| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Державний лад Японії до середини 60-х рр.. XIX в. |
||
|
Японія до XIX в. була феодальною країною, процеси розвитку якої були значною мірою загальмовані політикою "самоізоляції" перш за все від "західних варварів". Починаючи з XV ст. зростання ремесла і торгівлі, розвиток міст призводять до створення місцевих ринків, до остаточного затвердження економічної і політичної самостійності можновладних князів - представників великих феодальних будинків - дайме ("велике ім'я"). Володіння дайме охоплювали провінції або групу провінцій. Вони лише номінально визнавали владу центрального військово-олігархічного уряду, очолюваного сегуном ("великим полководцем"), представником одного з найбільших і сильних феодальних будинків. Перший сьогунат, що призвів до фактичного усунення від управління японського імператора, який зберігав лише релігійно-ритуальні функції, було встановлено в Японії ще в XII в. Певною централізації державної влади за допомогою військової сили домоглися лише сегуни з династії Токугава, в період третього сьогунату (XVII-XIX ст.). Тоді ж найбільш закінчені форми набуло в Японії і становий розподіл, скріплене законом і владою сьогуна, виражене формулою "сі-но-ко-се": самураї, селяни, ремісники, торговці. Самурайське, дворянський стан - було неоднорідним. Вищий шар феодальних князів ділився на 2 категорії: фуду-дайме, що займали всі адміністративні пости при Сегун, у тому числі і в його уряді "бакуфу" ("військово-польова ставка"), і тодзама-дайме - "зовнішні" князі, відсторонені від справ управління. До вищої верстви самурайського стану належала й придворна (при імператорі) аристократія (Куге), повністю залежна від сегунской адміністрації, отримувала від неї "рисові пайки". За рахунок "рисових пайків" жила і основна маса служилого військового самурайства, що входить до армії сьогуна або того чи іншого дайме. Самураї протистояли трьом нижчим станам. Тільки їм належало право займати адміністративні посади, державні та військові посади. Виключно самурайським заняттям була військова служба. У XVIII в., У міру розвитку ремісничого виробництва, домашньої мануфактурної промисловості, феодальне стан торговців, що займає саму нижчу ступінь феодальної драбини, почало грати все більш важливу роль. Наслідком розвитку товарно-грошових відносин стало розкладання самурайського стану, що підпадає під все більшу залежність від зростаючого торгово-лихварського капіталу. Найбільший торговий дім Міцуї став з XVII в. фінансовим агентом самого сьогуна, а потім банкіром імператора. В результаті збіднення дайме самураї втратили своїх покровителів, а разом з тим і "рисові пайки", поповнюючи армію незадоволених правлячим режимом. Невдоволення сегуном, ущемляв феодальну вольницю, зріло і серед значної частини дайме. Заглибився з розвитком товарно-грошових відносин і процес розшарування японського селянства, найбідніша частина якого, задавлена найтяжчими орендними платежами, податками, голодом, зловживаннями адміністрації, грабунком лихварів, стає головною силою все більш грізних народних, так званих "рисових бунтів". |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Державний лад Японії до середини 60-х рр.. XIX в. " |
||
|
||