| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Поняття договору доручення |
||
|
Цим відносини доручення відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють хоча і в чужих інтересах, а від власного імені (комерційні представники, довірчі керуючі, конкурсні керуючі при банкрутстві, духівниці при спадкуванні та т . д.). Тому договір доручення називають договором про представництво, а правила про договір доручення тісно пов'язані з нормами про представництво і довіреності (гл. 10 ЦК) (1). За допомогою даного інституту одне і те ж особа може одночасно вступати в правовідносини з різними особами, оскільки тут, по суті, відбувається "розширення юридичної особи людини за межі, окреслені його фізичною природою" (2). --- (1) Мова йде про відносини добровільного (договірного) представництва, який оформлюється видачею довіреності (докладніше про це див § 4 гл. 14 т. I цього підручника). (2) Нерсесов Н.О. Поняття добровільної представництва в цивільному праві / / Вибрані праці з представництва та цінних паперів в цивільному праві (серія "Класика російської цивілістики"). М., 1998. С. 24. За договором доручення одна бік (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, причому права та обов'язки у результаті цих дій виникають безпосередньо у довірителя (п. 1 ст . 971 ЦК). Отже, предметом договору доручення є вчинення однією особою від імені іншої певних юридичних дій, найчастіше угод, стороною яких стає повірений (представник), а довіритель (представлений) (1). --- (1) Строго кажучи, поняття юридичних дій ширше поняття угод, бо охоплює також, наприклад, дії судового представника у цивільних і кримінальних справах, дії патентного повіреного і тому подібні юридичні дії, що не зводяться до здійснення угод. Так, за договором морського посередництва посередник (морської брокер) зобов'язується від імені і за рахунок довірителя надавати йому посередницькі послуги при укладанні договорів купівлі-продажу суден, фрахтування, буксирування і морського страхування (ст. 240 КТМ). Предмет договору доручення не тільки зумовлює юридичний характер діяльності повіреного, але і дозволяє відмежувати відносини доручення від близьких цивільно-правових відносин. При укладанні угоди сторона може вдаватися до надаваним іншими особами послуг фактичного порядку - до допомоги друкарки, передруковуються текст договору, до послуг пошти або спеціального посиленого, ретранслює або переносить контрагенту договірні документи, до послуг перекладача і т.п. Більше того, особа може вдатися і до консультації юриста, отримавши той чи інший пораду стосовно майбутньої угоди. Нарешті, воно може уповноважити когось навіть і на переговори щодо можливих у майбутньому угод (рекламні агенти, комівояжери тощо). Однак у всіх цих випадках надані послуги безпосередньо не створюють для їх отримувача юридичної ефекту (у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків) в його взаєминах з третьою особою, бо угоду з ним укладає сама зацікавлена сторона, що виражає при цьому виключно власну волю. Тому дані (фактичні) послуги оформляються договорами підряду та подібних йому типів, а не договором доручення. Чи не розглядається як представництво і не оформляється договором доручення виступ в обороті органів юридичних осіб (а в передбачених законом випадках - і їх учасників, наприклад членів повного товариства відповідно до п. 1 ст. 72 ЦК) , які є в цьому якість не самостійними суб'єктами права, а складовими частинами юридичних осіб, спеціально призначеними для вираження їхньої волі (пор. п. 1 ст. 53 ЦК) (1). Це ж відноситься до органів державної влади або місцевого самоврядування, які, навіть будучи самостійними юридичними особами - установами, в рамках своєї компетенції аналогічним чином виступають від імені створили їх відповідних публічно-правових утворень (п. 1 та п. 2 ст. 125 ЦК) , виражаючи їх волю. --- (1) При цьому фізичні особи, що виступають в ролі одноосібних або колегіальних органів юридичної особи, зберігають свою цивільну правосуб'єктність, що і пояснює можливість несення ними самостійної відповідальності у вигляді відшкодування збитків, заподіяних їх діями юридичній особі (п. 3 ст. 53 ЦК) . Закон підкреслює, що права і обов'язки по угоді, зробленої повіреним (представником), виникають безпосередньо у довірителя, минаючи повіреного (п. 1 ст. 971 ЦК). Отже, повірений не стає учасником укладеної ним з третьою особою угоди, оскільки вона укладена ним від імені та в інтересах довірителя, який і є в силу цього стороною такої угоди. Тому до повіреного не переходить ніяких прав чи обов'язків від його довірителя (1), а сам він лише виражає волю останнього. Адже юридично дії повіреного є діями самого довірителя, з яким (за посередництвом повіреного) і мають справу всі треті особи. У силу цього всі вимоги по укладеній угоді третя особа має право пред'являти лише до довірителя, але не до повіреного, оскільки останній не складається з третьою особою ні в яких правовідносинах. --- (1) Дана обставина робить очевидною абсурдність положення п. 3 ст. 8 Федерального закону від 22 серпня 1996 р. N 125-ФЗ "Про вищу і післявузівську професійну освіту" (СЗ РФ. 1996. N 35. Ст. 4 135; 2000. N 29. Ст. 3 001; N 33. Ст. 3 348; 2001. N 1 (ч. 1). Ст. 2; N 53. Ст. 5030; 2003. N 28. Ст. 2888; N 52. Ст. 5038; 2004. N 35. Ст. 3607; 2005. N 17 . Ст. 1481; 2006. N 1. Ст. 10), згідно з яким не володіють самостійною правосуб'єктністю структурні підрозділи вузу можуть їм "наділятися за довіреністю повністю або частково правомочностями юридичної особи". Насправді, звичайно, видача довіреності (тобто укладення договору доручення) неправосуб'ектние організацію неможлива, а й за наявності довіреності у суб'єкта цивільного права, наприклад у керівника структурного підрозділу вузу, стороною відповідних угод буде не він, а що представляється їм вуз (його довіритель). З тих же причин видача набувачеві акцій їх колишнім власником довіреності на голосування на загальних зборах акціонерів (п. 2 ст. 57 Федерального закону від 26 грудня 1995 р. N 208-ФЗ "Про акціонерні товариства" / / СЗ РФ. 1996. N 1. Ст. 1 (з послід. зм.), далі - Закон про АТ) всупереч мети даної норми не перетворює діє за дорученням набувача в самостійну фігуру (акціонера), бо участь у загальних зборах представника акціонера юридично рівнозначно участі в ньому самого цього акціонера. Придбання права безпосередньо не беруть участь в укладенні угоди особою можливо і при укладанні договору на користь третьої особи (п. 1 ст. 430 ЦК). Але на відміну від договору доручення кредитор в даних відносинах завжди діє тільки по своїй волі, а не з волі третьої особи, і в своїх, а не в чужих інтересах; крім того, тут виключається покладання на третю особу яких обов'язків. Воля боку на укладення або виконання угоди може доводитися до відсутнього контрагента і через посланця (посильного, кур'єра, оператора зв'язку тощо). Останній завжди виражає виключно чужу волю, ні в якій мірі не замінюючи, хто вислав його перед контрагентом, а тому в даній ролі можуть виступати і частково дієздатні громадяни, і навіть, наприклад, поштові голуби або дресировані тварини. На відміну від посланця представник (повірений) завжди виражає і власну волю, а не тільки волю, яку представляють (довірителя), хоча він і пов'язаний цієї останньої (1). За відсутності волевиявлення з його боку юридичний ефект у вигляді угоди не настане. Саме тому повірений виступає перед третьою особою в ролі суб'єкта права, яка укладає угоду (яка, однак, створює юридичні наслідки не для нього, а для довірителя), і в силу цього сам повинен володіти повною дієздатністю. --- (1) Так, якщо хтось доручає іншій особі купити відому річ у конкретного продавця за певну ціну, то мова йде про представництво, бо навіть для укладення такого договору посередник повинен буде висловити власну волю (яка, зокрема, може відбитися в деяких "випадкових "умовах угоди). Якщо ж доручення полягає лише в передачі продавцю речі згоди на її придбання за дану ціну (або також у передачі продавцю грошей і в доставлянні речі покупцеві), то його виконавець виступає в ролі посланця (у тому числі і в ситуації, коли таке доручення стосується придбання за його вибором однієї з двох відомих речей за встановлену ціну, бо і тут мова йде не про укладення договору купівлі-продажу, а лише про передачу згоди (акцепту), що виражає заздалегідь оголошену волю набувача) (див.: Нерсесов Н.О. Указ . соч. С. 36 - 37). Представництво, а отже, і договір доручення можливі в більшості цивільних правовідносин (за винятками, встановленими п. 4 ст. 182 ЦК). Тому сторонами договору доручення можуть бути будь-які дієздатні громадяни та юридичні особи, а також публічно-правові утворення (пор. п. 3 ст. 125 ЦК). Лише для комерційних представників (у підприємницькому обороті) є обмеження - в їх ролі можуть виступати тільки комерційні організації або індивідуальні підприємці (1). --- (1) Такі, наприклад, професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють брокерську діяльність відповідно до ст. 3 Закону про ринок цінних паперів, і морські брокери, які відповідно до ст. 243 КТМ також вправі представляти інтереси обох сторін за посередництва щодо укладаються між ними угод. Разом з тим комерційне представництво не слід змішувати з професійним оплатним представництвом, здійснюваним адвокатами, патентними повіреними тощо, при якому, до речі, виключається одночасне представництво різних сторін договорів, що укладаються, як це має місце при здійсненні брокерської діяльності. Адже представником в суді або в патентному відомстві за певних умов може бути і звичайний громадянин, що не належить до названих категоріях професійних представників. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Поняття договору доручення " |
||
|
||