| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Місцеві органи публічної влади |
||
|
Згідно ст. 94 Конституції місцеві органи публічної влади мають право управляти своїм майном, вести справи і здійснювати адміністративне управління, видаючи в межах закону свої постанови. У таких постановах вони можуть не тільки встановлювати певні правила поведінки, обов'язкові в межах відповідної території, але і передбачати різні види покарання за їх порушення, в тому числі і кримінальні. Крім цих так званих власних повноважень центральні відомства має право делегувати місцевому самоврядуванню провадження деяких державних справ. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають як власною компетенцією, так і делегованими повноваженнями. Встановлені Конституцією загальні положення про компетенцію органів місцевого самоврядування в подальшому були конкретизовані і сформульовані у вигляді повноважень по конкретних напрямків та сфер діяльності. Зокрема, власну компетенцію органів місцевого самоврядування становлять: підтримання громадського порядку на своїй території, забезпечення безпеки, здоров'я і благополуччя населення та інших осіб, які тимчасово перебувають на даній території, устрій і управління парками, площами і дорогами, ведення комунального господарства, устрій і управління школами, лікарнями та багато іншого. На відміну від парламентаріїв депутати представницьких органів місцевого самоврядування імунітетом не володіють. Депутати-професіонали отримують платню з муніципального бюджету, а також деякі доплати, пов'язані з веденням депутатських справ, в тому числі щорічні доплати на дослідницьку роботу з питань місцевого самоврядування. Особливу увагу в Японії приділяється обміну досвідом, взаємним відвідинам офіційних представників органів місцевого самоврядування аналогічних органів інших населених пунктів або префектур. На зазначені цілі спеціально передбачається виділення фінансових коштів з місцевого бюджету. Зокрема, на ознайомчі поїздки в інші префектури для вивчення досвіду роботи депутати отримують щорічні доплати у розмірі 380 тис. ієн (близько 4,7 тис. дол.) Місцеві збори працюють в сесійному порядку. Щорічно скликаються чотири сесії. На весняній сесії затверджується місцевий бюджет, підготовлений виконавчим органом (така сесія зазвичай триває 20-28 днів). На осінній сесії заслуховується звіт губернатора, мера, старости за підсумками минулого фінансового року і про виконання місцевого бюджету. Для підготовки цілої низки документів, експертних висновків, перевірок та виконання інших функцій щодо забезпечення роботи представницьких зборів місцевого самоврядування створюються допоміжні органи, насамперед невеликі секретаріати. Керівництво виконанням загальнодержавних і місцевих законів, а також апаратами місцевих чиновників здійснюють губернатори префектур і мери міст, які мають подвійний правовий статус. З одного боку, будучи обраними місцевим населенням, вони здійснюють місцеву виконавчу владу конкретної політико-адміністративної одиниці. З іншого боку, вони розглядаються і як органи держави, так як ряд функцій державного управління ім делегований центральними відомствами. На відміну від багатьох інших демократичних держав в Японії протягом тривалого періоду часу не було чітко налагоджених відносин між центральним урядом і місцевою владою. Останні мали свою компетенцію в межах, передбачених місцевої автономією, і центральні органи влади не мали можливості ефективно впливати на місцеві справи і через координацію та інші важелі впливу проводити державну політику в масштабах всієї держави. Зокрема, в Японії довгий час не було державних органів, подібних за своїм правовим статусом префектам Франції та представляють державу на місцевому рівні. Додання губернаторам і мерам подвійного статусу дозволило вирішити цю проблему. Місцева адміністрація має досить складну структуру, особливо на префектурального рівні. У префектурі губернатор за згодою префектурального зборів призначає віце-губернатора. Мер міста також за згодою міських зборів призначає собі заступника. Крім того, у губернатора і мера є і функціональні помічники, наприклад, головний скарбник в префектурі і скарбник в містах, селищах і громадах. У невеликих селищах і громадах його обов'язки зазвичай покладаються на помічника старости. Крім зазначених посадових осіб в адміністрації префектур є структурні підрозділи: департаменти, відділи. Так, у столичній префектурі створено 10 департаментів, на Хоккайдо - 9 відділів. Чисельність відділів інших префектуральних адміністрацій залежить від чисельності населення. У префектурах з населенням понад 2,5 млн. чоловік засновується 8 відділів, з населенням від 1 до 2,5 млн. - 6 відділів, з населенням до 1 млн. - 4 відділу. Найбільш типові в адміністраціях префектур з населенням понад 2,5 млн. жителів відділи: 1) спільних справ, що займається кадрами, загальними питаннями функціонування префектурального зборів і префектури, бюджетом, податками та іншими фінансовими питаннями, а також питаннями, що стосуються одиниць місцевого самоврядування, статистики та інформації; 2) народного життя, що займається соціальним добробутом і соціальним забезпеченням; 3) охорони здоров'я, що відає страховими центрами і страховою медициною; 4) торгівлі та промисловості, що займається розподілом ресурсів і регулюванням цін; 5) сільського та лісового господарства, в чиїй компетенції регулювання земельних відносин, освоєння земель і переселення, а також розподіл сільськогосподарської продукції; 6) праці, що відає трудовими питаннями, включаючи питання профспілок; 7) інженерний, який займається дорогами, міським плануванням, портовими та іншими інженерними спорудами; 8) будівельний, який займається питаннями житлового та іншого будівництва. Голова місцевої адміністрації має цілий ряд прав у різних сферах місцевого самоврядування. У законодавчій сфері він скликає місцеві збори на чергові та позачергові сесії, має право вето стосовно рішень зборів (вето долається вторинним прийняттям рішення зборами більшістю в 2/3 голосів), право дострокового розпуску зборів за певних умов (у цьому випадку він зобов'язаний призначити дату нових виборів). У виконавчій сфері він керує апаратом місцевої адміністрації і виконанням місцевих рішень і загальнодержавних законів і актів центральної виконавчої влади. Саме в ході здійснення повноважень у цій сфері в максимальному ступені проявляється подвійне призначення голови місцевої виконавчої влади. Списки доручених повноважень, включені в якості додатків до Закону про місцеве самоврядування, досить значні. У них все чітко розписано. Зокрема, губернатори відають рішенням 126 питань, мери великих міст - 28, голови інших міст і селищ - 51 питання. За здійснення делегованих повноважень голови місцевої адміністрації несуть відповідальність перед відповідними міністрами. Це не можна розглядати як обмеження місцевої автономії, по-перше, тому, що кожне з подібних доручень центру має грунтуватися на положенні закону, в якому встановлена процедура вирішення конфліктів між міністром і губернатором префектури (включаючи судовий розгляд), а по-друге, тому, що губернатор префектури, мер міста має право скасовувати або припиняти дію актів державного органу, заснованого на території даного політико-територіального утворення. Сама установа державного органу на місцях має узгоджуватися з місцевою владою. Виконуючи вищестоящі закони та вказівки уряду або ж місцеві закони і постанови, губернатор префектури або мер міста видає власні рішення, обов'язкові до виконання на території місцевого політико-територіального утворення. Якщо якісь рішення вимагають схвалення місцевого зборів, то він зобов'язаний представляти останньому проекти таких документів. У фінансовій сфері голова місцевої адміністрації має право формувати і виконувати місцевий бюджет, встановлювати і збирати місцеві податки та інші грошові збори, передавати на схвалення місцевим зборам звіт про виконання бюджету, призначати ревізію рахунків. У господарській сфері він має право набувати у муніципальну власність майно, здійснювати контроль і управління ним, контролювати створення та ефективність діяльності муніципальних підприємств комунального господарства, місцевої промисловості та сільського господарства. Всі посадові особи загальної компетенції (губернатори, мери та ін.) має право на своїй території припиняти виконання актів центральних органів адміністрації (але не уряду). Крім того, закон про місцевої автономії передбачає можливість для виборців безпосередньо брати участь в управлінні відповідної адміністративно-територіальною одиницею: 1) не менше 1/15 виборців мають право зажадати від голови адміністрації відповідної одиниці представити в місцеві збори проект певного рішення, якщо воно не стосується податків і фінансів. Для розгляду цього проекту голова адміністрації повинен протягом 20 днів скликати збори; 2) якщо посадові особи виконавчої влади виконують свої обов'язки недостатньо активно, виборці в такому ж порядку можуть зажадати від голови адміністрації забезпечити краще виконання ними обов'язків; 3) не менше 1/3 виборців можуть увійти до комісії з контролю за виборами з пропозицією про розпуск зібрання. Комісія повинна винести це питання на народне голосування. Якщо вимога ініціаторів буде схвалено абсолютною більшістю голосів виборців, збори розпускається; 4) в такому ж порядку можуть бути відкликані виборні посадові особи виконавчої влади. Як і достроковий розпуск зборів, це питання може бути вирішене тільки після закінчення одного року з моменту початку їх діяльності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Місцеві органи публічної влади " |
||
|
||