| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Парламент |
||
|
Компетенція Парламенту окреслена в Конституції дуже скупо, що говорить на користь її необмеженого характеру у сфері загальнодержавного ведення. Парламент приймає закони в даній сфері, а також приймає державний бюджет і контролює його виконання, здійснює політичний контроль за діяльністю Уряду, бере участь у формуванні деяких державних органів і виконує деякі інші функції. Законодавча функція Парламенту врегульована багатьма статтями Конституції. Впадає в очі та обставина, що ця функція не обмежена якими юридичними рамками. Навіть настільки поширене в зарубіжних парламентах делеговане законодавство суворо обмежена ст. 76 і 77 Конституції. Крім того, область законодательствованія згідно з Конституцією, обмежена лише сферою компетенції областей. Внаслідок цього регламентарні постанови загального характеру, що видаються Урядом, не можуть первинним чином, минаючи закон, регулювати будь-які відносини, крім випадків, коли це наказано законом. Таким чином, у законодавчій сфері, в усякому разі з юридичної точки зору, безсумнівно переважання Парламенту над Урядом. Відносно решти функцій і повноважень необхідно вказати на наступні. Відповідно до ст. 78 палати постановляють про стан війни і наділяють Уряд необхідними повноваженнями. Стаття 79, змінена в 1992 р., передбачає, що Парламент приймає рішення про загальну та приватної амністії (l'amnistia e 1'indulto) законом, схваленим при остаточному голосуванні більшістю 2/3 складу кожної палати. У цьому законі встановлюється строк для його застосування. У будь-якому випадку амністія непридатна до діянь, вчинених після внесення проекту цього закону. Палати шляхом видання закону дозволяють ратифікацію міжнародних договорів (ст. 80), які або мають політичний характер, або передбачають арбітраж або судове врегулювання, або тягнуть зміна території, фінансове обтяження чи зміну законів. Вони щорічно затверджують подаються Урядом бюджет і звіт про його виконання (ст. 81). Тимчасове виконання бюджету може дозволятися лише законом і на періоди, у сукупності не перевищують чотирьох місяців. Законом про затвердження бюджету не можуть встановлюватися нові податки і нові витрати. Будь-який інший закон, який вводить нові витрати або збільшує колишні, повинен вказувати джерело їх покриття. Поза цими межами Парламент вільний у визначенні доходної та видаткової частин бюджету. Стаття 82 уповноважує кожну палату проводити розслідування з питань, що становлять публічний інтерес. З цією метою вона призначає зі свого складу комісію в пропорції, що відбиває співвідношення парламентських груп. Комісія проводить розслідування та перевірки з такими ж повноваженнями і обмеженнями, як і судова влада. Контрольні повноваження Парламенту щодо Уряду розглядаються нижче (див. п. 3 цього параграфа). Порядок ф о р м і р про в а н і я палат розглянуто в попередньому параграфі. Слід лише зазначити, що, згідно зі ст. 59 Конституції, в Сенаті, крім згаданих 315 виборних, є ще дві категорії сенаторів. По-перше, кожен колишній Президент республіки є довічно сенатором по праву, якщо не подасть у відставку. По-друге, Президент може призначити довічними сенаторами п'ять громадян, які прославили Батьківщину видатними заслугами в громадській, науковій, художній і літературній сферах *. * Дана норма була запозичена з колишньої Конституції - Альбертинский статут 1848 Його ст. 33 містила перелік посадових осіб, що входили в еліту держави; з їх числа Король вибирав членів Сенату. Термін повноважень палат становить п'ять років і може бути продовжений тільки законом і тільки в разі війни (ст. 60). Згідно ст. 61, вибори нових палат проводяться після закінчення повноважень протягом наступних 70 днів, а перше засідання має місце не пізніше 20 днів після виборів. До цього зберігаються повноваження палат попереднього скликання. Що стосується про р г а н і з а ц і і палат, то, згідно зі ст. 63 Конституції, кожна палата обирає зі свого складу голову та президію (Ufficio di presidenza), що формується на основі пропорційного представництва парламентських груп. Керівництво спільними засіданнями палат здійснюють голова і президію Палати депутатів. Регламенти палат передбачають, що до президії, який обирається на термін повноважень палати, входять голова палати, чотири віце-голови, три квестора і вісім секретарів; в складі президії мають бути представлені всі парламентські групи палати. Оскільки значення президій в структурі палат дуже велике, то до їх складу часто входять перші особи політичних партій. Палати утворюють зі свого складу по 13 постійних комісій на термін своїх повноважень. Профіль комісій в основному відповідає профілю міністерств. Створюються також об'єднані комісії палат (наприклад, у справах секретних служб, з аудіовізуальних засобів масової інформації), включаючи слідчі. У комісіях забезпечується пропорційне представництво парламентських груп. Такий принцип формування веде до того, що комісії за своїм складом є дзеркальним відображенням складу самої палати. Дана обставина стало однією з підстав надати постійним комісіям право законодательствовать в деяких випадках (див. про це нижче). Кожен парламентарій може входити до комісії за своїм вибором, однак існує обмеження: він не може бути членом більш, ніж двох комісій. Палати самі приймають свої бюджети, які без будь-яких поправок включаються до державного бюджету. Перевірку правильності витрачання коштів здійснюють також самі палати; цим займаються голова палати, квестори і генеральні секретарі, які призначаються президіями палат для технічної підготовки роботи палат. С т а т у з п а р л а м е н т а р і е в. Кожна палата сама перевіряє повноваження своїх членів і вирішує справи, пов'язані з неізбіраемості і несумісністю (ст. 66 Конституції). Згідно ст. 67, кожен член Парламенту представляє всю націю і здійснює свої функції без імперативного мандата, а відповідно до ст. 68 члени Парламенту не підлягають переслідуванню за виражені думки і голосування при здійсненні своїх функцій. Без дозволу відповідної палати жоден член Парламенту не може піддаватися кримінальному переслідуванню, не підлягає арешту чи іншому позбавлення особистої свободи, особовому або домашньому обшуку, за винятком випадків виконання остаточного вироку або затримання на місці злочину, щодо якого обов'язкові ордер або розпорядження про арешт; таке ж дозвіл потрібно для перехоплення переговорів або повідомлень членів Парламенту і вилучення їх кореспонденції (ст. 68). У ст. 69 Конституції передбачено встановлюване законом винагороду членів Парламенту. За виконання окремих функцій понад звичайні, наприклад за головування у постійних комісіях, покладаються надбавки. Протягом трьох років після обрання італійські парламентарії повинні подавати до президії своєї палати декларацію про своє нерухоме майно, про отримувані на стороні засобах (наприклад, за роботу в якості адміністратора або керівника будь-якого суспільства) та копію своєї останньої декларації про доходи. Палати Парламенту інформуються про невиконання цих правил, після чого порушник залишається віч-на-віч з головою відповідної палати. Виборці можуть отримувати інформацію про ці деклараціях у парламентських публікаціях. Парламентарії в кожній палаті об'єднуються в парламентські групи. Як правило, це робиться відповідно до партійною приналежністю, однак існують і змішані парламентські групи. У Сенаті кожен його член зобов'язаний увійти в яку-небудь парламентську групу. У Палаті депутатів парламентська група повинна об'єднувати не менше 20 членів, проте президія палати може дозволити створення такої групи меншій чисельності, якщо вона являє належно організовану і діючу партію, яка виконала вимоги щодо чисельності висунутих на виборах кандидатів і числа отриманих голосів. У Сенаті мінімальне число членів парламентської групи - 10, проте в цій палаті скласти групу можуть і п'ять членів, якщо вони належать до однієї політичної партії, яка виставляла кандидатів щонайменше в 15 областях, причому ці сенатори були обрані хоча б у трьох з них . Голови парламентських груп утворюють конференції при головах палат; ці органи разом з представниками Уряду визначають порядок денний роботи палат. Кожна палата абсолютною більшістю свого складу приймає свій регламент (ч. 1 ст. 64 Конституції). Про б щ а я п р о ц е д у р а. У Конституції ми не знайдемо терміна «сесія» (в опублікованих російських перекладах цей термін введений перекладачами). Згідно ст. 62, палати збираються по праву в першу несвятковий день лютого і жовтня. Крім того, будь-яка палата може бути скликана в надзвичайному порядку з ініціативи свого голову, Президента республіки або 1/3 свого складу; в цьому випадку по праву збирається і інша палата. Оскільки час припинення роботи Парламенту в ст. 62 не вказано, можна зробити висновок, що в даному випадку практикується система так званого постійного парламенту, коли останній сам визначає час своєї роботи. Така ж система діє і в ряді інших країн, зокрема в Нідерландах і Люксембурзі. Дана обставина вказує на повноважність Парламенту, на відсутність обов'язкової прив'язки його роботи до встановлених в Конституції відрізкам часу. Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 64 засідання публічні, однак кожна палата або Парламент, коли палати засідають спільно, можуть (на прохання Уряду, голови парламентської групи чи іншої групи парламентаріїв) постановити про проведення закритого засідання. Для дійсності рішення палати або Парламенту необхідна присутність більшості членів і підтримка більшості присутніх членів, крім випадків, коли Конституція наказує спеціальна більшість. Члени Уряду, навіть якщо не є парламентаріями, вправі, а за наявності вимоги палати або Парламенту - зобов'язані, бути присутнім на засіданні і повинні заслуховуватися на свою вимогу. Трансляція засідань по державному радіо і телебаченню вимагає дозволу голови палати, а по приватному радіо може проводитися вільно. Телетрансляція засідань в повному обсязі має місце тільки в особливих випадках. Для виступів оратори повинні записуватися заздалегідь, але на практиці з дозволу голови запис може проводитися і під час засідання. Парламентарії виступають з місця. Час для виступу встановлюється в межах від 5 до 45 хвилин (у виняткових випадках - 90 хвилин) залежно від предмета обговорення. При обговоренні питання про довіру Уряду обмежень у часі немає. Якщо можливо, ораторам надається слово в порядку чергування: один оратор підтримує проект, інший виступає проти нього. Під час виступу можна читати промову, але не більше, ніж 30 хвилин. Голосування може бути таємним чи публічним; воно виробляється про допомогою електронних пристроїв, підняттям руки, розподілом на групи або поіменно; не застосовується, але можливо голосування кулями. При поіменному голосуванні проводиться публікація імен голосували і характер їхнього голосування. У 1988 р. при зміні регламентів обох палат було встановлено обов'язкове відкрите голосування за законами фінансового характеру та при остаточному рішенні по проектам. Таємне голосування, що існувало до цього, посягав на партійну дисципліну парламентаріїв. В італійському Парламенті відсутнє право парламентарія передавати свій голос. За порушення порядку під час виступів парламентаріїв можуть бути застосовані такі санкції: заклик до порядку, другий заклик до порядку, виняток до кінця засідання (названі санкції застосовуються головами палат за допомогою квесторів); осуд з позбавленням права засідати до 10 днів в Сенаті і від двох до 15 днів у Палаті депутатів. Остання санкція застосовується головою палати за допомогою квесторів за рішенням президії. Протоколи засідань палат публікуються у двох варіантах: у сумарному (Resoconto sommario) і в стенографічному (Resoconto stenografico). Перша версія з'являється вже до 8 годин 30 хвилин ранку наступного дня. Ораторам відводиться 2:00 перед опублікуванням протоколів для виправлення своїх виступів. Остаточна версія публікується через кілька тижнів. Законодавчий процес у своїх основних рисах врегульовано в ст. 70 - 74 Конституції, а детально - в регламентах палат. Законодавча функція здійснюється обома палатами. Право законодавчої ініціативи належить Уряду, кожному члену палат, а також тим органам і організаціям, на які це покладено конституційним законом. Зокрема, Конституція надає таке право Національній раді економіки та праці (ч. 3 ст. 99) та обласним радам (ч. 2 ст. 121), правда, лише з питань їх ведення. З питань територіального устрою обмеженим правом законодавчої ініціативи мають і комунальні поради (про утворення нових провінцій або зміну меж існуючих). Число законопроектів, внесених Урядом - головним джерелом законодавчої ініціативи, і окремими парламентаріями приблизно однаково. Так, до легіслатури 1987 - 1992 рр.. з числа проектів урядового походження було прийнято в остаточному вигляді 769, а з числа проектів, запропонованих членами палат, - 781. Крім того, Конституцією передбачена наробная ініціатива - не менше 50 тис. виборців можуть внести в Парламент проект, складений вигляді статей закону. В останньому випадку сама палата перевіряє дотримання подавцями проекту конституційних вимог. Згаданий Закон 1970 передбачив, що народна ініціатива має форму постатейного проекту, супроводжуваного пояснювальним доповіддю. Листи з підписами повинні містити віддрукований текст проекту та бути завірені в канцелярії комуни або в канцелярії судової установи. Листи, завірені раніше, ніж за шість місяців до подання законопроекту, недійсні. Іншими словами, вказане число підписів має бути зібрано в піврічний термін. Інститут народної ініціативи використовується в Італії досить слабо. Лише після прийняття Закону 1970 р., що регламентує порядок застосування конституційної норми, до кінця 80-х років було внесено 30 ініціатив, з яких лише небагато були прийняті до розгляду Парламентом *. * Див: Мепу Y. Politique comparee. P., 1987, р. 212. Законопроект може бути внесений в будь-яку палату; лише проект закону про бюджет вноситься поперемінно: один рік - до Палати Депутатів, а інший - в Сенат. Законопроект вивчається спочатку комісією, а потім самою палатою, яка схвалює його постатейно, після чого проводить заключне голосування в цілому. Парламентарії можуть вносити в законопроект поправки на всіх етапах законодавчої процедури. Подання поправок на пленарних засіданнях обмежується наступними умовами: поправки повинні вноситися за 24 години до обговорення статті, до якої вони належать, але можуть бути внесені і за одну годину, якщо подаються головою парламентської групи, вісьмома сенаторами або 20 депутатами. Постійна комісія та Уряд можуть вносити поправки в будь-який момент до голосування за статтею. Поправки не обов'язково дискутуються на пленарних засіданнях; вони можуть бути прийняті або відхилені при обговоренні в комісіях. Відносно всіх представлених поправок кожен парламентарій може виступати тільки один раз. Час виступу по звичайному закону - 30 хвилин і 60 хвилин - по поправках щодо конституційного, виборчого законопроекту або проекту закону про делегацію повноважень. Обговорення поправок починається з тих, які за своїм характером найбільш віддалені від пропонованого тексту законопроекту. Палата може розглянути законопроект і в терміновому порядку. Як уже згадувалося, особливість італійського законодавчого процесу полягає в тому, що розгляд і схвалення законопроектів може бути покладено на комісії, включаючи постійні, які формуються на основі пропорційного представництва парламентських груп. Проте до остаточного схвалення законопроекту він повинен бути переданий на розгляд всієї палати, якщо Уряд, 1/10 складу палати або 1/5 складу комісії зажадають, щоб законопроект був обговорений і проголосований або хоча б тільки проголосований всією палатою. Робота комісії з розгляду законопроекту повинна бути публічною. Відповідно до цієї полегшеної процедурою приймаються близько 3/4 законів, які великого політичного значення не мають. У зазначеному вище порядку можна схвалювати законопроекти з питань конституційним і виборчим, про делегування законодавчої влади, про дозвіл на ратифікацію міжнародних договорів та про затвердження бюджетів і звітів про їх виконання. Щоб стати законом, законопроект повинен бути схвалений обома палатами. Не існує будь-яких погоджувальних процедур. Зближення позицій палат відбувається шляхом застосування елементарного законодавчого «човника». Як вже говорилося, розбіжності між палатами бувають нечасто і головним чином з технічних питань. Сформоване положення - результат дії практично однаковою виборчої системи з виборів обох палат. Прийнятий палатами закон надходить до Президента республіки, який повинен промульгіроват' його протягом місяця з дня схвалення. Якщо ж палати абсолютною більшістю свого складу оголосили закон терміновим, промульгация повинна відбутися у вказаний ними термін. До промульгації Президент в мотивованій посланні палатам може зажадати нового рішення по закону. Якщо палати знову схвалять закон, він підлягає промульгации. Закони публікуються в офіційному органі держави «Газета Уфічіале делла Републіка Італьяна» («Gazzetta Ufficiale della Repubblica Italiana» - «Офіційна газета Італійської Республіки») негайно після промульгації і набирають чинності на 15-й день після опублікування, якщо в самому законі не встановлений інший термін. Контрольні процедури. Контроль за діяльністю Уряду палати Парламенту здійснюють у таких формах, як інтерпеляції, письмові та усні запитання, слідчі комісії. Протягом тижня два засідання в кожній палаті відводяться для відповідей на питання. Відповідь на усний питання має послідувати протягом 14 днів, на письмовий - 20 днів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Парламент" |
||
|
||