| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Система злочинів проти власності за чинним законодавством |
||
|
Система норм про майнові злочини за Кримінальним кодексом 1960 будувалася по-різному для злочинів проти соціалістичної власності та злочинів проти особистої власності громадян. У першому випадку центральне місце відводилося розкраданням як найбільш небезпечним злочинам. У злочинах ж проти особистої власності розкрадання спочатку не виділялися, оскільки в гол. 5 Особливої частини цей термін не вживався. Поступове поширення поняття "розкрадання" на всі форми власності було законодавчо закріплено лише 1 липня 1994 У Кримінальному кодексі 1996 види злочинів проти власності можуть бути систематизовані наступним чином: А. Корисливі злочини, пов'язані з неправомірним витягом майнової вигоди: 1. Розкрадання чужого майна: крадіжка (ст. 158); шахрайство (ст. 159); привласнення або розтрата (ст. 160); грабіж (ст. 161); розбій (ст. 162); розкрадання предметів, що мають особливу цінність (ст. 164). 2. Злочин, що примикає до розкрадань: вимагання (ст. 163). 3. Інші корисливі злочини: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 165); неправомірне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобом без мети розкрадання (ст. 166). Б. Злочини проти власності, не пов'язані з отриманням майнової вигоди: умисне знищення або пошкодження майна (ст. 167); знищення або пошкодження майна з необережності (ст. 168). Порівняно з раніше діючим законодавством система норм про майнові злочини помітно спростилася, число складів зменшилася. Основне місце відводиться і раніше розкраданням, кваліфіковані види яких відповідно до ст. 15 КК належать до тяжких або особливо тяжких злочинів. Поняття та ознаки розкрадання розглядаються нижче. Прийнято ділити розкрадання на форми і види. Форма розкрадання визначається способом його вчинення. Так, крадіжка, шахрайство, розбій і т.п. - Це форми розкрадання. У свою чергу, розкрадання в будь-якій формі ділиться ще на види, залежно від наявності або відсутності кваліфікуючих ознак. Так, у ч. 1 ст. 158 КК передбачений основний вид крадіжки без обтяжуючих обставин ("проста крадіжка"), у ч. 2 - кваліфікований вид крадіжки, в ч. 3 - особливо кваліфікований вид. Раніше в підручниках і монографіях було прийнято поділяти розкрадання на види залежно від розміру. Це було пов'язано з тим, що відповідальність за дрібне і особливо велике розкрадання державного або громадського майна встановлювалася особливими нормами (ст. 96 і 93.1 КК 1960 р.). У Кримінальному кодексі РФ подібних норм немає, розмір розкрадань враховується в якості кваліфікуючої ознаки окремих складів злочинів. Тому прийнята класифікація розкрадань за розміром втратила самостійне значення. Серед форм розкрадання, з урахуванням примикає до них вимагання, можна виділити дві підгрупи: 1) насильницькі форми (розбій, вимагання та грабіж, поєднаний з насильством), 2) ненасильницькі форми (крадіжка, привласнення, розтрата, шахрайство, грабіж без насильства). У першій підгрупі об'єднані найбільш небезпечні злочини, пов'язані з посяганням на особистість. Їх особливо кваліфіковані види все відносяться до категорії особливо тяжких злочинів. Однак в гол. 21 КК на першому місці вміщено статтю про крадіжку, яка традиційно розглядається як найбільш характерна, "типова" форма розкрадання. За статтею про крадіжку слідують норми про інших ненасильницьких формах розкрадання, а потім - про насильницькі. Диференціація форм розкрадання на насильницькі і ненасильницькі криминологически і юридично обгрунтована. У кримінологічних дослідженнях давно помічено, що корисливо-насильницькі злочини проти власності характеризуються рядом специфічних ознак, що свідчать про більш високу небезпеку як самих діянь, так і осіб, які їх здійснюють * (512). Кримінальний кодекс РФ помітно посилює відповідальність у тих випадках, коли заволодіння чужим майном відбувається в насильницьких формах. Це пов'язано з тим, що дані злочини посягають не тільки на власність, але й на особистість потерпілих. В ієрархії соціальних цінностей особистість стоїть вище майна. Пропоноване розподіл дозволяє уникнути багатьох помилок у кваліфікації розкрадань, пов'язаних з тим, що способом вилучення майна (таємно, відкрито, шляхом обману) іноді надається більш істотне значення, ніж фактом застосування насильства. Наприклад, О. на безлюдній вулиці в темний час доби несподівано завдав ззаду удар важким предметом по голові перехожому Ш., а коли той упав і знепритомнів, таємно викрав годинник, кросівки і 23 рубля. Дії О. слідчі органи помилково кваліфікували за сукупністю як крадіжку і заподіяння легкої шкоди здоров'ю. Між тим застосування насильства, небезпечного для здоров'я, характеризує скоєне як розбій. Пленум Верховного Суду РРФСР в постанові N 2 від 4 травня 1990 звернув увагу судів на помилки при кваліфікації заволодіння чужим майном шляхом приведення потерпілих в несвідомий стан за допомогою снодійних та інших речовин. При цьому Верховний Суд виходив з того, що заподіяння шкоди особистості (приведення її в несвідомий стан зазначеним способом є насильство) має вирішальне значення для кваліфікації. Остаточний вибір норми залежить від того, представляло чи використане засіб небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого * (513). Розгляд насильницьких форм розкрадання в якості особливої підгрупи найбільш небезпечних майнових злочинів дозволило обгрунтувати деякі пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової охорони власності * (514). _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Система злочинів проти власності за чинним законодавством " |
||
|
||