Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2, 1996 - перейти до змісту підручника

Конституція 1791

Найголовнішим підсумком першого етапу революції та діяльності Установчих зборів стала Конституція, остаточний текст якої був складений на основі численних законодавчих актів, що мали конституційний характер і прийнятих в 1789 - 1791 рр.. Через протидії з боку короля вона була затверджена лише 3 вересня 1791, а через кілька днів король присягнув на вірність Конституції.
Незважаючи на свій суперечливий характер, Конституція являла собою новий крок на шляху закріплення сформованих за два роки революції політико-правових порядків. Конституція відкривалася Декларацією прав людини і громадянина 1789 р., хоча остання не розглядалася як власне конституційного тексту. Така практика, коли конституцію передує Декларація прав, стала звичайною не тільки для французького, а й світового конституціоналізму. Разом з тим власне конституційним тексту передувало короткий вступ (преамбула).
У преамбулі був конкретизований і отримав розвиток ряд антифеодальних положень, проголошених у Декларації 1789 Так, скасовувалися станові відмінності і дворянські титули, ліквідовувалися цехи та ремісничі корпорації, скасовувалися система продажу та успадкування державних посад і інші феодальні встановлення. У преамбулі знайшла своє нове відображення і ідея рівності: "Ні для якої частини нації, ні для одного індивіда не існує більш особливих переваг або вилучень з права, спільного для всіх французів".
Конституція істотно розширювала в порівнянні з Декларацією 1789 перелік особистих і політичних прав і свобод, зокрема передбачала свободу пересування, свободу зібрань, але без зброї і з дотриманням поліцейських приписів, свободу звернення до державної влади з індивідуальними петиціями, свободу віросповідання і право вибору служителів культу. Чи не допускалося лише право на створення спілок осіб однієї професії, заборонених ще законом Ле Шапель.
У Конституції передбачалися також деякі соціальні права, з'явилися відображенням широко розповсюдилися у Франції в роки революції егалітарних настроїв. Так, декларувалися введення загального і частково безкоштовного народної освіти, створення спеціального управління "громадського піклування для виховання покинутих дітей, для полегшення долі незаможних убогих і для підшукання роботи тим здоровим незаможним, які виявляться безробітними".
У Конституції отримала подальший розвиток і концепція національного суверенітету, який "єдиний, неподільний, невідчужуваними та невід'ємний". Підкреслюючи, що нація є єдиним джерелом всієї влади, здійснюваних "лише шляхом уповноваження", Конституція на практиці реалізовувала передову для тієї епохи ідею створення системи представницьких органів влади.
Компромісний характер Конституції, що відбила тенденцію до політичного союзу нових буржуазних і старих феодальних сил, висловився насамперед у закріпленні монархічної форми правління. Доктрина поділу влади, проголошена ще в Декларації 1789 р. і проводиться в Конституції досить послідовно, створювала можливість організаційно розмежувати участь у здійсненні державної влади двох політично пануючих груп, які виражали інтереси, з одного боку, більшості французького суспільства, і, з іншого боку, дворянства , але з фактично сформованим у ході революції переважанням першої.
Виборна законодавча і судова влада перебувала в руках представників перемігшого третього стану, тоді як влада виконавча, яка за Конституцією довірялася королю, розглядалася дворянськими колами в якості свого оплоту. Тим самим був остаточно зламаний абсолютизм і створена конституційна монархія. Конституція підкреслювала, що король царює "лише в силу закону", і у зв'язку з цим передбачила королівську присягу "на вірність нації та закону". Більш скромним став і сам королівський титул: "король французів" замість колишнього "король милістю божою". Витрати короля обмежувалися цивільним листом, який затверджується законодавчою владою. Разом з тим Конституція оголошувала особу короля "недоторканною і священною", наділяла його значними повноваженнями.
Король розглядався як верховний глава держави і виконавчої влади, на нього покладалося забезпечення громадського порядку і спокою. Він був також верховним головнокомандуючим, призначав на вищі військові, дипломатичні та інші державні посади, підтримував дипломатичні зносини, стверджував оголошення війни. Король одноосібно призначав і звільняв міністрів, керував їх діями. У свою чергу королівські укази вимагали обов'язкової контрасигнації (підписи-скріпи) відповідного міністра, що певною мірою звільняло короля від політичної відповідальності і перекладав її на уряд.
Король міг не погодитися з постановою законодавчого корпусу, мав право вето. Визнання цього права короля передувала гостра і тривала боротьба в Установчих зборах. У кінцевому рахунку Конституція закріпила за королем відкладальне, а не абсолютне вето, як цього домагалися прихильники збереження сильної королівської влади. Вето короля переборювалося лише в тому випадку, якщо два наступних складу законодавчого корпусу представлять той же законопроект "у тих же самих виразах". Королівське вето не поширювалося, проте, на законодавчих актів фінансового чи конституційного характеру.
Законодавча влада здійснювалася однопалатним Національним Законодавчими зборами, яке обиралося на два роки. Воно, як це випливало з принципу поділу влади, не могло бути розпущено королем. У Конституції містилися положення, що гарантують скликання депутатів і початок роботи зборів. Члени Законодавчих зборів повинні були керуватися клятвою "жити вільними або вмерти". Вони не могли піддаватися переслідуванням за виражені словесно або письмово думки або за дії, скоєні при виконанні ними обов'язків представників.
У Конституції містився перелік повноважень і обов'язків Законодавчих зборів, причому особливо було виділено його право на встановлення державних податків і обов'язок міністрів звітувати у витраті державних коштів. Це робило міністрів певною мірою залежними від законодавчої влади. Збори могло порушувати справи про притягнення міністрів до суду за вчинення ними злочинів "проти громадської безпеки та конституції". Тільки Законодавчі збори володіло правом законодавчої ініціативи, прийняття законів, оголошення війни.
Конституція сформулювала основні принципи організації судової влади, яка "не може здійснюватися ні законодавчим корпусом, ні королем". Було встановлено, що правосуддя відправляється безмитно суддями, що обираються на певний термін народом і затверджуються на посаді королем. Судді могли бути зміщені або відсторонені від посади лише у випадках вчинення злочину і в строго встановленому порядку.
З іншого боку, і суди не повинні були втручатися у здійснення законодавчої влади, припиняти дію законів, вторгатися в коло діяльності органів управління.
Конституція передбачила введення у Франції невідомого раніше інституту присяжних засідателів. Участь присяжних передбачалося як на стадії звинувачення й засудження, так і на стадії розгляду фактичного складу діяння і винесення з цього приводу свого судження. Обвинуваченому гарантувалося право на захисника. Особа, виправдане законним складом присяжних, не могло бути "знову притягнута до відповідальності або піддано звинуваченням з приводу того ж діяння".
Конституція остаточно закріпила що склалося в ході революції новий адміністративний поділ Франції на департаменти, дистрикти (округи), кантони. Місцева адміністрація формувалася на виборній основі. Але королівська влада зберігала важливе право контролю за діяльністю місцевих органів, а саме право скасовувати розпорядження департаментські адміністрації і навіть усувати її чиновників від посади.
У ряді питань організації державної влади Конституція слідувала консервативної лінії, яка проявилася, як зазначалося вище, вже в перші місяці роботи Установчих зборів. Політична помірність його лідерів знайшла своє відображення, зокрема, в тому, що конституція відтворила встановлене Декретом від 22 грудня 1789 поділ громадян на пасивних і активних, визнавши лише за останніми найважливіше політичне право - брати участь у виборах в Законодавчі збори.
Зберігши передбачені в цьому декреті кваліфікаційні вимоги, Конституція ввела для активних громадян ще дві умови: 1) бути включеними до списку національної гвардії муніципалітету і 2) принести громадянську присягу.
Первинні зборів активних громадян обирали виборців для участі в департаментських зборах, де і проходили вибори представників в Законодавчі збори. Таким чином, вибори набували двоступінчастий характер. Для вибірників передбачався ще вищий ценз - доход чи оренда майна (житла), рівні вартості 100-400 робочих днів (залежно від місцевості та чисельності населення). Право бути обраним в якості депутата (пасивне виборче право) надавалося особам з ще більш високим майновим доходом.
Привілей багатства відбивалася і в розподілі депутатських місць. Одна третина Законодавчих зборів обиралася відповідно до розміру території, друга - пропорційно чисельності активних громадян, третя - відповідно до суми сплачуваних податків, тобто в залежності від розмірів власності і доходів.
Непослідовний характер конституції проявився і в тому, що вона, побудована на ідеї рівності, що не поширювалася на французькі колонії, де продовжувало зберігатися рабство.
У Конституції 1791 вказувалося, що "нація має невід'ємним правом змінювати свою Конституцію". Але при цьому встановлювався складний порядок внесення до неї поправок і доповнень. Це робило Конституцію "жорсткою", нездатною пристосовуватися до мінливої ??революційної обстановці. Таким чином, швидка загибель конституції і заснованого на ній конституційного ладу була фактично зумовлена.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Конституція 1791 "
  1. Контрольні запитання до розділу 2
    конституції. 2. Співвідношення конституції і конституціоналізму. 3. Основні риси конституцій зарубіжних країн. 4. Класифікація конституцій по різних підставах. 5. Поняття конституції юридичної й фактичної. 6. "Жива" Конституція. 7. Принципові відмінності і схожість писаної і неписаної конституцій. 8. Плюси і мінуси жорсткості конституцій. 9. Референдум як спосіб прийняття
  2. Білль про права.
    Конституції не містив у собі особливої ??статті або розділу, присвяченого цивільним правам і свободам, хоча в деяких з них в основному містилися окремі приписи. Подібного роду забуття цивільних прав і свобод викликало величезне невдоволення демократично налаштованих верств населення і навіть поставило під загрозу ратифікацію конституції. Уже в червні 1789 в перший конгрес, скликаний на
  3. Глава V. Заключні положення
    Норми глави V практично ідентичні нормам Конституції РФ і ГК РФ. Стаття 34 Закону повторює п. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 35 Закону - п. 1 ст. 11 ГК РФ, а ст. 36 Закону - п. 4 ст. 15 Конституції РФ. Закон набув чинності в 1992 р., тобто ще до появи Конституції РФ і ГК РФ, коли відповідні загальні норми відсутні. Саме цим і пояснюється включення до Закону даної глави. В даний
  4. 6. Конституції та питання міжнародного права
    конституцій стало розширення блоку конституційних норм, які відображають розвиток інтеграційних процесів. В окремі конституції включені положення про можливість передачі частини суверенних прав держави міжнародним наднаціональним організаціям. Практично всі конституції визнають обов'язковий характер загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та необхідність приведення
  5. § 67. Конституції - leges
    конституції, звані leges. При прийнятті конституцій імператор не був зобов'язаний дотримуватися ніяких формальностей (quod principi placuit, legis habet vigorem) - те, що було завгодно принцепсу, мало силу закону, однак при прийнятті едиктів імператори співпрацювали з квесторами, consistorium sacrum або з сенатом. Крім конституцій, існували і в попередній період, з'явилися так звані
  6. 1. Загальна характеристика
    конституції постсоціалістичних держав виходять із загальних почав конституціоналізму, таких, як народний суверенітет, пріоритет прав і свобод особистості, правова держава, поділ влади, представницька форма правління. Разом з тим у них широко використовувалися і традиції національної державності. Так, Конституція Литви 1992 вказує, що правовий фундамент держави
  7. 5.2. Інформаційно-правові норми Конституції Російської Федерації
    конституційних законів, умови їх застосування та дії, по суті встановлює регламент «виробництва і розповсюдження таких актів (ч. 3 ст. 90, ст. 102, 103, 104 , 105, 106, ч. 2 ст. 108, ст. 114,
  8. Стаття VI
    конституції або законах будь-якого штату. Сенатори, члени Палати представників, члени законодавчих зібрань окремих штатів, так само як виконавчі та судові посадові особи як Сполучених Штатів, так і окремих штатів, зобов'язуються, даючи присягу або урочисту обіцянку, підтримувати цю Конституцію; ніяка перевірка релігійності не повинна бути умовою заняття якою-небудь
  9.  Лекція 10.20. Приєднання білоруських земель до Російської імперії
      конституція. 2. Третій розділ Речі Посполитої. Включення білоруських земель до складу Російської імперії. Право і судова система Білорусі Городецький Сейм, Конституції 1791 та 1793 р.р., територіальні розділи 1793 і 1795 р.р., 4-х річний Вальний Сойм, радикальні ідеї, сейміковие інструкції, державні реформи, Сапеги, Радзівіли, Кричевського повстання під керівництвом Василя Вощіли,
  10.  Французька революція XVIII в. і право.
      конституційне і поточне законодавство французької революції (на відміну від англійської) активно втручалися в самі різні сторони життя суспільства, звільняло його від сковували пут середньовічного права. У юридичному плані ці закони були далекі від досконалості, але зате вони відображали характерні для того часу революційний пафос і ентузіазм. Потік революційногозаконодавства змітав
  11.  Конституція РФ
      Четверта важлива книга. Якщо вам хоч раз доводилося читати протокол, напевно ви звертали увагу на фразу: «Стаття 51 Конституції мені роз'яснена». Конституція - це головний документ РФ. Здається, що цей закон не має для нас практичної користі, але це не так. У Конституції записані як мінімум дві цікаві для нас статті. Насамперед, стаття 51, яка говорить, що ніхто не зобов'язаний
  12.  Стаття 2. Завдання цивільного судочинства
      конституційне положення, а також положення ч. 1 ст. 46 Конституції Російської Федерації, яка гарантує кожному право на судовий захист його прав і свобод, суди зобов'язані забезпечити належний захист прав і свобод людини і громадянина шляхом своєчасного і правильного розгляду справ (п. 1 Постанови Пленуму ВС РФ від 31 жовтня 1995 р. N 8 " Про деякі питання застосування судами Конституції
  13.  Стаття 278. Насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади Коментар до статті 278
      конституційного ладу Російської Федерації. 2. Відповідно до Конституції РФ державну владу в Російській Федерації (вона поділяється на законодавчу, виконавчу і судову) здійснюють Президент РФ, Федеральне Збори (Рада Федерації і Державна Дума), Уряд РФ, суди Російської Федерації (ст. ст. 10, 11 Конституції РФ ). Разом з тим про насильницьке захоплення
  14.  18. Конституція Російської Федерації
      конституції, та її юридичне значення полягає в тому, що в ній визначено стратегію правового регулювання в РФ. Розділ перший містить 9 глав. Перша глава Конституції РФ присвячена основам конституційного ладу РФ (демократизм, відтворений у народному суверенітет, принцип поділу влади, ідеологічне та політичне різноманіття, визнання і гарантування місцевого самоврядування,
  15.  Перша республіка у Франції.
      конституцію Франції. У ніч з 21 на 22 вересня 1792 Конвент своїм декретом скасував дію Конституції 1791 р., скасував королівську владу, поклав тим самим початок республіканському строю у Франції. Цим же декретом підтверджувалося, що Конвент бере на себе підготовку нової конституції, що "особистість і власність перебувають під охороною французького народу". Склад Конвенту відбивав
  16.  Контрольні запитання до розділу 13
      конституційна економіка ". 2. Основні риси конституційної регламентації власності. 3. Регламентація в конституціях питань оподаткування. 4. Вимоги, що пред'являються конституціями до бюджету. 5. Особливості конституційно-правового статусу центральних банків. 6. Критерії незалежності центральних банків. 7. Механізми економічної інтеграції у федеративних
  17.  Стаття 1500. Оскарження рішень за заявкою на товарний знак
      1791-р). 1. Рішення федерального органу виконавчої влади з інтелектуальної власності про відмову в прийнятті заявки на товарний знак до розгляду, про державну реєстрацію товарного знака, про відмову в державній реєстрації товарного знака та про визнання заявки на товарний знак відкликаною можуть бути оскаржені заявником шляхом подання заперечення в палату по патентних спорах в
  18.  КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
      1. У чому відмінність Конституції Російської Федерації від звичайних федеральних законів? 2. Які підстави набуття російського громадянства передбачені чинним законодавством? 3. У чому відмінність федерації від унітарної держави? 4. Чому суб'єкти Російської Федерації не мають права виходу з її складу? 5. Якими повноваженнями Конституція 1993 р. наділяє Президента Російської
  19.  27. Конституція Російської Федерації - основний закон держави
      конституційних норм, в яких проявляється призначення Конституції, відносяться: 1) установча, так як саме Конституція надає законність державі, суспільному ладу, основ політичної системи, 2) організаторська, тому що в конституції встановлено правовий порядок в країні, 3) ідеологічна, так як висловлює ідеологічну основу проводиться державою політики,
  20.  § 5. Обов'язки громадян
      конституціях з'являється не тільки сам термін "обов'язки громадян", але навіть відповідні глави та розділи (в італійській Конституції - ч. I "Права та обов'язки громадян", в Конституції Венесуели - ч. III "Особисті та громадські права та обов'язки", в Конституції Панами - розд. III "Особисті та соціальні права та обов'язки", в Конституції Іспанії - секція 2 гл. I "Про права і обов'язки