Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Коментована стаття присвячена важливому інституту парламентського контролю в Україні - Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Однією з функцій Верховної Ради України є здійснення парламентського контролю. Він реалізується як безпосередньо, тобто на сесіях, через парламентські комітети, народних депутатів, а також через Рахункову палату (щодо бюджетно-фінансової сфери), Уповноваженого з прав людини (відносно захисту прав і свобод людини і громадянина).
У практиці українського конституціоналізму Конституція України 1996 р. вперше запроваджує посаду Уповноваженого з прав людини, який на постійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснований у 809 р в Швеції і нині існує в більш ніж ста зарубіжних країнах. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, яка уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадовими особами без права зміни прийнятих ними рішень,
Інститут Уповноваженого щодо інших правозахисних механізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із змісту ст. 4 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», згідно з якою діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляд компетенції державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод особи. Уповноважений заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.
Діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав людини і громадянина, встановлення ділових, конструктивних відносин громадян України з органами державної влади. Демократичний характер інституту Уповноваженого полягає у тому, що він виконує правозахисну функцію не лише стосовно громадян України, а й щодо іноземців та осіб без громадянства, що відповідає положенню ст. З Конституції, згідно з яким людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю.
Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України шляхом таємного голосування. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинен-ня злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята у встановленому законом порядку. В інтересах неупередженого ставлення до виконання своїх обов'язків і об'єктивного вирішення справ передбачено, що Уповноважений не може мати представницького мандата, займати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах, організаціях незалежно від форм власності, крім викладацької, наукової або творчої діяльності. Він не може бути членом жодної політичної партії. Призначення омбудсмена парламентом цілком відповідає правовій природі цього інституту, і така практика існує у більшості країн світу.
При вступі на посаду Уповноважений складає присягу на пленарному засіданні парламенту, в якій урочисто присягає чесно та сумлінно захищати права і свободи людини і громадянина, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Конституції і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю. Він зобов'язаний діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина. Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складання ним присяги. Його повноваження припиняються за таких обставин: у разі відмови Уповноваженого від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.
Парламент України може прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення терміну, на який його було обрано, тільки у таких випадках: порушення ним присяги; порушення вимог щодо несумісності діяльності; припинення громадянства України; неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності. Законом про Уповноваженого встановлено, що висновок про наявність підстав для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія парламенту України. Верховна Рада за наявності зазначених підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів України та посадових осіб, що має суттєве значення для визначення місця і ролі цього інституту у пра-возахисному механізмі держави І для забезпечення його незалежності при реалізації Уповноваженим своїх функцій. На це спрямоване положення ч. 2 ст. 20 Закону про Уповноваженого, що втручання органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. їх посадових та службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється. Його повноваження не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень парламенту України або його розпуску (саморозпуску). Специфіка правового статусу Уповноваженого проявляється і в тому, що він має можливість співпрацювати з різними складами парламенту, оскільки термін його повноважень становить п'ять років, а Верховної Ради України - чотири.
Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є: захист прав І свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України та міжнародними договорами України; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; запобігання порушенню прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод особи; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій поінформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наділений компетенцією, яка випливає з мети парламентського контролю. Він має право невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної
ради, Прем'єр-міністром, Головами Конституційного Суду, Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами. Уповноважений може бути присутнім на засіданнях парламенту, уряду, Конституційного Суду, Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, колегії Генеральної прокуратури України та інших колегіальних органів, на засіданнях усіх органів, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
У системі право захисного механізму забезпечення прав особи у правовій державі суди посідають провідне місце. Тому законодавче закріплення таких значних можливостей Уповноваженого Верховної Ради щодо різних аспектів взаємодії з судовими органами має велике значення. Зокрема, Уповноважений має право звертатися до Конституційного Суду з поданням про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента України, Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; про офіційне тлумачення Конституції та законів України. Уповноважений може відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, досудового ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування та ізоляції, психіатричні лікарні, осіб, які там перебувають, та одержувати інформацію щодо умов їх тримання, перевіряти стан додержання прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-роз-
шукову діяльність.
Невід'ємним елементом конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є його обов'язки. Згідно з Законом про Уповноваженого він зобов'язаний додержуватися Конституції України, законів України, інших
Конституція України
Розділ IV. Стаття правових актів, прав та інтересів людин і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Оскільки в процесі реалізації своїх функцій Уповноважений одержує і конфіденційну інформацію, то він зобов'язаний ЇЇ не розголошувати. Причому це зобов'язання діє і після припинення його повноважень. Уразі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Він не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їх згоди.
Оскільки Уповноважений обирається Верховною Радою України і його діяльність є формою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, він повинен протягом першого кварталу кожного року представляти парламенту України щорічну доповідь про стан додержання та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими особами, які порушили своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності Уповноважений може представити парламентську доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. За щорічною і спеціальною доповідями Уповноваженого парламент України приймає постанову, яка обов'язково публікується в офіційних виданнях Верховної Ради України.
Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений з прав людини має відповідні загальні, матеріально-фінансові і особисті гарантії. Уповноважений як відповідальна державна посадова особа користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Без згоди парламенту України він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладається в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальна справа проти Уповноваженого може бути порушена тільки Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваже-ного, його представників та працівників Секретаріату Уповноваженого винуваті особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Уповноважений не зобов'язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні. Законодавством також гарантуються трудові права Уповноваженого. Так, після закінчення терміну повноважень, на який особу було обрано на посаду Уповноваженого, їй надається робота (посада), на якій вона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов'язків Уповноваженого, а у разі неможливості надання цієї роботи (посади) - інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, установі, в організації. Життя та здоров'я Уповноваженого підлягає обов'язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ним службових обов'язків.
Фінансування діяльності Уповноваженого, Секретаріату Уповноваженого здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Уповноважений розробляє і подає на затвердження парламенту України та виконує кошторис своїх витрат. Верховна Рада, відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його Секретаріату та його представників. Уповноважений для реалізації своєї компетенції формує Секретаріат, який є юридичною особою. Структура Секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про Секретаріат Уповноваженого з прав людини. Призначення на посаду та звільнення працівників Секретаріату здійснюється Уповноваженим, який контролює роботу Секретаріату і визначає основні напрямки його діяльності.
Формою реагування Уповноваженого на факти порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є акти Уповноваженого, які він має право направляти у відповідні органи для вжиття ними необхідних заходів. Таким актом є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб. При цьому конституційне подання - це акт звернення до Конституційного Суду щодо вирішення питання про відповідність Конституції України законів або інших норма-
Конституція України
тивно-правових актів відповідних органів державної влади, а також тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого - це акт, який вносить Уповноважений до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний термін щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини."
  1. Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
    стаття визначає положення Основного Закону, які не можуть бути змінені, а також умови, за наявності яких не може бути реалізована процедура внесення змін до Конституції України. Встановивши відносно спрощений порядок внесення змін до розділу II Конституції України, законодавець на розвиток вимог щодо визнання прав і свобод людини невідчужуваними та непорушними, а також недопустимості скасування
  2. Стаття 8. Верховенство права
    додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав
  3. Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.
    додержанням положень Конституції України та Закону визначається порядок обрання Голови Конституційного Суду України, його заступників; утворення колегій та комісій суддів Конституційного Суду України; призначення їх керівників та керівника Секретаріату Конституційного Суду України; порядок розгляду конституційних подань та звернень у колегіях суддів, на засіданні та пленарному засіданні
  4. Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
    статті, що коментується, вживається як синонім так званої негативної юридичної відповідальності, тобто відповідальності за правопорушення. Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Конституційний
  5. М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010
    конституційних прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства та
  6. Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод лю
    статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були
  7. Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.
    статті 160 Конституції України припускає лише буквальне тлумачення. Здійснивши його в системному зв'язку з офіційним тлумаченням інших конституційних положень, Конституційний Суд України вирішив, що положення ч. 5 ст. 94 Конституції України щодо набрання чинності законом не раніше дня його опублікування потрібно розуміти так, що дія цієї частини статті Конституції не поширюється на набуття
  8. Стаття 42. Вибірковість митного контролю
    контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотриманням яких покладено на митні
  9. Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
    конституційних прав і свобод людини, свідчить про те, що вони не вичерпуються лише тими правами, які закріплені в Конституції. У такий спосіб резервується, передбачається можливість подальшого розширення цього переліку, виникнення і державного забезпечення у майбутньому нових прав людини і громадянина. У цьому полягає гуманістичний пафос коментованого положення. Інший висновок із наведеного
  10. § 1. Загальні положення про фізичну особу
    праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві . Однак після
  11. Звернення
    прав і свобод людини є однією із найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком кожної демократичної держави. Конституція України визначає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною
  12. Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
    статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Коментована стаття присвячена регламентації однієї з найбільш складних проблем реалізації і захисту прав і свобод людини і громадянина - проблемі їх обмеження. З викладеної вище соціальної інтерпретації прав людини природно випливає уявлення про те, що вони не можуть бути безмежними: зміст і обсяг
  13. Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу НІ «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
    стаття присвячена регулюванню порядку внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» та розділу ХНІ «Внесення змін до Конституції України». У ній встановлюється більш складний порядок внесення змін до цих розділів, порівняно з передбаченим ст. 155 Конституції порядком зміни норм інших розділів Основного Закону. Суттєве ускладнення цього порядку розраховане на те,
  14. Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
    статті, крім вирішення питань, передбачених ст. 150 Конституції України, а також тих, що зумовлені положеннями п. 28 ч. 1 ст. 85 та ст. 159 Конституції, до повноважень Конституційного Суду України віднесено надання висновків про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, тобто про відповідність їх Основному Закону за змістом. Йдеться про чинні міжнародні договори України та
  15. Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
    статті. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Коментований припис вміщує вказівку на один із тих мінімально необхідних заходів, яких зобов'язується вжити держава для забезпечення громадянину права знати свої юридичні права та обов'язки. Викладене конституційне положення можна
  16. Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.
    стаття присвячена органу державної влади, через який Президент України виконує контрольні повноваження щодо органів влади Автономної Республіки Крим. Включення цієї статті до Конституції України стало результатом пошуку оптимальних форм контролю за реалізацією в Автономній Республіці Крим наданих їй повноважень. Вперше Закон України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці
  17. Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України
    стаття закріплює підстави і загальний порядок припинення повноважень Верховної Ради України. Конституція України чітко визначає строк повноважень українського парламенту, протягом якого він має право здійснювати свої функції і повноваження. Частина 1 статті закріплює момент закінчення повноважень Верховної Ради України, який означений днем відкриття першого засідання парламенту нового скликання.
  18. Стаття 155. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.
    стаття Конституції України присвячена порядку внесення змін до Конституції України, крім розділів І, III, XIII Основного Закону, процедура внесення змін до яких є більш ускладненою, порівняно з іншими розділами Конституції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України має виключне повноваження щодо внесення змін до Конституції України в межах і в порядку, передбачених
  19. Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від ЇЇ імені.
    стаття містить найбільш загальну характеристику конституційно-правового статусу Президента України. Термін «глава держави» є переважно доктринальним і в конституціях зарубіжних країн, як правило, не використовується. Його застосування в коментованій статті мало на меті акцентувати увагу на принциповій зміні конституційно-правового статусу Президента України, оскільки за ст. 1142 Конституції
© 2014-2022  yport.inf.ua