| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Дія кримінального закону в часі |
||
|
Згідно ч. 1 ст. 9 КК злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, який діяв на час його вчинення. Чинним є кримінальний закон, який набув чинності в установленому порядку, якщо не закінчився термін його дії або він не скасований і не змінений іншим законом. Відповідно до ч. 3 ст. 15 Конституції РФ закони підлягають офіційному опублікуванню; неопубліковані закони не застосовуються. Будь-які нормативні правові акти, зачіпаю-щие права, свободи та обов'язки людини і громадянина, не можуть застосовуватися, якщо вони не опубліковані офіційно для загального відома. Порядок набуття чинності закону визначається Указом Прези-дента РФ від 5 квітня 1994 р. № 662 «Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних законів» 1 і Федеральним за-Коном від 14 червня 1994 р . № 5-ФЗ «Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів, федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів» 2. Згідно з названим Законом датою прийняття Феде-рального закону вважається день прийняття його Державною Думою в остаточній редакції. Датою прийняття Кримінального кодексу РФ бути 24 травня 1996 р., коли Державна Дума прийняла його в останньому читанні. Датою прийняття федерального конституційного закону вважається день, коли він схвалений пала- 1 Саппа РФ. 1994. № 15. Ст. 1173. 2 СЗ РФ. 1994. № 8. Ст. 801. Тами Федеральних Зборів в порядку, встановленому Консти- туціей РФ. Закони підлягають офіційному опублікуванню протягом 7 днів після дня їх підписання Президентом РФ. Акти палат Федеральних Зборів публікуються не пізніше 10 днів після дня їх прийняття. Міжнародні договори, ратифіковані Федеральними Зборами, публікуються одночасно з Феде-ральних законами про їх ратифікацію. Офіційним опублікуванням вважається перша публікація повного тексту в "Парламентській газеті", "Російській газеті" або "Зборах законодавства Російської Федерації». Дове-дення закону до відома іншим чином (по радіо, телебаченню, телефону і т.д.) не є офіційною публікацією і не вле-чет ніяких правових наслідків. Закони направляються для офіційного опублікування Пре-зидентом РФ, акти палат Федеральних Зборів - председате-лем відповідної палати або його заступником. Федераль-ний конституційний закон, федеральний закон, акт палати Федеральних Зборів, в який були внесені зміни або доповнення, може бути повторно офіційно опублікований в повному обсязі. За загальним правилом федеральні конституційні закони, федеральні закони, акти палат Федеральних Зборів встуила-пают чинності одночасно на всій території РФ після закінчення 10 днів після дня їх офіційного опублікування. Однак са-мім законодавцем або спеціальним актом палати Федеральної-го Зборів може бути встановлений інший порядок вступу в силу. Така практика в діяльності законодавця є досить поширеною. Інший порядок вступу закону в силу припускає неяк- ко варіантів. По-перше, дата вступу визначається в законі про порядок введення закону в силу (наприклад, КК був прийнятий в 1996 м., а набув чинності з 1 січня 1997 р., як це і було перед-писано Федеральним законом від 13 червня 1996 р. № 64-ФЗ «Про вве-дении в дію Кримінального кодексу Російської Федерації» 1). 1 СЗ РФ. 1996. № 25. Ст. 2955. По-друге, в самому законі міститься вказівка, що він починають нает діяти з моменту його опублікування. Такий порядок не завжди знаходить схвалення. Так, в юридичній літературі виска-Зано думку, що вступ в силу з дня опублікування карного закону, що встановлює злочинність діяння або усі-лівано кримінальну відповідальність, не забезпечує реаль-ної можливості для ознайомлення з цим законом1. По-третє, закон набирає чинності за наявності певних умов. Так, Федеральним законом від 8 січня 1997 р. № 2-ФЗ «Про введення в дію Кримінально-виконавчого кодексу Рос- сийской Федерації» 2 встановлено, що положення про покарання у вигляді обов'язкових робіт, обмеження волі та арешту вводяться в дію федеральним законом або федеральними законами у міру створення необхідних умов для виконання цих видів покарань, але при цьому про покарання у вигляді обов'язкових робіт - не пізніше 2004 р., про покарання у вигляді обмеження волі - не пізніше 2005 р., про покарання у вигляді арешту - не пізніше 2006 р.3 Кримінальний закон втрачає силу в п'яти випадках: 1) скасування зако-нодателем; 2) зміна умов і обставин, у зв'язку з кото-римі він був прийнятий; 3) заміна новим законом; 4) закінчення вказаних в ньому термінів; 5) визнання його Конституційним Судом РФ не відповідає Конституції РФ. Наступним етапом правильного застосування кримінального за-кону є визначення часу вчинення злочину. Це необхідно не тільки для вирішення питання про дію карного закону в часі, але і для встановлення: противоправ-ності суспільно небезпечного діяння; часу виникнення кримінальної правовідносини; строків давності кримінальної відповідальності. З питання про те, що слід вважати часом вчинення злочину - час вчинення дії (бездіяльності) або час настання наслідків, - в юридичній літературі висловлювалися різні думки. Так, Н.Д. Дурманов писав, що якщо склад злочину включає як ознаки об'єктах- 1 Див: Пономаренко Ю.А. Зворотна дія кримінального закону в вре- мени. Автореф. дис. ... Канд. юрид. наук. Харків, 2002. С. 7. 2 СЗ РФ. 1997. № 2. Ст. 199. 3 СЗ РФ. 2002. № 2. Ст. 130. Тивной сторони діяння настання суспільно небезпечних за-наслідків, то злочин треба вважати досконалим тоді, коли ці наслідки наступілі1. Протилежну позицію займав Я.М. Брайнін, який вважав, що часом вчинення злочину є час вчинення злочинної дії або бездіяльності незалежно від його последствій2. Законодавець дозволив цю суперечку. Згідно ч. 2 ст. 9 КК ча-сом вчинення злочину слід вважати час здійснений-ня суспільно небезпечного діяння (бездіяльності) незалежно від часу настання наслідків. Це положення є універсальним, оскільки не всі склади злочину включа-ють в якості обов'язкової ознаки настання наслідків (подібний ознака відсутня у формальних і усічених со-ставах). Разом з тим незалежно від конструкції складу кожний злочин вчиняється у формі дії або бездіяльності, на які законом і віднесено час вчинення злочину. Існує специфіка визначення часу здійснення для-трудящих і продовжуємо злочинів. У постанові Верховно-го Суду СРСР від 4 березня 1929 «Про умови застосування давно-сті і амністії до триваючим і продовжуємо злочинів» триває злочин визначається як дія або бездейст-віє, поєднане з подальшим тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного законом під загрозою кримінального переслідування. Починається воно вчиненням дії або актом бездіяльності - юридична закінчення злочину. Припиняється такий злочин в силу: а) волі самого винне-го (явка з повинною); дій правоохоронних органів (за-тримання особи); 3) інших обставин, що виключають правовий обов'язок діяти певним чином (смерть непрацездатного батька). Припинення злочину за даними ос-нування називається фактичним закінченням злочину. Продовжуємо злочин складається з ряду тотожних діянь, спрямованих до спільної мети, об'єднаних єдиним умислом (наприклад, катування, що виражається в систематичне-ському нанесенні побоїв). Фактичним його закінченням є 1 Див: Дурманов Н.Д. Радянський кримінальний закон. М., 1967. С. 261. 2 Див: Брайнін Я.М. Кримінальний закон і його застосування. М., 1967. С. 136. Момент вчинення останнього із зазначеної сукупності тож- дественних діянь. До триваючим і продовжуємо злочинів слід примі- няти закон, що діяв в момент їх фактичного закінчення. З урахуванням особливостей злочинної діяльності, здійснюваної у співучасті, також виникають складнощі при вирішенні питання про те, який закон повинен застосовуватися до співучасникам. На думку деяких авторів, часом вчинення злочину співучасть-никами слід вважати час вчинення дій ісполнітеля1. Інші ж обгрунтовано відкидають таку жорстку прихильність і вважають, що до кожного співучаснику застосовується закон, що діяв у момент виконання ним своїх функцій2. Якщо норма передбачає два або більше самостійних дії, лише в сукупності утворюють об'єктивну сторо-ну складу злочину (наприклад, ст. 131 КК), то вчинене в цілому оцінюється по тому закону, який діяв в мо - мент вчинення останньої дії з числа утворюють дан-ве злочин. У частині 1 ст. 10 КК сформульований принцип зворотної сили кримінального закону, що є винятком з вимог, встановлених у ст. 9 КК. Цей принцип означає, що закон, устра-няющій злочинність діяння, пом'якшує покарання або іншим чином поліпшує становище особи, яка вчинила зло-ня, має зворотну силу, тобто поширюється на осіб, вдосконалення-шівшіх відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі і на які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Кримінальний закон, устанавли-вающий злочинність діяння, посилює покарання або іншим чином погіршує становище особи, зворотної сили не має. Законом, який усуває злочинність діяння, призна-ється закон, що скасовує за нього кримінальну відповідальність. Так, Федеральний закон від 8 грудня 2003 р. № 162-ФЗ повністю виключив кримінальну відповідальність за завідомо неправдиву рек-ламу (ст. 182 КК), заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю 1 Див: Кримінальне право Росії. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога (ав- тор глави - А.І. Чуча). М.: Ексмо, 2007. С. 34. 2 Див: Бійців А.І., Волженкін Б.В. Кримінальний закон: дія у вре- мени і просторі. СПб., 1993. С. 12. По необережності (ч. 3 та 4 ст. 118 КК), залишення місця до-рожно-транспортної пригоди (ст. 265 КК). Декріміналі-зація діяння може відбуватися і іншими шляхами: внесенням змін до Загальну частину КК (наприклад, введенням нових об-стоятельств, що виключають злочинність діяння, підвищенням віку кримінальної відповідальності, обмеженням відпові-ності за попередню злочинну діяльність); введенням додаткових умов кримінальної відповідальності (наприклад, шляхом конкретизації способу вчинення злочину, його мо-тивів, цілей, злочинних наслідків). Виключення з КК статті, що містила ознаки спеці-ної норми, не виключає кримінальної відповідальності особи за іншою статтею КК, де викладені ознаки норми загального харак-тера, що охоплює і дане діяння. Закон пом'якшує покарання, якщо він: виключає з системи на-Казань-небудь вид покарання; зменшує розміри утримано-ня із заробітної плати при засудженні до виправних рабо-там; замінює в санкції вид покарання на більш м'який; исклю-чає з альтернативи найбільш суворий вид покарання; виключає додаткове покарання; вводить в санкцію більш м'який вид додаткового покарання; переводить додаткове наказа-ня з обов'язкового в розряд факультативного; знижує міні-формальні та максимальні розміри покарання (у разі, коли нижню межу покарання пом'якшав, а верхній суворіше, то сліду-ет орієнтуватися на верхню межу) та ін Якщо санкції старого і нового закону є однаковими, злочин в силу вимог ст. 9 КК повинно квалифициро-тися за законом, що діяв під час його вчинення. Іншим чином поліпшує становище особи, яка вчинила злочин, визнається закон, зокрема, пом'якшувальний режим виконання покарань, умов звільнення від кримінальної відпові-дальності або покарання, що зменшує строки погашення або зняття судимості та ін Наприклад, Федеральний закон від 8 груд-ня 2003 р. № 162-ФЗ допустив можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, а також осіб, які вперше скоїли злочин середньої важки- сти (ст. 75 КК). Попередній закон, що передбачає мож- ливість звільнення від кримінальної відповідальності по дан- ному основи тільки осіб, які вчинили вперше злочини ня невеликої тяжкості, відповідно є більш суворим і зворотної сили не має. Правило про зворотну силу нового, більш м'якого кримінального закону поширюється як на осіб, які вчинили відпо-вующее діяння до набрання таким законом чинності, так і на осіб, вже засуджених і відбувають покарання або мають суди- тість за старим, більш суворому закону. Якщо новий кримінальний закон пом'якшує покарання за діяння, яке особа в даний момент відбуває, то покарання підлягає скороченню в межах, передбачених нормами як Особен-ної частини, так і Загальної частини КК в редакції цього Закону (ч. 2 ст. 10 КК). З введенням в дію КК при застосуванні конкретних норм виникли питання про дію «проміжних законів». «Проміжний закон» - це закон, який м'якше (або під-все виключає кримінальну відповідальність) у порівнянні з зако-ном, який діяв на час вчинення злочину, і за-Коном, який діяв на час притягнення особи до кримінальної відповідальності або винесення пріговора1. Наприклад, «проміжним законом» стала ч. 3 ст. 126 КК («Викрадення людини») в ред. 1996 р. (покарання від 5 до 15 років позбавлення волі). Вона існувала між ст. 1251 КК РРФСР, що діяла до 1 січня 1997 (покарання від 10 до 15 років чи-шення волі з конфіскацією майна або без такої), та ч. 3 ст. 126 КК, яка набрала чинності з 12 лютого 1999 р. (покарання від 8 до 20 років позбавлення волі). Треба визнати, що більш м'я-ким є закон, що діяв з 1 січня 1997 р. по 12 лютого-раля 1999 Виходячи з принципу гуманізму, на якому засновано поло-ються про зворотну силу кримінального закону, правопріменітель у всіх випадках повинен керуватися тим законом (старим чи новим), який найбільш сприятливий для винного (осуж-денного). Це положення потрібно мати на увазі, і вирішуючи питання про можливість надання зворотної сили проміжного закону. 1 Див: Якубов А.Є. Зворотна дія кримінального закону. СПб., 2002. С. 171. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Дія кримінального закону в часі" |
||
|
||