| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття юридичної відповідальності |
||
|
Вельми широким є і поняття моральної відповідальності. Їм охоплюється відповідальність особи не тільки перед іншими членами суспільства або соціальними утвореннями, а й моральна відповідальність перед самим собою, що розглядається як почуття обов'язку, як відповідальна поведінка, як моральний обов'язок і готовність дати звіт у своїх діях. Вона виражається у формі морального осуду відповідної поведінки і звернена передусім на формування майбутньої поведінки особи. Тому моральну відповідальність зазвичай іменують позитивної, або перспективної, відповідальністю. На відміну від цього юридична відповідальність завжди пов'язана з певною оцінкою наслідків минулого, що мав місце поведінки. Тому її називають також ретроспективної відповідальністю. Разом з тим юридична відповідальність - завжди наслідок правопорушення, тобто порушення правових приписів, але не моральних заборон або велінь моральності (хоча останні в ряді випадків і лежать в основі юридичних норм). Юридичну відповідальність нерідко помилково ототожнюють з іншими, близькими категоріями. Так, кажучи про те, що хтось "відповідає" за той чи інший напрямок діяльності, насправді мають на увазі його обов'язки та їх належне виконання. Висловлено думку про те, що юридична відповідальність - "регульована правом обов'язок дати звіт у своїх діях" (1). У такому розумінні юридична відповідальність прямо стає виконанням якоїсь заздалегідь передбаченої обов'язки, по суті тісно зближеної з моральної (позитивної) відповідальністю. --- (1) Тархов В.А. Відповідальність за радянським праву. Саратов, 1973. С. 8 - 11. Іноді вказується, що юридична відповідальність є не що інше, як реалізація санкції норми права, бо зміст санкції зводиться до встановлення певних юридичних наслідків поведінки (1). Але далеко не всяка санкція встановлює міру юридичної відповідальності, не кажучи вже про те, що більшість діючих правових норм не має класичної тричленної структури (гіпотеза - диспозиція - санкція) і санкцією може бути навіть норма в цілому, а в багатьох нормах санкції відсутні, що саме по собі ще не означає відсутності юридичної відповідальності за їх порушення. Інша річ - розуміння санкції як встановленої законом (або договором) конкретної міри відповідальності за правопорушення (2). --- (1) Детальніше про це див: Лейст О.Е. Санкції і відповідальність по радянському праву. М., 1981. (2) Слід враховувати багатозначність терміну "санкція", який може розумітися і як частина правової норми, і як дозвіл на вчинення певних дій, і як конкретна міра відповідальності правопорушника. Юридична відповідальність встановлює наслідки неналежного (неправомірного) поводження, що порушує права та інтереси інших осіб. Отже, її застосування стає одним із способів захисту порушених прав та інтересів. Найважливіша особливість цього способу полягає в застосуванні заходів відповідальності за допомогою державного, насамперед, судового, примусу, тобто за допомогою публічної влади (уповноважених на те державних органів або посадових осіб). Це відрізняє його від самозахисту та інших заходів впливу, що застосовуються до правопорушників безпосередньо уповноваженими (потерпілими) особами. У деяких випадках заходи відповідальності можуть використовуватися і добровільно, а не за допомогою публічної влади (наприклад, правопорушник добровільно сплачує штраф). Це обставина не змінює їхньої природи як державно-примусових заходів, зміст і порядок застосування яких встановлені законом. Тому юридичну відповідальність нерідко розглядають як державно-примусове застосування до правопорушника будь-яких несприятливих для нього заходів (1). --- (1) Див: Братусь С.Н. Юридична відповідальність і законність (нарис теорії). М., 1976. Юридична відповідальність, безумовно, завжди пов'язана з державним примусом, однак далеко не всяка міра державно-примусового впливу на правопорушника одночасно є і мірою відповідальності. Так, примусове виконання наявної в особи обов'язки, наприклад повернення взятої їм борг суми за рішенням суду, навряд чи можна вважати мірою його відповідальності перед позикодавцем, бо порушник у даному випадку лише примусово зобов'язується до виконання свого обов'язку і не несе ніяких несприятливих наслідків свого неналежної поведінки . Таким чином, юридична відповідальність являє собою одну з форм державно-примусового впливу на порушників норм права, яка полягає у застосуванні до них передбачених законом санкцій - заходів відповідальності, що тягнуть для них додаткові несприятливі наслідки (1). --- (1) Див: Грибанов В.П. Відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків / / Здійснення і захист цивільних прав (Серія "Класика російської цивілістики"). М., 2000. С. 310 - 312. 2. Особливості цивільно-правової відповідальності Як різновид юридичної відповідальності відповідальність у цивільному праві має усіма зазначеними вище ознаками, однак має і особливості, зумовлені специфікою самого цивільного права. Оскільки цивільне право головним чином регулює майнові відносини, то і цивільно-правова відповідальність має майнове зміст, а її заходи (цивільно-правові санкції) носять майновий характер. Тим самим ця цивільно-правова категорія виконує функцію майнового (економічного) впливу на правопорушника і стає одним з методів економічного регулювання суспільних відносин (1). Отже, цивільно-правова відповідальність полягає в застосуванні до правопорушника заходів майнового характеру. --- (1) Це дає підставу іноді не цілком точно називати цивільно-правову відповідальність економічної. У деяких юридичних роботах поняттю "економічна відповідальність" намагалися також надати особливий сенс як самостійної різновиду адміністративно-правовий (публічно-правовий) відповідальності організацій ("госпорганів"), що має майнове зміст або тягне для них несприятливі наслідки (штрафи, що стягуються у дохід держави (держбюджету), примусова коригування звітних даних шляхом виключення з них певних відомостей про виконання завдань, зменшення бюджетного фінансування тощо). Такий підхід, характерний для представників концепції господарського права і деяких їхніх сучасних послідовників, втрачає сенс в умовах ринкової економіки. Але не будь-яку міру державно-примусового впливу, що має майнове зміст, можна розглядати як міру цивільно-правової відповідальності. При іншому підході кордону юридичної відповідальності безпідставно розширюються, а стимули до належного поведінки настільки ж безпідставно губляться. Так, реституція як наслідок визнання угоди недійсною або примушування до виконання укладеного договору не можуть вважатися заходами майнової відповідальності, оскільки за загальним правилом не тягнуть жодних несприятливих майнових наслідків для правопорушників. А ось вимога про відшкодування всіх завданих порушенням договору збитків або стягнення передбаченого договором штрафу, що тягнуть покладання на правопорушника додаткових порівняно з витікаючими з договору витрат, безумовно, є заходами відповідальності. Тому застосування цивільно-правових санкцій (заходів відповідальності) завжди тягне покладання на правопорушника всіх несприятливих, невигідних майнових наслідків її поведінки. Цивільне право регулює відносини рівноправних і незалежних товаровласників, в яких порушення обов'язків одним учасником завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника. Така взаємна зв'язаність учасників цивільного обороту має наслідком те положення, що відповідальність у цивільному праві є відповідальністю одного контрагента перед іншим, відповідальністю порушника перед потерпілим. Тому майнові санкції, що покладаються на правопорушника, тут стягуються на користь потерпілої сторони. Це відрізняє заходи цивільної відповідальності від майнових за характером заходів відповідальності, що використовуються в галузях публічного права (наприклад, у кримінальному чи адміністративному праві), де вони стягуються в доход казни (публічної влади). Дуже деякі передбачені цивільним законом випадки стягнення майнових санкцій в дохід держави (зокрема, ст. 169 ЦК) пов'язані з особливо злісним порушенням публічних інтересів і являють собою виключення, що не характерне для цивільно-правового (приватноправового) регулювання. Регульовані цивільним правом товарно-грошові відносини носять еквівалентно БЕЗОПЛАТНО характер. У зв'язку з цим і цивільно-правова відповідальність спрямована на еквівалентне відшкодування потерпілому заподіяної шкоди або збитків, а її застосування має на меті відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення, але не його безпідставне збагачення. Звідси компенсаційна природа цивільно-правової відповідальності, розмір якої має в принципі відповідати розміру понесених потерпілим збитків, але не перевищувати його. З цього загального правила є окремі винятки, пов'язані з можливістю збільшення розміру відповідальності (наприклад, при захисті прав громадян-споживачів або при відшкодуванні позадоговірної шкоди відповідно до абз. 3 п. 1 ст. 1064 ЦК) або його обмеження (прямо встановлені федеральним законом на підставі правила п. 1 ст. 400 ГК, наприклад при визначенні розміру відповідальності транспортних організацій в договорі перевезення). Вони пояснюються стимулюючої спрямованістю цивільно-правового регулювання, яке, за загальним правилом регламентуючи нормальні економічні відносини, покликане насамперед спонукати учасників майнового обороту до добросовісного виконання своїх обов'язків. У сферу цивільного права включені і певні немайнові відносини. Правопорушення у цій галузі також можуть спричиняти несприятливі майнові наслідки. Наприклад, неправомірне використання об'єкта авторського або винахідницького (патентного) права призводить до появи збитків у правовласників, а поширення про особу ганьблять його відомостей може утруднити його працевлаштування або підприємницьку діяльність. Поряд з цим цивільне право передбачає випадки майнового відшкодування моральної шкоди за завдані громадянам певними правопорушеннями фізичні та моральні страждання (ст. ст. 151, 1099 - 1101 ЦК), яке теж є мірою цивільно-правової відповідальності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Поняття юридичної відповідальності " |
||
|
||