| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Загальні положення про форму угод |
||
|
Угода породжує права і обов'язки за умови дотримання необхідної форми. Угоди можуть відбуватися усно, у письмовій формі (простій чи нотаріальній), шляхом здійснення конклюдентних дій, мовчання (бездіяльності). Усна форма угод полягає в тому, що сторони виражають волю словами (при зустрічі, по телефону), завдяки чому воля сприймається безпосередньо. У загальному вигляді правило про сферу застосування усної форми угод формулюється наступним чином - угода, для якої законом або угодою сторін не встановлено письмова (проста або нотаріальна) форма, може бути здійснена усно (п. 1 ст. 159 ЦК). Цим самим суб'єктам, укладає угоду, надана свобода вибору між усною і письмовою формами. Усно можуть вчинятися всі угоди, що виконуються при самому їх скоєнні. При цьому не береться до уваги сума, на яку здійснюється операція. Прикладом такої операції може служити придбання товару в магазині, де його передача і оплата відбуваються одночасно. В даному випадку і подібних йому усної форми достатньо, бо виконання угод при їх вчиненні означає припинення їх дії з цього моменту. З наведеного правила є виняток - угоди, що виконуються при самому їх скоєнні, не можуть бути вчинені усно, якщо для них встановлена нотаріальна форма або якщо щодо таких операцій встановлено, що порушення простої письмової форми тягне їх недійсність (ст. 159 ЦК). В усній формі укладаються угоди громадян на суму, що не перевищує в десять разів мінімальний розмір оплати праці, встановлений законом (пп. 2 п. 1 ст. 161 ЦК). У законодавстві (п. 3 ст. 159 ЦК) передбачена можливість використання угод, скоєних усно, на виконання договору, укладеного в письмовій формі, якщо це не суперечить закону, іншим правовим актам і договором. Подібне має місце, коли відповідно до письмовим договором поставки протягом року буде проводитися відпустку товарів в міру виникнення потреби покупця на основі його усній заявки (1). --- (1) Див: Брагінський М.І. Угоди: поняття, види і форми. С. 58. Виконання угод, скоєних в усній формі, може супроводжуватися видачею документів, що підтверджують їх виконання (товарних чеків, довідок про купівлю товарно-матеріальних цінностей тощо). Але це не змінює суті усної форми. До випадків здійснення угод в усній формі також можна віднести купівлю квитка в театр, місячного проїзного на проїзд в метро і т.п. Операція, яка може бути здійснена усно, може відбуватися також шляхом здійснення особою конклюдентних дій (п. 2 ст. 158 ЦК). Конклюдентні дії (від лат. Concludere - укладати) - поведінка, за допомогою якого виявляється намір особи вступити в угоду. Так, опускаючи в автомат гроші, особа виявляє волю на купівлю товару, що міститься в автоматі. Мовчання може мати правообразующей силу, якщо законом або угодою сторін йому надається таке властивість. Тільки в цих випадках мовчання свідчить про висловлення волі суб'єкта породити або допустити правові наслідки. Так, якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений термін. Даний приклад цікавий і тим, що воля орендодавця на продовження орендних відносин виражається мовчанням, а воля орендаря на це виражається шляхом здійснення конклюдентних дій (продовження користування орендованим майном). 2. Письмова форма угоди Письмова форма угод буває простою і нотаріальною. Письмова форма дозволяє найбільш адекватно, документально закріпити волю суб'єктів угоди і тим самим забезпечити докази дійсної спрямованості їх намірів. За угодою суб'єктів можна наділити в письмову форму будь-яку угоду, хоча за законом така форма і необов'язкова для неї. Проста письмова форма для угод наказується законодавцем двома способами. Перший спосіб реалізується в ст. 161 ГК шляхом встановлення правила про те, що повинні відбуватися в простій письмовій формі, за винятком угод, що вимагають нотаріального посвідчення: а) угоди юридичних осіб між собою і з громадянами; б) угоди громадян між собою на суму, що перевищує не менше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір оплати праці. З цього правила робиться виняток для угод, які можуть вчинятися усно незалежно від суб'єктного складу та суми угоди (ст. 159 ЦК). Другий спосіб реалізується встановленням прямих приписів закону про необхідність простої письмової форми для тієї чи іншої угоди незалежно від її суб'єктного складу та суми угоди. Наприклад, безпосередньо в силу закону для таких операцій, що як договори про комерційне представництва, застава, поручительство, задатки, купівлю-продажі нерухомості, про банківський кредит і т.п., обов'язкова у всіх випадках проста письмова форма. Письмова форма угоди означає, що воля осіб, її здійснюють, закріплюється (об'єктивується) в документі (1), підписаному особою або особами, які здійснюють угоду, або належним чином уповноваженими ними особами. Складанням одного документа у всіх випадках повинна бути оформлена одностороння угода, якщо для її здійснення запропонована проста письмова форма. Двосторонні та багатосторонні угоди - договори - можуть здійснюватися у письмовій формі як у вигляді складання одного, єдиного документа, підписаного сторонами, так і у вигляді обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором. У законі підкреслюється, що такий вид угод, як договори, може відбуватися не тільки за допомогою складання єдиного документа, але і шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором (п. 2 ст. 434 ЦК). Однак у випадках, передбачених законом, договори можуть відбуватися лише у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами (див., наприклад, ст. 550, 560 ЦК). У випадках, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін, письмова форма угоди повинна відповідати додатковим вимогам. До них, зокрема, відносяться: здійснення операції на бланку певної форми (наприклад, чартер або коносамент на транспорті, складське свідоцтво при зберіганні товару на товарному складі і т.п.); скріплення печаткою (наприклад, довіреність від імені юридичної особи); використання спеціального паперу (гербовою, з водяними знаками тощо), що захищає від підробок (наприклад, бланки деяких цінних паперів), та ін Само виділення подібних вимог в особливу групу свідчить про те, що вони не відносяться до письмової форми. Даний висновок підтверджується також тим, що наслідки порушення цих вимог визначаються тими актами, якими вони введені. І лише якщо вони ними не встановлені, застосовуються наслідки недотримання простої письмової форми угоди (п. 1 ст. 162 ЦК). Тому, наприклад, відсутність на договорі, підписаному компетентним органом юридичної особи або її уповноваженим представником, відбитка печатки цієї юридичної особи не тягне за собою визнання договору недійсним або неукладеним. Подібних наслідків законом не встановлено. На відміну від даних вимог підпис особи або підписи осіб, уповноважених на укладення угоди, є одним з реквізитів письмовій угоди. За загальним правилом на документі має стояти власноручний підпис учасника угоди або його представника. Разом з тим п. 2 ст. 160 ГК вказує на те, що у випадках і в порядку, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін, допустимо використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису. Факсимільне відтворення підпису вже давно застосовується на практиці. Федеральний закон "Про електронний цифровий підпис" від 10 січня 2002 г. * (540) відрив шлях для укладання цивільно-правових договорів в електронній формі. Зазначеним Законом створений механізм, що дозволяє захистити електронний документ від підробки і від внесення до нього несанкціонованих змін, а також ідентифікувати особу, що підписала цей документ. Відповідно до ст. 4 Закону електронний цифровий підпис за наявності низки умов рівнозначна власноручного підпису в документі на паперовому носії. Документ (документи), що оформляє угоду, може бути виконаний в декількох екземплярах. Усі примірники є оригіналами документа і мають рівну юридичну силу. Цим вони відрізняються від копій. У деяких випадках закон прирівнює до письмової форми угод отримання суб'єктами зберіганню розписок, легітимаційні знаків (номерків, жетонів) і т.п. Згідно п. 2 ст. 887 ГК проста письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене зберігачем видачею поклажодавцеві: збереженій розписки, квитанції, свідоцтва або іншого документа, підписаного зберігачем; номерного жетона (номери), іншого знака, що посвідчує прийом речей на зберігання, якщо така форма підтвердження прийому речей на зберігання передбачена законом або іншим правовим актом або звичайна для даного виду зберігання. Aaan3. Реквізити письмової форми правочину aaak sssn У всіх випадках угода, укладена у письмовій формі, являє собою один або декілька документів. Тому угода, укладена у письмовій формі, може вважатися належно оформленої, якщо в документі (документах) присутні обов'язкові реквізити. Реквізити (від лат. Requisitum - необхідне) - це дані, які повинні міститися в письмовому документі (документах), що оформляє угоду. Реквізитами є відомості про найменування кредитора, сумі платежу, місце виконання зобов'язань, датою здійснення операції, підписи сторін і т.д. Нормативні розпорядження чинного цивільного законодавства, що стосуються співвідношення понять форми угоди та реквізитів, суперечливі. Так, наприклад, у ст. 144 ЦК йдеться про те, що обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги до форми цінного паперу та інші необхідні вимоги визначаються законом або у встановленому ним порядку. Відсутність обов'язкових реквізитів цінного паперу або невідповідність цінного паперу встановленій для неї формі тягне її нікчемність. У наведених положеннях законодавець досить чітко розрізняє форму документа та його реквізити. Разом з тим в абз. 3 п. 1 ст. 160 ГК вказується, що законом, іншими правовими актами та угодою сторін можуть встановлюватися додаткові вимоги, яким повинна відповідати форма угоди (вчинення на бланку певної форми, скріплення печаткою і т.п.), і передбачатися наслідки недотримання цих вимог. Якщо такі наслідки не передбачені, застосовуються наслідки недотримання простої письмової форми угоди. Як видно в цих положеннях, закон ставить знак рівності між формою документа, що оформляє угоду, і реквізитами цього документа. З теоретичної точки зору закріплення на документі реквізитів є процес оформлення угоди. Реквізити відображають і об'єктивує волю суб'єктів, які роблять угоду. Завдяки реквізитами визначається коло учасників правовідносини, породженого угодою, його предмет, суб'єктивні права і обов'язки учасників, їх правові цілі. Реквізити угоди можуть встановлюватися її учасниками, а також безпосередньо приписами закону. У тих випадках, коли перелік необхідних реквізитів, що підлягають відображенню в документі, визначається законодавством, як правило, відсутність будь-якого реквізиту призводить до недійсності документа, а через це - до недійсності угоди. Так, наприклад, відсутність у векселі найменування "вексель", включеного в текст документа, означає, що такий документ не має сили векселя, а сама угода з видачі подібного документа не може розцінюватися як угода з видачі векселя. Загальні вимоги до письмової форми угод і до їх реквізитами можуть доповнюватися законом, іншими правовими актами та угодою сторін. Так, вимоги про скріплення підписів сторін печатками за загальним правилом визначаються угодою учасників угоди, але в якості виключення можуть міститися в законі. Відповідно до п. 5 ст. 185 ГК довіреність від імені юридичної особи видається за підписом його керівника чи іншої особи, уповноваженої на це її установчими документами, з додатком печатки цієї організації. Додаткові вимоги до письмової форми угод можуть бути найрізноманітнішими - їх перелік не замкнутий. Обов'язковим реквізитом будь-якого документа, письмово оформляє угоду, є підпис особи або підписи осіб, які роблять угоду, або належним чином уповноважених ними осіб. Від імені юридичної особи документ повинен бути підписаний особою, що володіє відповідно до закону та установчих документів правами виконавчого органу даної юридичної особи (1) або очолює колегіальний виконавчий орган. У тих випадках, коли відповідно до закону юридична особа може набувати цивільних прав і брати на себе обов'язки через свого учасника (п. 1 ст. 72 ЦК), документ, що оформляє угоду, підписується учасником. Для окремих видів угод закон може вводити додаткові вимоги. Довіреність від імені юридичної особи, заснованого на державній або муніципальній власності, на отримання або видачу грошей та інших майнових цінностей повинна бути підписана також головним (старшим) бухгалтером цієї організації. --- (1) У цьому зв'язку представляється юридично некоректним, що порушує норми ст. ст. 53, 160 ГК, вимогу про обов'язковість підпису головного бухгалтера на документах, що оформляють угоди юридичних осіб, закріплене в ст. 7 Закону РФ "Про бухгалтерський облік" / / Відомості Верховної. 1996. N 48. Ст. 5369; 1998. N 30. Ст. 3619. Коли громадянин, вступає в угоду, не може внаслідок фізичних вад, хвороби, неграмотності підписати її власноруч, за його дорученням угоду підписує інша особа - рукоприкладчик. Підпис рукоприкладчика має бути засвідчена нотаріусом або іншою посадовою особою, яка має право здійснювати таку нотаріальну дію, із зазначенням причин, через які здійснює операцію не міг підписати її власноруч. Якщо рукоприкладчик підписує довіреність на отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, вкладів у банках і на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, то підпис рукоприкладчика може бути посвідчена організацією, де працює громадянин, який не може власноручно підписатися, або адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні (п. 3 ст. 160 ЦК). Підпис, досконала рукоприкладчиком, є підписом його самого, а не особи, за яке він підписався. Тому підпис рукоприкладчика не можна змішувати з аналогом власноручного підпису особи, що здійснює операцію. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Загальні положення про форму угод" |
||
|
||