Головна
Головна → Адміністративне, фінансове, інформаційне право → Адміністративне право → 
« Попередня Наступна »
С. В. Ківалов. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ, 2004 - перейти до змісту підручника

5.2. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади
Основними правовими актами, що регулюють діяльність центральних органів виконавчої влади є Конституція України, закони, укази Президента України, Загальне положення про міністерство, центральних органах виконавчої влади, а також окремі положення про відповідні міністерства та інших центральних органах виконавчої влади (наприклад, Положення про Міністерство юстиції України).
Систему центральних органів виконавчої влади визначають Конституція України та Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» 1 від 15 грудня 1999 р. Відповідно до цього указу в систему центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Незважаючи на те, що всі перераховані вище органи складають єдину систему, їх правовий статус неоднаковий.
Міністерство - це головний (провідний) орган центральних органів виконавчої влади, покликаний забезпечувати реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності.
Міністр, як член Кабінету Міністрів України, особисто відповідає за розробку і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення про розподіл відповідних бюджетних коштів . Не допускається прийняття актів КМУ та створених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з цих питань без погодження з відповідним міністром.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність
1 Офіційний вісник України. - 1999. - № 50. - Ст. 2434.

Якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. На державний комітет покладається внесення пропозицій щодо формування державної політики та забезпечення її реалізації в певній сфері діяльності, здійснення управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолює голова (Державний комітет архівів, Державний комітет у справах релігій, Державний комітет лісового господарства, Національне космічне агентство, Пенсійний фонд та ін.)
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - це орган, який має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження. Щодо даного органу може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань. Даний орган очолює голова. Відповідно з вищеназваним указом, до таких органів належать, зокрема: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Служба безпеки України, Фонд державного майна ін
Слід мати на увазі, що керівника центрального органу виконавчої влади та його заступника призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, а звільняє їх Президент України. Керівник центрального органу може мати не більше одного першого заступника та трьох заступників. Однак дане правило не поширюється на Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
За змістом діяльності кожен центральний орган виконавчої влади забезпечує втілення в життя державної політики у відповідній галузі державного управління на території України, здійснює керівництво дорученою сферою ведення і несе відповідальність за її стан і розвиток перед Кабінетом Міністрів України і Президентом України.
Центральні органи створюються, реорганізуються і ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Вони є, як правило, єдиноначальна органами виконавчої влади, що означає здійснення владних повноважень цього органу його керівником - міністром, головою державного комітету, керівником іншого центрального органу. Він персонально несе всю повноту відповідь-

ственности за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом України та Урядом.
Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Вони можуть мати свої територіальні органи, які створюються, реорганізуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством.
Переважна більшість центральних органів беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави. Кожен з цих органів у межах дорученої йому сфери відання:
- прогнозує перспективні напрямки і реалізує стратегічну мету та завдання розвитку;
- бере участь у розробці проектів і виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку держави;
- розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;
- формує державну промислову політику та забезпечує її проведення, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промисловості для їх прискореного розвитку;
- розробляє пропозиції щодо зміни умов оподаткування, ціноутворення, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств окремих галузей ;
- вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист українських товаровиробників на зовнішньому ринку;
- бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру та ін
Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним органам надано широке коло повноважень. Зокрема, вони мають право:
- отримувати від інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань;
- скликати в певному порядку наради з питань, що належать до їх відання;
- залучати спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій для розгляду питань, що належать до їх відання;

- притягати до дисциплінарної відповідальності керівників створених ними місцевих органів, а також підприємств, установ, організацій, що належать до їх сфери відання.
Рішення центрального органу виконавчої влади набуває чинності, якщо воно оформлене як правовий акт, виданий в межах повноважень на основі та на виконання Конституції і законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України. Більшість актів центральних органів видається у формі наказів керівників цих органів. Вони є обов'язковими для виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному центральному органу.
Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному законодавством. Нормативно-правові акти центральних органів, що стосуються прав і обов'язків громадян мають бути обов'язково доведені до відома населення. В іншому випадку вони недійсні.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 5.2. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади "
  1. § 3. Джерела муніципального права.
    Джерелами муніципального права є: 1. Конституція Російської Федерації, яка закріпила місцеве самоврядування як одну з основ конституційного ладу, а також встановила, що органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади (ст. 12). Правовому регулюванню місцевого самоврядування в Конституції Російської Федерації присвячена гл. 8 "Місцеве
  2. § 3. Окремі джерела муніципального права
    Конституція РФ. Особливу роль у регламентації місцевого самоврядування відіграє Конституція РФ. У літературі висловлюються думки про те, що, з суто теоретичної точки зору, в Конституції можна було б і не визначати загальний статус місцевого самоврядування, достатньо було визнати, що держава гарантує місцеве самоврядування. Однак у зв'язку з тим, що місцеве самоврядування в Росії в
  3. § 3. Політико-правові засади організації місцевої влади в УРСР
    Перехід до радянської системи місцевої влади. Більшовики після захоплення влади в жовтні 1917 р. зробили в організації місцевої влади ставку на Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Ті спочатку виникли як організаційні осередки страйкового руху (революція 1905 р.), ставши в 1917 р. поряд з військово-революційними комітетами органами збройного повстання. У зверненні II
  4. § 3. Децентралізація та місцеве самоврядування
    Децентралізація - спосіб переміщення влади, повноважень з центру керованої системи на її периферію і зміцнення політико-правової самостійності периферійних підсистем: суб'єктів федерації, муніципальних утворень і т.п. Іноді децентралізацію відрізняють від деконцентрації. Так , Г. Бребан вказує, що при деконцентрації владні повноваження делегуються державою своїм структурним
  5. § 3. Освіта та організація діяльності виборчих комісій
    Підготовка і проведення муніципальних виборів здійснюється системою виборчих комісій, очолюваної Центральною виборчою комісією (ЦВК) РФ. У зазначену систему також входять виборчі комісії суб'єктів Федерації, муніципальних утворень, окружні, дільничні виборчі комісії. В організації муніципальних виборів можуть також брати участь територіальні (районні,
  6. § 2. Джерела комерційного права
    Поняття і види джерел комерційного права. Джерелом права в спеціально юридичному сенсі є зовнішня форма вираження права, тобто сукупність нормативних актів, в яких містяться норми права. В законодавстві правові норми знаходять своє офіційне вираження. Законодавство, як зовнішню форму вираження права, не можна змішувати з самим правом. Право безпосередньо пов'язане зі
  7. § 2. Створення комерційних організацій
    Установа комерційних організацій. Процес створення комерційних організацій розпадається на дві стадії: установа та державна реєстрація. Крім основної мети - систематичного отримання прибутку, - створення комерційних організацій переслідує ті ж цілі, що і створення інших юридичних осіб. Це відокремлення майна засновника, обмеження майнового ризику учасника
  8. § 3. Розгляд економічних спорів арбітражними судами
    Система і функції арбітражних судів. У судову систему Російської Федерації входять згідно Закону «Про судову систему Російської Федерації» спеціалізовані судові установи - Федеральні арбітражні суди. [1] У п. 2 ст. 118 Конституції Російської Федерації не виділено як самостійного виду судового процесу арбітражне судочинство. Отже, з точки зору
  9. § 5. Захист прав і інтересів підприємця у відносинах у сфері управління; роль прокуратури і нотаріату в правовому забезпеченні підприємницької діяльності
    Способи захисту прав та інтересів підприємця у відносинах з державними органами. У процесі своєї діяльності підприємці вступають у правові відносини з різними органами державної влади і управління. Цими правовими відносинами опосередковується весь просторово-часовий цикл підприємництва, починаючи від установи комерційної організації і конституювання громадянина
  10. § 3. Державне регулювання ринку цінних паперів і саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів
    Державне регулювання ринку цінних паперів. Держава є учасником фондового ринку, а також здійснює його безпосереднє регулювання та контрольні функції Так, наприклад, Міністерство фінансів РФ є емітентом цінних паперів, що засвідчують федеральні державні зобов'язання облігацій (державних довгострокових зобов'язань , державних короткострокових
© 2014-2022  yport.inf.ua