| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
11. Вимагання (ст. 163 КК) |
||
|
У ч. 1 ст. 163 КК вимагання визначається як "вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення інших дій майнового характеру під погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження чужого майна, а так само під загрозою поширення відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких, або інших відомостей, які можуть заподіяти істотної шкоди правам чи законним інтересам потерпілого чи його близьких ". Вимагання у всіх його видах являє собою корисливо-насильницький злочин проти власності, за характером і ступеня суспільної небезпеки мало відмінне від насильницьких форм розкрадання - розбою і грабежу, поєднаного з насильством. Саме по собі вимога передачі майна під загрозою яких небажаних для потерпілого наслідків є психічним насильством. Тому об'єктом вимагання (так само, як і розбою і насильницького грабежу) є не тільки власність, а й особистість потерпілого. Сказане тим більше відноситься до найбільш небезпечних видів вимагання, коли реальність висловленої загрози підтверджується фактичним застосуванням фізичного насильства. Оскільки вимагання має кінцевою метою звернення майна на свою користь, воно, так само як і розбій, повинно розглядатися в якості способу заволодіння майном. І точно так само, як і в розбої, момент закінчення злочину (на відміну від ненасильницьких форм розкрадання і насильницького грабежу) ніби переноситься на більш ранню стадію ("усічений" склад). Вимагання вважається закінченим діянням з моменту пред'явлення вимоги, підкріпленого загрозою або насильством. Така конструкція складу вимагання свідчить про підвищену небезпеку цього злочину. Конструкція статті про вимагання значно полегшена порівняно з ст. 148 КК 1960 р. в ред. Федерального закону від 1 липня 1994 р. Замість п'яти частин стаття складається з трьох, що відповідає побудові норм про всіх формах розкрадання (ст. 158-162 КК). Практика показала недоцільність виділення в особливу норму вимагання шляхом розголошення ганебних відомостей (шантаж). Таке рішення не мало кримінологічного обгрунтування і виявилося невдалим з точки зору юридичної техніки. Штучно створені два види вимагання фактично об'єднувалися кваліфікуючими ознаками в ч. 3, 4, 5 ст. 148 КК РРФСР. Поняттям вимагання охоплюються вимоги: а) передачі чужого майна, б) передачі права на майно; в) вчинення інших дій майнового характеру. В останньому випадку предметом вимагання не є конкретне майно, що, на думку ряду юристів, не дозволяє вважати вимагання в цілому формою розкрадання. Однак у перших двох випадках заволодіння майном шляхом вимагання відповідає всім ознакам розкрадання, названим у примітці 1 до ст. 158 КК. Тому є всі підстави розглядати таке вимагання як самостійний спосіб розкрадання. Перенесення ж моменту закінчення злочину на стадію пред'явлення вимоги, супроводжуваного загрозою, як і в складі розбою, обумовлене підвищеною небезпекою і двуоб'ектним характером обох злочинів, коли посягання на один з об'єктів, що охороняються (особа потерпілого) не тільки юридично, але й фактично закінчено з моменту висловлення загрози. Питання про співвідношення вимагання з іншими формами розкрадання вирішувалося по-різному в історії законодавства про злочини проти власності. Кримінальну укладення 1903 розглядало вимагання як один з видів викрадення чужого майна. Кримінальні кодекси РРФСР 1922 р. і 1926 р. не виділяли групу розкрадання. Указ президії Верховної Ради СРСР від 4 травня 1947 "Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного або громадського майна" виразом "інше розкрадання" охоплював будь-які способи заволодіння майном, не виключаючи здирництво. У теорії це не зустріло заперечень. І після введення 1960 р. такий погляд зберігався. У перших коментарях до Кримінального кодексу 1960 вимагання розглядалося в якості самостійної форми розкрадання * (576). Звідси випливав природний висновок, що заволодіння майном шляхом вимагання не вимагає самостійної кваліфікації * (577). Однак згодом взяла гору інша точка зору, згідно з якою вимагання розглядалося не як самостійний спосіб розкрадання, а відносилося до посягань, "прилеглим до розкрадань" * (578) і навіть "не пов'язаним з розкраданням" * (579). Ця точка зору знайшла відображення і в підручниках з кримінального права. Прихильники вважали, що фактичне отримання вимагачем майна виходить за рамки даного складу і повинно розглядатися як самостійний злочин. Для цього періоду характерно наступний вислів: "Якщо незаконну вимогу задоволено - соціалістичне майно вимагача передано, то розглядається злочин переростає в розкрадання, де вимагача належить роль підбурювача, а особі, яка передала йому майно, - роль виконавця злочину. Форма розкрадання визначається стосовно виконавця до соціалістичному майну. Частіше це буде крадіжка або розкрадання шляхом розтрати "* (580). Виходить, що розкрадач не той, хто вимагає гроші, а той, хто платить, підкоряючись насильству. При цьому ігнорується відсутність у даної особи не тільки корисливої мети, але і наміру на заволодіння майном, оскільки матеріально відповідальна особа не ухиляється від відшкодування збитку. Єдиною підставою для настільки штучної конструкції служило лише та обставина, що санкція ст. 95 КК 1960 р. явно не відповідала ступеня суспільної небезпеки цього корисливо-насильницького злочину. Тепер такої підстави немає. Якщо вимагача вдалося отримати від потерпілого необхідну майно, то в його діях є всі ознаки розкрадання як незаконного, безоплатного заволодіння чужим майном з метою звернення його на свою користь. Тому фактичне заволодіння майном не вимагає будь-якої додаткової кваліфікації. Про близькість вимагання до розкрадань свідчить, крім сказаного, також і те, що законодавча конструкція ст. 163 КК РФ не відрізняється від конструкції інших норм про розкрадання, деякі кваліфікуючі ознаки цього злочину збігаються з кваліфікуючими ознаками інших форм розкрадання. Згідно з приміткою 3 до ст. 158 КК вчинення розкрадання в будь-якій формі визнається неодноразовим, якщо йому передувало здирництво. В силу зазначених обставин питання про співвідношення вимагання з розкраданнями залишається дискусійним. Ряд авторів вважають доцільним віднесення вимагання до групи розкрадань в якості самостійної і рівноправної форми розкрадання * (581). Протиставлення вимагання розкраданням небажано, оскільки затушовує підвищену небезпеку цього корисливо-насильницького злочину, не менше тяжкого, ніж розбій і насильницький грабіж * (582). Вимагання може полягати у вимозі передачі не тільки майна, а й права на майно або у вимозі зробити які-небудь інші дії майнового характеру. Передача права на майно звичайно пов'язана з подальшим заволодінням самим майном. Про поняття "права на майно" говорилося вище, стосовно до шахрайства (див. _ 7). Дією майнового характеру є, наприклад, виконання яких робіт (будівельних, ремонтних і т.д.) без відповідного відшкодування, зарахування на високооплачувану і необтяжливу посаду, необгрунтоване включення в число осіб, які отримують небудь пільги по майну, частку в доходах і т.п. Такий вид вимагання не є розкраданням чужого майна. Однак при вивченні судової практики не виявлено випадків засудження за вимагання, яке складається у вимозі виконання дій майнового характеру, без посягання на конкретне майно. Мабуть, такі дії розглядаються правоохоронними органами як малозначні. Пред'явлення певного вимоги - перший елемент дії при вимаганні. Другий обов'язковий елемент - загроза застосування відповідної "санкції" у разі невиконання вимоги. Зміст загрози становлять: а) насильство; б) знищення або пошкодження майна; в) небажане поширення відомостей. Ці види загрози можуть бути застосовані альтернативно або в поєднанні. Характер насильства, яким може загрожувати вимагач, в ст. 163 КК не конкретизований. За ч. 1 цієї статті може бути кваліфікована загроза вчинення будь-якого насильства (вбивства, заподіяння тяжкого, середньої тяжкості чи легкого шкоди здоров'ю, нанесення побоїв, згвалтування, позбавлення волі і т.д.). Не має значення для наявності складу, ким може бути реалізована загроза: самим пред'явником майнової вимоги, його співучасниками або третіми особами. Склад вимагання буде і в тому випадку, коли винний загрожує застосуванням насильства до близьких власника, а не йому самому. У принципі можлива загроза застосування насильства до інших осіб, якщо в конкретній ситуації вона представляється досить ефективним засобом для примушування власника до виконання вимоги вимагача. Загроза пошкодження або знищення чужого майна також може використовуватися вимагачем, щоб примусити потерпілого передати майно або майнові права. При цьому не має значення, про яке майно йдеться (ввіреному потерпілому для охорони або його власному, рухоме або нерухоме), а також спосіб знищення, який погрожує застосувати вимагач. Загроза поширення ганебних відомостей - один із способів вимагання, який прийнято називати шантажем. не має значення характер відомостей: наскільки вони є ганебними, чи відповідають дійсності або являють собою вимисел, стосуються особисто потерпілого чи його близьких. Важливо, що потерпілий прагне зберегти ці відомості в таємниці, а загроза їх оголошення використовується винним, з метою примусити його до передачі майна. Поряд із загрозою поширення ганебних відомостей передбачена також відповідальність за загрозу поширення "інших відомостей, які можуть заподіяти істотної шкоди правам чи законним інтересам потерпілого чи його близьких". Це вводить в рамки закону практику, яка давно пішла шляхом распространітельного тлумачення поняття "ганебні відомості". У випадку, якщо про потерпілого чи його близьких фактично оголошені відомості завідомо наклепницького або образливого характеру, скоєне, за наявності до того підстав, кваліфікується за сукупністю як наклеп чи образу. Вимагач може переслідувати мету отримання майна або одноразово, або у вигляді періодичних виплат. В останні роки набуло поширення вимагання у вигляді отримання від комерсантів чи підприємців періодичної плати за примусово (під загрозою) нав'язувані їм послуги нееквівалентного змісту (нібито за "охорону" приміщення, за "сприяння" у реалізації продукції, за залагодження відносин з іншими угрупованнями або контролюючими органами тощо). Таку різновид здирства іноді називають "рекет". Ототожнення цього поняття з вимаганням помилково. Вимагання - це конкретний склад злочину проти власності, що характеризується самостійним способом дії. Рекет ж - це особливий різновид організованої злочинності, одна з форм її прояви. Рекет виростає з вимагання, будується на вимаганні, але до нього не зводиться. Про рекет як явище можна говорити стосовно до деяких найбільш небезпечних випадків здирництва, скоєного організованими групами і з'єднаного, як правило, з іншими злочинами (хабарництвом, посадовими злочинами корумпованих представників правоохоронних та контролюючих органів, різними злочинами у сфері економіки, порнобізнесі та ін.) Відповідальність в таких випадках настає не тільки за вимагання, але й залежно від наявності в діях винних інших складів злочинів. Кваліфікованим видом даного злочину (ч. 2 ст. 163 КК) вважається вимагання, вчинене: а) групою осіб за попередньою змовою, б) неодноразово; в) із застосуванням насильства. Особливо кваліфікованим, згідно з ч. 3 ст. 163 КК, є вимагання, вчинене: а) організованою групою, б) з метою отримання майна у великому розмірі, в) із заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого; г) особою, раніше чи більше разів судимим за розкрадання або вимагання. Кваліфікуючі ознаки вимагання в більшості аналогічні кваліфікуючою ознаками крадіжки та інших форм розкрадання. Деяку особливість має застосування ознаки неодноразовості. Хоча вимагання визнається закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, підкріпленого відповідною загрозою, не можна вважати неодноразовим вимаганням неодноразові вимоги передачі майна чи права на нього, звернені до одного або декільком особам, якщо ці вимоги об'єднані єдиним умислом і спрямовані на заволодіння одним і тим же майном * (583). Вимагання, вчинене із застосуванням насильства (п. "в" ч. 2 ст. 163 КК), слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. Різниця полягає в тому, що насильство при грабежі і розбої застосовується безпосередньо для відібрання майна у потерпілого, а при вимаганні фізичне насильство є лише формою вираження психічного насильства і служить для підкріплення погрози застосувати більш серйозне насильство в разі невиконання вимог вимагача. Іноді один і той же насильство використовується злочинцем одночасно і для підкріплення здирницькою загрози, і для безпосереднього вилучення майна. Такі дії кваліфікуються як вимагання і за сукупністю як грабіж або розбій, залежно від небезпеки насильства. Вимагання, вчинене із заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, виділено в особливо кваліфікований вид (п. "в" ч. 3 ст. 163 КК). Ця ознака може бути поставлений тільки при навмисному заподіянні тяжкої шкоди здоров'ю (ч. 2 ст. 24 КК). Кваліфікації за сукупністю за ст. 111 КК в цьому випадку не потрібно. Якщо ж умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю при вимаганні спричинило по необережності смерть потерпілого, скоєне кваліфікується за п. "в" ч. 3 ст. 163 і ч. 4 ст. 111 КК за сукупністю. Кваліфікація за сукупністю потрібно також і при навмисному заподіянні смерті. З числа кваліфікованих видів здирництва, що були в ст. 148 КК 1960 р., не збереглися: вимагання "під погрозою вбивства чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень", бо це окремий випадок погрози застосування насильства, яка часто носить неконкретізірованний характер; вимагання, "поєднане з пошкодженням чи знищенням майна"; вимагання, "поєднане із захопленням заручників ", оскільки захоплення заручників, будучи проявом насильства (п." в "ч. 2 ст. 163 КК), одночасно виступає самостійним, не менше небезпечним злочином, що вимагає кваліфікації за сукупністю за ст. 206 КК 1996 р. Змінено редакція ознаки вимагання, "що спричинило заподіяння великої шкоди або інших наслідків" (ч. 2 ст. 148 КК 1960 р.). Тепер мова йде про вимагання з метою отримання майна у великому розмірі. Колишня редакція ускладнювала кваліфікацію в тих випадках, коли пред'явлене вимога про передачу майна у великому розмірі ще не було виконано, збиток не настав, а злочин вже закінчено. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "11. Вимагання (ст. 163 КК)" |
||
|
||