування в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть
  4. § 5. Контроль і нагляд за діяльністю органів, посадових осіб місцевого самоврядування
      забезпечення законності та дотримання конституційних норм у їх діяльності (ст. 8). Питання організації контролю та нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування та посадових осіб місцевого самоврядування набувають особливої значущості в даний період, коли йде становлення нової системи місцевого самоврядування. Федеральний законодавець встановив, що органи місцевого
  5. Глава II. ОСОБЛИВОСТІ РОСІЙСЬКОЇ ПРАКТИКИ ПОБУДОВИ МОДЕЛІ ВЗАЄМОВІДНОСИН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
      забезпечення його самостійності. У розвиток конституційного принципу самостійності місцевого самоврядування норми федерального законодавства встановили предмети відання місцевого самоврядування, визначили повноваження органів державної влади Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації у сфері місцевого самоврядування. Державою було встановлено заборону на обмеження прав
  6. § 5. Форми державного контролю за місцевим самоврядуванням
      забезпечення законності та дотримання конституційних принципів. Проте адміністративний контроль може там, де це доцільно, здійснюватися вищестоящими органами влади при виконанні органами місцевого самоврядування делегованих їм завдань; 3) адміністративний контроль за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб ступінь втручання контролюючого
  7. § 2. Фінансові ресурси муніципальних утворень
      забезпечення даної самостійності проблематично: так, норми Федерального закону 2003 вимагають, щоб органи місцевого самоврядування в порядку, встановленому федеральними законами та прийнятими відповідно до них іншими нормативними правовими актами Російської Федерації, представляли у федеральні органи державної влади та (або) органи державної влади суб'єктів Російської
  8. § 3. Позовна давність
      забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу особи * (630). Згідно із загальноприйнятою точкою зору право на позов складається з двох правомочностей - права на пред'явлення позову і права на задоволення позову. Право на
  9. 1.6. Цілі, функції та рівні виконавчої влади
      забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави; 2) створення умов, що сприяють благополуччю особистості, суспільства, держави; 3) створення умов для реалізації суб'єктами соціальних відносин їх прав, свобод, законних інтересів; 4) захист людини від протиправних посягань. Функції виконавчої влади: 1) виконавча (правозастосовна) - виконання
  10. 2.4. Система адміністративного п
      забезпечення законності в державному управлінні; - адміністративно-правових засад міжгалузевого управління (координації); - адміністративно-правових засад управління у сфері економіки; - адміністративно-правових засад управління в адміністративно-правовій сфері; - адміністративно-правових засад управління у соціально-культурній
© 2014-2022  yport.inf.ua