| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Арбітражні засобу вирішення морських спорів |
||
|
Причинами широкого визнання і поширення міжнародного комерційного арбітражу є такі як, небажання сперечаються суб'єктів передавати спори на розгляд в національний суд іншої сторони; можливість вибору своїх власних суддів - арбітрів; неупередженість арбітрів; вирішення спорів фахівцями у відповідній області, та інші. Разом з тим є і недоліки, властиві міжнародного комерційного арбітражу, наприклад, обмежені повноваження арбітрів; неможливість з'єднання позовних вимог; та інші. Дієвість міжнародного комерційного арбітражу у вирішенні міжнародних економічних, у тому числі морських суперечок, досягається також за рахунок існування ефективного механізму визнання і приведення у виконання його рішень на території значного числа держав. Забезпечується це на підставі положень Нью-Йоркської конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 [66]. Норми, що передбачає арбітражний розгляд морських спорів, містяться в ряді міжнародних конвенцій і регіональних угод, таких як Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція по запобіганню забруднення з суден 1973 р., Конвенція з захисту Середземного моря від забруднення 1976 р., Конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 р., Конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою 1954 р. і інших. Арбітраж, згідно Конвенції 1982 р., є однією з обов'язкових процедур, до якої держави можуть вдатися лише в тому випадку, коли не вдалося врегулювати суперечку засобами за своїм вибором, і якщо між ними немає зобов'язань по загальним, регіональним і двосторонніми договорами про розгляд спору певним способом. Конвенція 1982 р. регламентує порядок створення і застосування загального та спеціального арбітражу. Загальний арбітраж застосовується для вирішення спорів, що стосуються тлумачення або застосування Конвенції (Додаток VII). У цьому зв'язку необхідно відзначити, що до теперішнього часу формування загального арбітражу вже завершено. Врегулювання спору загальним арбітражем, утвореним відповідно до Додатку VII, провадиться лише у тому випадку, якщо обидві сторони обрали саме цю процедуру. Однак вони можуть в будь-який час домовитися про іншою процедурою арбітражного врегулювання спору, відмінною від процедури, передбаченої в Додатку VII. Арбітраж у відповідності з Додатком VII буде застосовуватися і в тих випадках, коли сторони в суперечці не прийняли одну й ту ж процедуру. Згідно даного Додатку, список арбітрів веде Г енеральний секретар ООН (кожна держава-учасниця Конвенції має право призначити чотирьох арбітрів для включення в цей список). Зазвичай арбітраж складається з 5 арбітрів: по одному члену призначає кожна сторона в суперечці, а три інших призначаються тими ж сторонами за угодою між собою (з числа цих трьох членів боку призначають голову). Якщо сторони не можуть домовитися про зазначені незначних, вони виробляються Головою Міжнародного трибуналу з морського права. Рішення арбітражу приймається більшістю голосів і оскарженню не підлягає, якщо сторони в суперечці заздалегідь не домовилися про процедуру оскарження. Якщо одна зі сторін у суперечці не є в арбітраж або не подає своїх доводів, інша сторона може просити арбітраж продовжити розгляд та винести рішення. Відсутність сторони або неподання стороною своїх доводів не є перешкодою для ведення розгляду. Арбітраж має компетенцію щодо спорів, які стосуються тлумачення або застосування іншої міжнародної угоди, пов'язаного з цілями Конвенції, і які передаються на його вирішення сторонами такої угоди. Спеціальний арбітраж (Додаток VIII) носить обов'язковий характер і встановлений лише для порівняно вузькій категорії спорів, перелік яких наводиться в Додатку. Це спори, що стосуються: - рибальства; - захисту і збереження морського середовища; - морських наукових досліджень; - судноплавства, включаючи забруднення з суден і в результаті поховання. Список експертів щодо кожної з наведених категорій спорів ведуть відповідно Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжурядова океанографічна комісія (МОК) ЮНЕСКО, Міжнародна морська організація (ІМО). Будь-яка держава-учасниця має право призначити двох експертів у кожній області. Спеціальний арбітраж складається з 5 членів: кожна сторона в суперечці призначає двох членів. П'ятий член, Голова спеціального арбітражу, призначається за згодою сторін. За відсутності угоди призначення здійснюється Генеральним секретарем ООН. Процедура розгляду спору та прийняття рішення спеціальним арбітражем аналогічна процедурам, передбаченим у Додатку VII. Потрібно відзначити, що спеціальний арбітраж володіє більш широкою компетенцією, що виходить за рамки традиційних арбітражних функцій. Він має право на прохання сторін виробляти розслідування, встановлювати факти, що викликали спір, що стосується тлумачення або застосування положень Конвенції, на прохання сторін може формулювати рекомендації для розгляду сторонами спірних питань. Встановлення факту спеціальним арбітражем, якщо сторони не домовилися про інше, розглядається для них як остаточне. Останнім часом особливої популярності серед учасників морських суперечок стали набувати інституційні морські арбітражі, тобто постійно діючі. Так, на сьогоднішній день в світі налічується більше 25 морських арбітражів. Ефективність вирішення морських спорів спеціалізованими арбітражами обумовлена низкою факторів: спеціалізацією таких органів на розгляді виключно морських спорів; функціонуванням їх постійній основі; професіоналізмом суддівського складу, в якому представлені досвідчені фахівці в галузі морського права. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Арбітражні засобу вирішення морських спорів " |
||
|
||