| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Договір довічної ренти |
||
|
На відміну від постійної ренти, право на яку може бути в принципі відчужене загалом, встановленому ЦК порядку - мається на увазі застосування правил про перехід прав в порядку їх поступки (див. ст. 382 - 390 ЦК) або реорганізації юридичної особи (див. ст. 57 і 58 ЦК), а також про спадкування, - у всіх цих випадках права на отримання довічної ренти не переходять до іншої особи. Це не виключає того, що передає майно під виплату ренти особа може призначити виплату ренти на період життя іншої вказаної ним особи (ст. 596 ЦК). Однак і в цьому випадку договір продовжує пов'язувати платника ренти з тим, хто укладав з ним договір ренти. Якщо призначене вигодонабувачем третю особу до моменту укладення договору вже померло, договір визнається нікчемним. Сутність наведеної норми виражена в правилі: договір довічної ренти під страхом недійсності має бути укладений на користь особи, яка до моменту вчинення угоди знаходиться в живих. Така норма (п. 3 ст. 596 ЦК) відповідає п. 1 ст. 166 ЦК, тобто угода визнається недійсною з підстав, встановлених Кодексом. Зобов'язання виплати довічної ренти в силу зазначених та ряду інших особливостей носить, таким чином, особистий характер "*". --- "*" Зазначені ознаки "особистого характеру" підвиду довічної ренти - "довічного змісту з утриманням" і створеного ним "особливого" правового режиму іноді заводять дослідника занадто далеко. Так, М.В. Гордон "приватне" вбачав у тому, що "якщо відносини сторін розвиваються нормально, той, хто відчужує, стає фактичним членом сім'ї набувача будови" (Гордон М.В. Радянське цівiльне право. Харків, 1966. С. 212). Е.Я. Лаасік же думав однією з особливостей розглянутих відносин те, що відповідний договір не може бути укладений через представника (див.: Лаасік Е.Я. Указ. Соч. С. 373). Тим часом перша "особливість" взагалі виходить за межі властивих цивілістиці правових категорій. Друга ж, з одного боку, не базується на законі, а з іншого боку, неодмінно особисте виконання угоди з характеру договору не випливає, отже, підстав для застосування п. 4 ст. 182 ЦК немає. Особливий порядок діє у випадках, при яких договором передбачена довічна рента на користь кількох фізичних осіб. Тоді виникає ситуація, близька до тієї, що передбачена ст. 321 ГК у варіанті "множинності осіб на стороні кредитора". За відсутності іншої вказівки в договорі частки кожного з таких одержувачів (сокредиторов) передбачаються рівними. Смерть будь-кого з них, у разі відсутності інших умов у договорі, тягне за собою те, що вся підлягала сплаті платником померлому рента розподіляється між іншими одержувачами (Співкредитора). При цьому прирощення часток кожного з них, якщо інші вказівки в договорі відсутні, має бути рівним за розміром. Зі смертю останнього одержувача ренти зобов'язання її виплати припиняється. Обидва наведених положення підтверджують, що при договорі довічної ренти зберігається спадкування прав по відношенню до платника ренти. Такий висновок випливає із загальних правил про спадкування. Визначають довічну ренту в договорі як суму, періодично виплачується одержувачу ренти протягом його життя або життя призначеної ним особи (п. 1 ст. 597 ЦК). Одна з особливостей договору довічної ренти полягає в тому, що виключається приміщення в нього умови, за яким рента буде виплачуватися в натурі навіть з урахуванням її грошового вираження. Довічна рента спрямована на задоволення потреб громадян, які потребують з цієї причини особливого захисту. Відповідно, зокрема, імперативною нормою встановлено, що визначена у договорі в розрахунку на місяць рента повинна бути не менше передбаченого законом мінімального розміру оплати праці (п. 2 ст. 597 ЦК). Це означає, що якщо в договорі вказана менша за розміром рента, відповідне його умова буде діяти в редакції: рента дорівнює мінімальному розміру оплати праці. З тих же причин, за якими встановлено наведене правило про мінімальний розмір підлягає виплаті ренти, передбачено застосування до відносин сторін ст. 318 ГК. З неї випливає, що збільшення в установленому порядку мінімального розміру оплати праці тягне за собою пропорційне зростання зазначеної договором ренти. У ГК (п. 1 ст. 599) передбачено право одержувача ренти у разі істотного порушення платником ренти договору вимагати від останнього викупу ренти або розірвання договору та відшкодування збитків. Викуп проводиться на тих же умовах, що і при договорі постійної ренти. Ці умови доповнені лише в одній спеціальній нормі: якщо під виплату довічної ренти передано безкоштовно будь-яке майно, як нерухоме (зокрема житловий будинок або квартира), так і рухоме, одержувач ренти може при істотному порушенні договору платником ренти зажадати повернути це майно. Але при цьому розрахунки між сторонами повинні проводитися неодмінно з заліком вартості майна в рахунок викупної ціни ренти (п. 2 ст. 599 ЦК). Встановлено істотно відмінні від передбачених стосовно постійної ренті наслідки випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату довічної ренти. Якщо при постійній ренті платник має право в подібних випадках вимагати припинення договору або зміни його умов (при передачі майна за плату), то при довічної ренти ті ж обставини - випадкова загибель або випадкове пошкодження отриманого майна не звільняють платника від виплати ренти, при цьому важливо підкреслити - виплати в розмірі та на умовах, передбачених договором. Таким чином, ризик у відповідних випадках падає цілком на платника довічної ренти. Оскільки ст. 599 ГК, присвячена розірванню договору довічної ренти на вимогу одержувача, не містить вичерпного переліку підстав розірвання, тим самим відсутні, очевидно, перешкоди для субсидіарного застосування норм про зміну або розірвання відповідного договору з підстав та в порядку, які зазначені в гол. 29 ЦК (але лише за умови, що це не суперечить особливостям відповідного договору). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Договір довічної ренти " |
||
|
||