| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Обов'язки страховика. Страхова сума |
||
|
Істотне значення для визначення розміру страхових виплат набуває страхова сума. Це - грошова сума, обумовлена в договорі страхування угодою страхувальника зі страховиком і (або) встановлена федеральним законом, виходячи з якої встановлюється розмір страхової премії (страхових внесків) та розмір страхової виплати, що надається страховиком страхувальнику (вигодонабувачу) при настанні страхового випадку (п. 1 ст. 10 Закону про організацію страхової справи). У практиці страхування сплачується страховиком сума нерідко позначається терміном "страхове винагороду" (страховик як би винагороджує страхувальника за несприятливі наслідки страхового випадку). ГК, як і спеціальне страхове законодавство, для найменування таких сум використовують у майновому страхуванні термін "страхове відшкодування", а в особистому - "страхова сума". Однак, враховуючи природу і функціональне призначення особистого страхування, найбільш точне термінологістіческое позначення страхової суми - "страхове забезпечення". Правила, яким підкоряється встановлення страхової суми як "заходи грошової винагороди страхувальнику з боку страховика" (1), різні для договорів майнового і особистого страхування. --- (1) Мейєр Д.І. Російське цивільне право. Ч. 2 (серія "Класика російської цивілістики"). М., 1997. С. 327. У договорах особистого страхування страхова сума визначається самими сторонами за їх власним розсудом і не підлягає обмеженню (п. 3 ст. 947 ГК, абз. 2 п. 2 ст. 10 Закону про організацію страхової справи) . Ця принципова особливість пояснюється відсутністю критерію, що дозволяє визначити точний розмір страхового інтересу (не представляється можливим оцінити дійсну вартість нематеріальних благ). Для майнового страхування (за винятком страхування цивільної відповідальності) визначення страхової суми здійснюється відповідно до правил, імперативно встановлених законом. У майновому страхуванні страхова сума не повинна перевищувати дійсну вартість майна - страхову вартість, яка відображає розмір страхового інтересу. Гранична величина страхової суми в майновому страхуванні визначається дійсної (реальної) - ринкової, біржової - вартістю майна в місці його перебування в день укладення договору страхування, а для підприємницького ризику - розміром збитків, які страхувальник міг би понести при настанні страхового випадку (п. 2 ст. 947 ЦК). Обмеження верхньої межі страхової суми при страхуванні майна його дійсною вартістю гарантує досягнення безпосередньої мети страхового захисту - відновлення порушеного майнового інтересу страхувальника. Закріплення цього принципового положення страхового права в ГК означає законодавче визнання відновної, а не компенсаційної мети майнового страхування. Компенсаційну мету переслідує особисте страхування зважаючи на неможливість відновлення нематеріальних благ в тому стані, в якому вони перебували до впливу страхового випадку. Тому весь інститут страхування виконує загальну компенсаторно-відновну функцію. У конкретному договорі майнового страхування допускається встановлення іншого співвідношення страхової суми зі страховою вартістю або інше визначення розміру страхового відшкодування, коли страхова сума або страхове відшкодування не досягають меж страхової вартості, тобто неповне майнове страхування (ст. 949 ЦК). Залишилося частина страхового інтересу може бути покрита його носіями - страхувальником, вигодонабувачем - за допомогою додаткового страхування, у тому числі в іншого страховика, однак з безумовним дотриманням непорушного страхового правила про неперевищення загальної страхової суми за всіма договорами страхування даного об'єкта його страхової вартості (п. 1 ст. 950 ЦК) (1). --- (1) Дане правило - по суті, страхової постулат - було продиктовано багаторічною практикою розвитку страхового ринку як своєрідна гарантія запобігання численних зловживань з боку страхувальників і перетворення страхування на засіб збагачення. Див: Галагуза Н.Ф., Ларичев В.Д. Злочини у страхуванні: Запобігання, виявлення, розслідування (вітчизняний та зарубіжний досвід). М., 2000; Алгазіна А.І., Галагуза Н.Ф., Ларичев В.Д. Страхове шахрайство та методи боротьби з ним. М., 2003. Підкоряючись незмінного страховому принципу "страхування інтересу не є спосіб збагачення", будь-яке перевищення страхової суми над страховою вартістю тягне нікчемність договору страхування майна в завищеною частини (абз. 1 п. 1 ст. 951 ЦК). У таких випадках страховику надані певні можливості для захисту його порушеної майнової сфери. По-перше, зайво сплачену частина страхової премії страховик має право не повертати, однак у разі внесення страхової премії в розстрочку він може вимагати подальшої сплати неповністю оплачених страхових внесків лише в розмірі, зменшеному пропорційно зменшенню розміру страхової суми (абз. 2 п. 1, п. 2 ст. 951 ЦК). По-друге, страховик має право вимагати визнання всього договору страхування недійсним (а не тільки в частині неприпустимого перевищення розміру страхової суми або можливих збитків) і відшкодування завданих йому цим збитків у розмірі, що перевищує суму отриманої ним від страхувальника страхової премії, якщо завищення страхової суми стало результатом обманних дій з боку страхувальника (п. 3 ст. 951, ст. 179 ЦК). По-третє, страховики у випадках подвійного страхування має право вимагати скорочення суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті кожним із страховиків, пропорційно зменшенню первісної страхової суми за відповідним договором страхування (п. 4 ст. 951 ЦК). Перевищення загальної страхової суми над страховою вартістю як єдиний відступ від страхового правила допускається у майновому страхуванні одного і того ж об'єкта від різних страхових ризиків як по одному, так і за окремими договорами страхування, у тому числі з різними страховиками (п. 1 ст. 952 ЦК). Особливий спосіб обмеження розміру страхової суми полягає у встановленні франшизи (фр. franchise - пільга, привілей). Франшиза - власний ризик - певна частина майнових втрат (збитків) страхувальника (вигодонабувача), що не підлягає відшкодуванню страховиком, встановлена у договорі майнового страхування як одне з його умов або застережень (клаузул). Умова про франшизу означає, що збитки, які не досягли встановленої в договорі величини, залишаються на ризику страхувальника і складають частку, вільну від відшкодування з боку страховика. Франшиза встановлюється в абсолютному або відносному розмірі до страхової суми (або оцінки об'єкта страхування) або у відсотках до розміру збитку. Вона одночасно служить інтересам як страховика, дозволяючи звільнитися від незначних виплат і тим самим запобігаючи розпорошення коштів страхового фонду, так і страхувальника, спонукаючи його до найбільшої дбайливості про майнові цінності. Традиційно розрізняють два типи франшизи: умовну і безумовну. Умовна, або інтегральна (невичітаемая), франшиза - сума збитку, що не перевищує встановлений розмір франшизи, що не відшкодовується страховиком і що залишається у майновій сфері страхувальника. Умовна франшиза вказується в договорі страхування формулою: "вільно від X%" (де X - розмір невозмещаемие суми у відсотках від страхової суми) або "вільно від X рублів" (де X - розмір невозмещаемие суми). Якщо розмір шкоди перевищує встановлену франшизу, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування в повному обсязі, незважаючи на франшизних застереження. Безумовна, або ексцедентна (віднімається), франшиза - сума збитку, що відшкодовується страховиком у всіх випадках, за вирахуванням встановленого розміру франшизи. Безумовна франшиза вказується в договорі страхування формулою: "вільно від перших X%" (де X - розмір невозмещаемие суми у відсотках, що віднімається з суми страхового відшкодування незалежно від розміру шкоди). При безумовній франшизі страховик виплачує страхове відшкодування, рівне розміру збитку, зменшеному на величину франшизи. Оскільки з настанням страхового випадку пов'язується виникнення обов'язки страховика по страхових виплатах, на страховика покладається також обов'язок з оформлення настання страхового випадку. Документальною формою, що засвідчує наявність (або відсутність) страхового випадку, є страховий акт (аварійний сертифікат), який складається на підставі заяви страхувальника страховиком або уповноваженою ним особою. У світовій страховій практиці широко поширена діяльність сюрвеїрських (аварійно-комісарських) компаній (фірм), що пропонують страховикам на підставі спеціальних договорів послуги, що надаються професійними посередниками - сюрвеєрами (аварійними комісарами), які виконують функції з дослідження та оцінці обставин страхового випадку та складання аварійного сертифіката, а також обслуговуючими інші потреби страховика, не пов'язані з настанням страхового випадку. Складання страхового акта - завершальний етап діяльності страховика з розслідування страхового випадку, якому передує цілий ряд інших, зокрема огляд пошкодженого об'єкта, проведення експертних досліджень, збір документів, що підтверджують факт і причини виникнення страхового випадку (актів органів пожежного нагляду, гідрометеорологічної або сейсмологічної служб, постанов слідчих органів та ін.) Підписаний страховиком (або його представником) страховий акт набуває значення письмово оформленого документа, що містить достовірні (об'єктивні) і необхідно достатні обставини для визнання настання страхового випадку юридичним фактом, що породжує обов'язок надання страхових виплат. Страховий акт набуває і загальнокорисних цінність для розвитку всієї страхової діяльності, оскільки містяться в страховому акті відомості (дані) дозволяють встановити закономірності виникнення тих чи інших негативних факторів, а тим самим створюють необхідні умови для підтвердження результатів статистичних узагальнень різних служб (пожежної, сейсмологічної, медичної та ін.) Обов'язком страховика, безпосередньо випливає з принципу найвищої довіри сторін як прояви конфіденційності їх взаємовідносин, є дотримання таємниці страхування, тобто нерозголошення (збереження в секреті) отриманих ним в результаті своєї професійної діяльності відомостей про страхувальника, застраховану особу і вигодонабувач, стан їх здоров'я, а також про майновий стан цих осіб. За порушення таємниці страхування страховик несе відповідальність за правилами ст. 139 та ст. 150 ЦК (відповідно до ст. 946 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Обов'язки страховика. Страхова сума " |
||
|
||