Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Л.В. Лазарєв. Правові позиції Конституційного Суду Росії, 2003 - перейти до змісту підручника

Визначення

39. Якщо відповідним галузевим законодавством не встановлений спеціальний порядок судового оскарження, скарги на дії та рішення, що порушують права громадян, підлягають розгляду відповідно до Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", який не допускає яких би то не було вилучень з правила про судове оскарження рішень і дій, що порушують права і свободи громадян (Визначення Конституційного Суду від 28 грудня 1995 року N 136-О, абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
40. Згідно зі статтею 125 (частина 4) Конституції Російської Федерації Конституційний Суд Російської Федерації за скаргами на порушення конституційних прав і свобод громадян перевіряє конституційність закону, застосованого чи підлягає застосуванню в конкретній справі. Така перевірка становить виняткову компетенцію Конституційного Суду Російської Федерації.
З зіставлення статей 46 (частина 2), 118 (частина 2), 120 (частина 2) і 125 (частина 4) Конституції Російської Федерації слід, що інші акти, крім законів, підлягають оскарженню в інших судах відповідно до їх компетенції, встановленої Конституцією Російської Федерації і законами. З цього виходить стаття 3 Закону Російської Федерації від 27 квітня 1993 року "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", згідно з якою суди розглядають скарги на будь-які дії (рішення), порушують права і свободи громадян, крім дій ( рішень), перевірка яких віднесено законодавством до виключної компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, і дій (рішень), щодо яких законодавством передбачено інший порядок судового оскарження.
Перевірка за скаргами громадян нормативних та ненормативних актів федеральних органів державної влади віднесена згідно з цивільним процесуальним та арбітражному процесуальному законодавству до компетенції, відповідно, Верховного Суду Російської Федерації і Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. Ті ж нормативні акти, оспорювання яких в судах зазначеним процесуальним законодавством не передбачено, відповідно до статті 3 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян" повинні розглядатися судами в процедурі, встановленої цим Законом.
Зазначені правові приписи в їх сукупності забезпечують випливає із статті 46 Конституції Російської Федерації право громадянина оскаржити до суду будь-який - як ненормативний, так і нормативний-правовий акт (Визначення Конституційного Суду від 19 березня 1997 року N 56 -О; пункт 2 мотивувальної частини).
41. Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права виключення з заборони повторно засуджувати за те саме діяння і, отже, переглядати остаточні вироки судів допускаються, лише якщо це необхідно в силу нових або нововиявлених обставин, в тому числі вказують на судову помилку , що привела до незаконного засудження. Це положення знайшло свою конкретизацію в Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 2 лютого 1996 ..., з якого випливає, що нікому не може бути відмовлено у винесенні справедливого рішення у справі у випадках, коли вступив у законну силу, тобто остаточний вирок, містить судову помилку і його перегляд необхідний для забезпечення судового захисту прав необгрунтовано засуджених громадян.
В інших випадках остаточні вироки судів перегляду не підлягають. При цьому із зіставлення частини 1 статті 50 Конституції Російської Федерації та пункту 7 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права випливає, що після остаточного вирішення справи жоден виправданий за звинуваченням у злочині не може бути знову судимий за нього й ні одному засудженому не може бути за те саме діяння призначено ще одне, в тому числі додаткове, покарання, або більш суворе покарання, в той час як виправдання або пом'якшення покарання не виключається і після винесення остаточних вироків, так як така зміна завжди служить захисту прав громадян від допущених судових помилок ...
... При протиріччі оспорюваних в запиті норм КПК РРФСР / п. 2 ч. 1 ст. 378, ч. 2 ст. 379, ч. 3 ст. 380 / статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права підлягає застосуванню норма міжнародного права. Це тим більше виправдано, якщо мова йде про введених в КПК РРФСР лише в липні 1993 року процедурах за участю присяжних, оскільки кримінально-процесуальний закон не містить особливого регулювання перегляду вироків, винесених судом на основі виправдувального вердикту присяжних, і на нього поширені приписи, що створювалися для інших форм кримінального судочинства (Визначення Конституційного Суду від 3 липня 1997 року N 87-О; абзаци другий і третій пункту 2, другий пункту 3 мотивувальної частини).
42. Визнання постановою Конституційного Суду Російської Федерації від 28 листопада 1996 року не відповідають Конституції Російської Федерації окремих положень частин першої і другої статті 418 КПК РРФСР, що визначають повноваження судді щодо порушення кримінальної справи і формулювання обвинувачення проти конкретної особи, не може служити підставою для визнання нечинними і для відмови від застосування інших положень глави 34 КПК РРФСР, що регламентують досудову підготовку матеріалів про злочин в протокольній формі і їх розгляд судом. При цьому постанова Конституційного Суду Російської Федерації діє безпосередньо, і до внесення змін до кримінально-процесуальне законодавство норми глави 34 КПК РРФСР застосовуються виходячи з того, що функція здійснення публічного обвинувачення, незалежно від відмінностей у встановлених законом процесуальних формах, покладається на органи дізнання, попереднього слідства та прокуратури (Визначення Конституційного Суду від 7 жовтня 1997 року N 88-О про роз'яснення постанови Конституційного Суду від 28 листопада 1996 року; пункт 1 резолютивної частини).
43. / Норма частини третьої статті 18 Федерального закону "Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів", що стосується надання побачень, / не може бути витлумачена як надає слідчому можливість відмовляти обвинуваченому (підозрюваному) у здійсненні його права на побачення з родичами та іншими особами (пункт 5 статті 17 Федерального закону "Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів") без достатньо вагомих підстав, пов'язаних з необхідністю забезпечення прав і свобод інших осіб, а також інтересів правосуддя у кримінальних справах. Такого роду відмови, як і відмови в задоволенні будь-яких інших клопотань учасників кримінального судочинства, повинні бути мотивовані (частина 3 статті 131 КПК РРФСР) і можуть бути оскаржені прокурору або до суду загальної юрисдикції, які з урахуванням всіх фактичних обставин справи оцінюють, наскільки обгрунтовано в кожному конкретному випадку обвинуваченому відмовляється в побаченні з близькими родичами та іншими особами (Визначення Конституційного Суду від 1 липня 1998 року N 159-О; абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
44. З аналізу норм / статей 89 і 97 КПК РРФСР / в їх сукупності випливає, що положення частини четвертої статті 97 КПК РРФСР, що допускає продовження терміну утримання під вартою у зв'язку з тим, що "ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи до закінчення граничного строку утримання під вартою неможливо ", по суті, лише визначає той етап попереднього розслідування, на якому в якості виключення з сформульованого у частині третій статті 97 КПК РРФСР загальної заборони можливе продовження граничного півторарічного строку тримання обвинуваченого під вартою (частини друга і третя статті 97 КПК РРФСР ) за наявності встановлених статтею 89 КПК РРФСР підстав. У цих випадках ознайомлення з матеріалами справи, будучи неодмінною умовою продовження терміну арешту, не може виступати в якості його заснування, тим більше єдиного і достатнього. Це ж відноситься і до іншого умові продовження терміну арешту - необхідності задоволення клопотання обвинуваченого або його захисника про доповнення попереднього розслідування (частина шоста статті 97 КПК РРФСР).
Таке тлумачення частин четвертої та шостої статті 97 КПК РРФСР узгоджується з вираженою в постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 13 червня 1996 року правовою позицією, згідно з якою забезпечення обвинуваченому достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи не повинно бути пов'язано з настанням для нього такого несприятливого наслідки, як необмежене по терміну подальше утримання під вартою, яке в цьому випадку набуває значення санкції за використання обвинуваченим його процесуальних прав і тим самим спонукає до відмови від них.
Тому в кожному випадку клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою понад півтора років (частини четверта та шоста статті 97 КПК РРФСР) має обгрунтовуватися не посилання на триваюче ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи або на заявлені ними клопотання про доповнення попереднього розслідування, а фактичними даними, що підтверджують неможливість скасування цього запобіжного заходу і наявність передбачених законом підстав для подальшого її застосування. Відповідно, і продовження судом строку тримання обвинуваченого під вартою може мати місце лише при підтвердженні достатніми даними названих у статті 89 КПК РРФСР підстав для подальшого застосування цього запобіжного заходу і при дотриманні встановлених статтею 55 (частина 3) Конституції Російської Федерації умов, при яких тільки й допустимо обмеження прав і свобод людини і громадянина ...
... Зміст особи під вартою у зв'язку з тим, що інші обвинувачені продовжують ознайомлення з матеріалами справи, має розцінюватися як довільне застосування арешту, що виходить за конституційно встановлені межі можливого обмеження прав і свобод (стаття 55 , частина 3, Конституції Російської Федерації). У той же час і текстуально приписи статті 97 КПК РРФСР носять строго персоніфікований характер, оскільки відповідно до них продовження максимального терміну арешту може проводитися, лише якщо до його закінчення неможливо ознайомлення з матеріалами справи саме самого обвинуваченого і його захисника, а не будь-яких учасників процесу .
... Відсутність у статті 97 КПК РРФСР яких би то не було процедурних правил для вирішення клопотання прокурора про продовження граничного строку тримання обвинуваченого під вартою не може перешкоджати суду в тому, щоб безпосередньо застосовувати положення статей 46 (частина 1) і 123 (частина 3) Конституції Російської Федерації і, використовуючи процесуальну аналогію, розглядати такі клопотання в порядку, встановленому статтею 220.2 КПК РРФСР стосовно до судової перевірки законності та обгрунтованості.
... Закон не передбачає можливості повторного, у тому числі після додаткового розслідування, звернення прокурора до суду з клопотанням про продовження терміну утримання під вартою того ж обвинуваченого в період його ознайомлення з отриманими в результаті додаткового розслідування матеріалами справи. За відсутності прямої вказівки в законі на можливість неодноразового продовження граничного терміну арешту із зазначених мотивів інше тлумачення оспорюваних положень порушувало б заборона довільного арешту в тому його розумінні, яке випливає з постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 13 червня 1996 року ...
Витікаючий з постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 13 червня 1996 року у справі про перевірку конституційності частини п'ятої статті 97 КПК РРФСР і сьогодення Визначення конституційно-правовий зміст приписів частин четвертої, п'ятої та шостої статті 97 КПК РРФСР є загальнообов'язковим і виключає будь-яке інше їх тлумачення в правозастосовчій практиці (Визначення Конституційного Суду від 25 грудня 1998 року N 167-О; абзаци четвертий-шостий пункту 3, другий пункту 4, третій пункту 5 та третій пункту 6 мотивувальної частини, пункт 2 резолютивної частини ).
45. ... Процедура, в якій запитується судове дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, має особливості: це не судовий розгляд, в ній ще немає сторін, перевіряти особу - не учасника процесу і не повинен знати про проведення щодо нього негласних за своїм характером оперативно-розшукових заходів. Якщо ж особа, щодо якого проводяться оперативно-розшукові заходи, дізналося про це і вважає, що його права і законні інтереси ущемлені, то воно має право на оскарження і судовий захист і може звертатися до суду загальної юрисдикції відповідно до встановленої підсудності.
Звідси випливає, що якщо в ході застосування оспорюваних норм Федерального закону "Про оперативно-розшукову діяльність" допущені порушення прав громадянина на таємницю телефонних переговорів і на недоторканність житла, то відповідні правозастосовні акти та дії посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі в суді загальної юрисдикції, а порушені ними конституційні права в такому випадку підлягають захисту, як того вимагає Конституція Російської Федерації, в тому числі її статті 23 (частина 2), 25, 45 і 46, і в точній відповідності з названими розпорядженнями Федерального закону "Про оперативно-розшукову діяльність" (Визначення Конституційного Суду від 4 лютого 1999 року N 18-О; абзаци дванадцятий і тринадцятий пункту 3 мотивувальної частини).
46. Інформація, що міститься у частині другій статті 96 КПК РРФСР матеріально-правова характеристика перелічених у ній злочинів як небезпечних презюмирует наявність підстав для укладення особи під варту, але не передбачає звільнення органів дізнання, слідчого, прокурора і суду від обов'язку в кожному конкретному випадку підтверджувати ці підстави достатніми даними . Інше розуміння робило б безпредметною судову перевірку законності та обгрунтованості арешту відповідно до статті 220.2 КПК РРФСР і не відповідало б завданням і ролі суду на даному етапі кримінального судочинства. Це також випливає з правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації, вираженої в постанові від 13 червня 1996 року (Визначення Конституційного Суду від 8 жовтня 1999 року N 155-О; абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
 47. З права кожного на судовий захист його прав і свобод, в тому числі на судове оскарження рішень і дій органів державної влади, як воно сформульовано в статті 46 (частина 2) та розвиваючої її зміст статті 125 (частина 4) Конституції Російської Федерації, не слід можливість вибору громадянином на свій розсуд будь-яких способів і процедур судового захисту, особливості яких стосовно окремих видів судочинства та категоріях справ визначаються, виходячи з Конституції Російської Федерації, федеральними законами. Дане конституційне право, зокрема, не означає можливості оскаржити в судовому порядку будь-які акти нормативного характеру, які не підлягають застосуванню в конкретній справі заявника.
 ... Громадянин, зокрема, може захистити свої права не шляхом оскарження нормативних правових актів певної юридичної сили, а оскаржуючи засновані на них інші рішення і дії (бездіяльність) органів влади і посадових осіб, для визнання яких незаконними немає перешкод ... (Визначення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року N 216-О; абзаци другий і четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
 48. Стаття 46 (частина 3) Конституції Російської Федерації визнає наявність судових інстанцій, рішення яких у правовій системі Російської Федерації не підлягають оскарженню, що ні суперечить конституційного обов'язку держави забезпечувати кожному доступ до правосуддя, в тому числі для виправлення судової помилки.
 ... Безпосередньо в Конституції Російської Федерації право на перегляд судового рішення передбачається лише стосовно до кримінального судочинства / стаття 50 (частина 3) / ...
 ... Таким чином, регулюючи процедури оскарження судових рішень, законодавець має право, виходячи з Конституції Російської Федерації та міжнародних договорів Російської Федерації, брати до уваги особливості того чи іншого виду судочинства, а також місце відповідного суду в судовій системі ... Статус Конституційного Суду Російської Федерації не передбачає оскарження прийнятих ним рішень. Інше не відповідало б його природі як органу конституційного контролю ... Це не обмежує доступ громадян до правосуддя у встановлених федеральним законом формах і процедурах і не позбавляє їх інших можливостей судового захисту своїх прав (Визначення Конституційного Суду від 13 січня 2000 року N 6-О; абзаци другий, третій і четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
 49. Як зазначалося в постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 23 березня 1999 ..., у випадках, коли дії і рішення органів розслідування породжують наслідки, що виходять за рамки кримінально-процесуальних відносин, і суттєво обмежують при цьому конституційні права і свободи особи, зацікавленим особам повинна бути забезпечена можливість негайного звернення зі скаргою до суду. Дана правова позиція зберігає свою силу і поширюється на відносини, що складаються з приводу оскарження рішень органів розслідування про призупинення попереднього слідства і залишення без зміни раніше обраної щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави, тим більше що така міра процесуального примусу, що застосовується протягом тривалого часу , може заподіяти непоправної шкоди праву людини мати майно у власності, володіти, користуватися і розпоряджатися ним (стаття 35, частина 2, Конституції Російської Федерації) (Визначення Конституційного Суду від 19 квітня 2000 року N 82-О; абзац п'ятий пункту 2 мотивувальної частини) .
 50. У постанові від 14 квітня 1999 року ... Конституційний Суд Російської Федерації сформулював правову позицію, згідно з якою сторони та інші особи, які беруть участь у справі, на різних стадіях процесу, в тому числі в наглядовій інстанції, повинні володіти відповідно рівними процесуальними правами. Це відноситься і до участі прокурора у розгляді справи судом у порядку нагляду.
 Стосовно к. .. положеннями статті 320 ЦПК РРФСР (пункти 1 та 2 частини першої в редакції від 7 серпня 2000 року) з викладеної правової позиції випливає, що не можуть розглядатися в порядку нагляду за принесеному прокурором як посадовою особою протесту справи, в яких орган прокуратури є стороною. Інше не узгоджується з принципом рівності (стаття 19, частина 1, Конституції Російської Федерації), у тому числі при реалізації права на судовий захист (стаття 46, частина 1, Конституції Російської Федерації), і принципом змагальності та рівноправності сторін, на основі якого здійснюється судочинство (стаття 123, частина 3, Конституції Російської Федерації), оскільки інша сторона в такому спорі не володіє правом опротестовувати судові рішення, що набрали законної сили (Визначення Конституційного Суду від 5 жовтня 2000 року N 202-О; абзац другий та третій пункту 3 мотивувальної частини).
 51. Неодмінною складовою права на судовий захист, як неодноразово зазначав Конституційний Суд Російської Федерації, є забезпечення зацікавленим особам можливості представити суду свою думку щодо докази в обгрунтування своєї позиції, а також висловити свою думку щодо позиції, займаної протилежною стороною, і які приводяться нею доводів; без ознайомлення з винесеною відносно зацікавленого учасника процесу рішенням і його обгрунтуванням він не в змозі не тільки належним чином аргументувати свою скаргу до суду, а й правильно визначити, чи буде звернення до суду відповідати його інтересам.
 Обмеження такого роду прав і можливостей учасників кримінального судочинства, у тому числі обвинувачених, були розцінені Конституційним Судом Російської Федерації / в ряді його постанов / як не відповідають статтям 45, 46 і 123 (частина 3) Конституції Російської Федерації.
 Сформульована Конституційним Судом Російської Федерації ... правова позиція повною мірою поширюється на відносини, пов'язані з оскарженням продовження терміну утримання під вартою, а тому органи, що здійснюють попереднє розслідування, у всякому разі зобов'язані, забезпечуючи обвинуваченому право на оскарження до суду постанови про продовження терміну утримання під вартою, ознайомити його із змістом даної постанови (Визначення Конституційного Суду від 21 грудня 2000 року N 285-О; пункт 2 мотивувальної частини).
 52. ... Оголошення судом показань відсутнього обвинуваченого, свідка чи потерпілого без законних підстав, передбачених статтями 281, 286 і 287 КПК РРФСР, тобто при можливості забезпечити їх явку до суду, а також наступне обгрунтування оголошеними показаннями висновків суду свідчать про використання неприпустимих доказів. При перевірці законності та обгрунтованості винесеного вироку, здійснюваної вищестоящими судами загальної юрисдикції, такі докази підлягають виключенню з доказового матеріалу.
 У разі проголошення судом показань відсутнього свідка чи потерпілого за наявності законних підстав та подальшого використання цих показань підсудному - відповідно до принципу змагальності та рівноправності сторін - повинна бути надана можливість захисту своїх інтересів у суді всіма передбаченими законом способами, включаючи оспорювання оголошених показань, заява клопотань про їх перевірці за допомогою інших доказів, а також інші засоби, що сприяють попередженню, виявленню та усуненню помилок при прийнятті судових рішень. При цьому сумніви, що виникають при оцінці оголошених в суді показань, повинні бути витлумачені на користь підсудного.
 ... Суди при тлумаченні та застосуванні пункту 2 частини першої статті 286 КПК РРФСР повинні враховувати, що відповідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (підпункт "е" пункту 3 статті 14) та Конвенцією про захист прав людини та основних свобод ( підпункт "d" пункту 3 статті 6) однією з обов'язкових умов справедливого судового розгляду є право обвинуваченого допитувати свідків або вимагати, щоб ці свідки були допитані.
 Прийняття судом рішення всупереч зазначеним міжнародно-правовим нормам служить для громадянина, який вважає, що тим самим його права і свободи були порушені, підставою для звернення у вищі судові інстанції, а при вичерпанні всіх наявних внутрішньодержавних засобів правового захисту - до відповідних міждержавні органи, як це передбачено Конституцією Російської Федерації (стаття 46, частини 2 і 3) (Визначення Конституційного Суду від 21 грудня 2000 року N 290-О; пункт 3 мотивувальної частини).
 53. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду Російської Федерації, вираженої в ухвалі від 14 липня 1998 / N 86-О /, суддя не вправі відмовити у розгляді матеріалів про обмеження конституційних прав громадян, але й не зобов'язаний давати дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів лише на основі поступив до нього подання керівника органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо не приходить до висновку про необхідність такого дозволу, його обгрунтованості та законності, в тому числі з точки зору вимог статей 1, 2, 3, 5 (частина перша) , 7 і 8 Федерального закону "Про оперативно-розшукову діяльність".
 У даному випадку обов'язок обгрунтувати необхідність проведення оперативно-розшукових заходів лежить на особах, які звернулися до суду за дозволом. Тому вираз "на вимогу судді йому можуть представлятися матеріали" з урахуванням що міститься у частині першій статті 9 виразу "розгляд матеріалів здійснюється судом" означає, що для обгрунтування своєї позиції керівник, що просить дозвіл на проведення оперативно-розшукового заходу, пов'язаного з обмеженням конституційних прав громадян , може (а на вимогу судді - повинен) представляти судді всі матеріали, що стосуються підстав для його проведення, за винятком обумовлених у частині третій статті 9, при цьому не тільки постанова керівника органу, який представляє в суд матеріали для розгляду, але й саме судове постанову мають бути вмотивовані (Визначення Конституційного Суду від 6 березня 2001 року N 58-О; абзаци другий і третій пункту 4 мотивувальної частини).
 54. Виклик обвинуваченого або його захисника для дачі пояснень повинен розглядатися в якості обов'язкової умови дозволу суддею скарги чи клопотання про скасування або зміну запобіжного заходу у вигляді арешту, застосованого по надійшов до нього з обвинувальним висновком кримінальній справі. Цей висновок узгоджується з вимогами Конституції Російської Федерації, які покладають на державу обов'язок охороняти гідність особи, ні за яких умов не допускати його применшення (стаття 21, частина 1) і гарантувати судовий захист прав і свобод людини і громадянина (стаття 46, частини 1 і 2 ) (Визначення Конституційного Суду від 6 березня 2001 року N 79-О; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини).
 55. Відповідно до статті 46 (частина 3) Конституції Російської Федерації кожен має право відповідно до міжнародних договорів Російської Федерації звертатися в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту. Європейський Суд з прав людини, який розглядає скарги на порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, виходить, зокрема, з того, що достатньою підставою, що свідчить про вичерпання наявних внутрішньодержавних засобів правового захисту, є рішення суду касаційної інстанції (Визначення Конституційного Суду від 14 березня 2001 року N 64-О; абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).
 56. У Постанові від 14 лютого 2000 року ... Конституційний Суд Російської Федерації визнав положення частини третьої статті 377 КПК РРФСР, як дозволяють суду наглядової інстанції розглянути справу без ознайомлення засудженого з принесеним у справі протестом і без повідомлення його про місце і час судового засідання, що не відповідають Конституції Російської Федерації, її статтям 19 (частина 1), 46 (частина 1) і 123 (частина 3).
 Правова позиція, сформульована Конституційним Судом Російської Федерації в зазначеному Постанові, повною мірою застосовна і до випадків розгляду судом наглядової інстанції кримінальної справи, по якій засуджено декілька осіб, а протест принесений тільки відносно деяких з них, оскільки при розгляді протесту в порядку нагляду суд не пов'язаний доводами протесту і зобов'язаний перевірити всі провадження у справі в повному обсязі і щодо всіх засуджених (частина перша статті 380 КПК РРФСР), і прийняте їм у такому випадку рішення про залишення вироку в силі рівною мірою поширюється на всіх засуджених у справі ( Визначення Конституційного Суду від 19 квітня 2001 року N 114-О; пункт 3 мотивувальної частини).
 57. Відповідно до статей 45 (частина 2) і 46 (частини 1 і 2) Конституції Російської Федерації і заснованої на них правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації, згідно з якою допустима перевірка обгрунтованості та законності постанови суду та ухвали судді про накладення адміністративного стягнення ще однієї судової інстанцією (Постанова від 28 травня 1999 року ...), громадянин вправі також оскаржити у вищестоящу судову інстанцію рішення і дії суду і суддів по накладенню заходів адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду, використовуючи, в тому числі допомога адвоката (стаття 48, частина 1 Конституції Російської Федерації) (Визначення Конституційного Суду від 15 травня 2001 року N 127-О; абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).
 58. Чинне законодавство не відносить до компетенції судів загальної юрисдикції та арбітражних судів справи про оскарження керівних роз'яснень Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. Однак це не позбавляє зацікавлених осіб можливості реалізувати право на судовий захист у порядку конституційного судочинства - шляхом оскарження тих норм, щодо застосування яких були дані керівні роз'яснення.
 Стаття 3 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян" не виключає оскарження дій і рішень державних органів та посадових осіб, що порушують права і свободи громадян, у судовому порядку, а лише відсилає до інших норм чинного законодавства , що встановлює інші, ніж передбачені названим Законом, форми судового оскарження таких дій і рішень. Нею не виключається також можливість судового оскарження дій (бездіяльності) суддів арбітражних судів. Перевірка законності та обгрунтованості прийнятих ними процесуальних актів здійснюється в порядку, встановленому арбітражним процесуальним законодавством, яке передбачає розгляд справ у судах касаційної, апеляційної і наглядової інстанцій.
 Крім того, згідно з правовою позицією, викладеною Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 25 січня 2001 року ..., у випадках протиправного діяння судді, які не вираженого в судовому акті, зацікавлені особи не позбавлені можливості реалізувати своє право на судовий захист шляхом пред'явлення позову на підставі статті 1070 ЦК Російської Федерації про відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя, якщо вина судді встановлена ??вироком чи іншим судовим рішенням (Визначення Конституційного Суду від 14 червня 2001 року N 159-О; пункт 3 мотивувальної частини).
 59. На відносини, що виникають з приводу перегляду рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора про відмову у визнанні зацікавленої особи, яка зазнала матеріальної шкоди, потерпілим і цивільним позивачем, повною мірою поширюється правова позиція, виражена Конституційним Судом Російської Федерації в зберігають свою силу постановах від 13 листопада 1995 ..., від 29 квітня 1998 ... і від 23 березня 1999 ...
 Відповідно до цієї правової позицією забезпечення закріплених у Конституції Російської Федерації права на судовий захист, а також права на доступ до правосуддя (статті 46 і 52) передбачає необхідність надання зацікавленим особам можливості оскарження дій і рішень органів дізнання і попереднього слідства у всіх випадках, коли вони перешкоджають реалізації громадянами в ході провадження у кримінальній справі їх конституційних прав.
 Оскільки згідно з чинним кримінально-процесуальним законом судовий розгляд більшості кримінальних справ (за винятком передбачених частиною першою статті 27 КПК РРФСР справ приватного обвинувачення) стає можливим лише після завершення по них досудового провадження, здійснюваного органами попереднього розслідування, відмову на цих етапах процесу у визнанні зацікавленої особи потерпілим від злочину або цивільним позивачем може призвести до того, що воно не тільки буде позбавлено можливості брати участь у збиранні та дослідженні необхідних для суду доказів, а й взагалі виявиться відстороненим від участі в судовому розгляді у справі. Тому особі, полагающему, що злочином йому був заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду, але не визнаному цивільним позивачем по кримінальній справі, повинна бути забезпечена можливість оскарження до суду постанови органу попереднього розслідування про відмову у визнанні цивільним позивачем (Визначення Конституційного Суду від 21 червня 2001 року N 109-О; пункт 3 мотивувальної частини).
 60. З правової позиції, викладеної Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 25 жовтня 2001 року ..., випливає, що виконання адвокатом, що має ордер юридичної консультації на ведення кримінальної справи, процесуальних обов'язків захисника не може бути поставлено в залежність від розсуду посадової особи, в провадженні якого знаходиться кримінальна справа, заснованого на що не перераховані до кримінально-процесуальному законі обставинах, що обмежують можливості здійснення повноважень захисту. Ілюмінація пунктів 4 і 5 частини першої статті 17 та статті 18 Федерального закону "Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів" як дозволяють відмовляти в допуску перекладача на побачення з захисником міститься під вартою обвинуваченого, який не володіє мовою судочинства, по суті, суперечить кримінально-процесуальному закону (Визначення Конституційного Суду від 7 грудня 2001 року N 276-О; абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).
 61. / Застосування статті 220.2 КПК РРФСР, яка передбачає порядок розгляду суддею скарг на застосування арешту та продовження терміну утримання під вартою / у випадках судового оскарження постанов про відмову в порушенні кримінальної справи здійснюється відповідно до правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації, вираженої в Постановах від 13 листопада 1995 ... і від 29 квітня 1998 ..., згідно з якою при розгляді такого роду скарг повинні безпосередньо застосовуватися положення статті 46 (частини 1 і 2) Конституції Російської Федерації з урахуванням встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку судової перевірки дій органів дізнання, слідчих і прокурорів, зокрема порядку, встановленого для перевірки законності і обгрунтованості арешту та продовження строку тримання під вартою; використовуючи в порядку процесуальної аналогії норми закону, безпосередньо спрямовані на регулювання інших правовідносин, органи попереднього розслідування і суд зобов'язані враховувати особливості дозволених ними в таких випадках запитань, керуючись при цьому загальними принципами судочинства ...
 Згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом Російської Федерації в Постановах від 13 листопада 1995 року і від 29 квітня 1998 року, а також теперішньому Визначенні, при застосуванні в порядку аналогії положень частини третьої статті 220.2 КПК РРФСР судам, що розглядає скарги на незаконність і необгрунтованість відмови в порушенні кримінальної справи, надолужити - виходячи із закріплених у Конституції Російської Федерації і кримінально-процесуальному законодавстві принципів судочинства, в тому числі проголошеним у статті 123 (частина 1) Конституції Російської Федерації принципом гласності, - проводити закрите судове засідання лише в тих випадках, коли це необхідно для захисту державної або іншої захищеної законом таємниці та інших конституційно значимих цінностей (Визначення Конституційного Суду від 24 квітня 2002 року N 114-О; пункт 2 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини).
 62. У зберігаючому свою силу Постанові від 27 березня 1996 року ... Конституційний Суд Російської Федерації дійшов висновку, що відмова обвинуваченому (підозрюваному) в запрошенні обраного ним адвоката з мотивів відсутності у останнього допуску до державної таємниці, а також пропозиція обвинуваченому (підозрюваному) вибрати захисника з певного кола адвокатів, які мають такий допуск, зумовлені поширенням положень статті 21 Закону Російської Федерації "Про державну таємницю" на сферу кримінального судочинства, неправомірно обмежують конституційне право громадянина на отримання кваліфікованої юридичної допомоги та право на самостійний вибір захисника (стаття 48 Конституції Російської Федерації); залежність вибору обвинуваченим адвоката від наявності в останнього допуску до державної таємниці суперечить також принципу змагальності та рівноправності сторін у судочинстві, закріпленому у статті 123 (частина 3) Конституції Російської Федерації.
 Наведена правова позиція сформульована Конституційним Судом Російської Федерації стосовно до нормативним положенням, регулюючим процедуру кримінального судочинства, однак в силу універсальності права кожного на кваліфіковану юридичну допомогу (стаття 48, частина 1, Конституції Російської Федерації) і принципів змагальності та рівноправності сторін (стаття 123, частина 3, Конституції Російської Федерації) вона може бути поширена на всі інші види судочинства, а значить, і на виробництво в судах загальної юрисдикції по цивільних справах (Визначення Конституційного Суду від 10 листопада 2002 року N 314-О; пункт 2 мотивувальної частини).
 63. Звільняючи адвоката від обов'язку свідчити про стали йому відомими обставин у випадках, коли це викликано небажанням розголошувати конфіденційні відомості, пункт 2 частини третьої статті 56 КПК Російської Федерації разом з тим не виключає його право дати відповідні свідчення у випадках, коли сам адвокат і його підзахисний зацікавлені в оголошенні тих чи інших відомостей. Дана норма теж не служить для адвоката перешкодою в реалізації права виступити свідком у справі за умови зміни згодом його правового статусу та дотримання прав і законних інтересів осіб, які довірили йому інформацію.
 У подібних випадках суди не вправі відмовляти у дачі показань свідків осіб, перелічених у частині третій статті 56 КПК Російської Федерації (в тому числі захисникам обвинуваченого і підозрюваного), при заяві ними відповідного клопотання. Неможливість допиту зазначених осіб - за їх згодою дати свідчення, а також за згодою тих, чиїх прав і законних інтересів безпосередньо стосуються конфіденційно отримані адвокатом відомості, - призводила б до порушення конституційного права на судовий захист і спотворювала б сама істота даного права.
 Пункт 2 частини третьої статті 56 КПК Російської Федерації підлягає застосуванню відповідно до його конституційно-правовим змістом, виявленим в сьогоденні Визначенні (Визначення Конституційного Суду від 6 березня 2003 року N 108-О; пункт 3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини).
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Визначення"
  1.  Стаття 185. Зміст ухвали
      Коментар до статті Важливою змістовною частиною будь-якого визначення, у тому числі що виноситься в протокольній формі, є-ється зазначення в ньому мотивів, за якими арбітражний суд прийшов до своїх висновків. Стаття 185 АПК РФ, таким чином, зобов'язує суд виносити мотивовані визначення. Невиконання цієї вимоги може спричинити скасування відповідної ухвали судом вищої інстанції.
  2.  Стаття 49. Визначення про введення спостереження
      1. Визначення про введення спостереження виноситься суддею арбітражного суду одноосібно. 2. У визначенні арбітражного суду про введення спостереження повинні міститися вказівки на: визнання заяви про визнання боржника банкрутом обгрунтованим і введення спостереження; твердження тимчасового керуючого; абзац втратив чинність. - Федеральний закон від 19.07.2009 N 195 ФЗ. 3. У разі, якщо при
  3.  § 193. Індивідуально і генетично певні зобов'язання
      Індивідуально певними зобов'язаннями були ті, престаціі яких стосувалися індивідуально визначених речей (res non fungibiles) або речей, визначених in specia. Навпаки, зобов'язання, престаціі яких стосувалися генетично певних речей (res fungibiles), називалися генетично певними, або певними in genere. Розподіл зобов'язань на певні in specie і
  4.  Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті На інший порядок виконання ухвали фактично вказується в ч. 3 ст. 39 АПК РФ, що передбачає направлення справи за підсудністю до відповідного арбітражного суду на виконання ухвали про це після закінчення строку на оскарження цієї ухвали (10 днів), а в разі подання скарги - після прийняття постанови суду про залишення скарги без задоволення. Див:
  5.  Стаття 186. Напрямок визначення
      Коментар до статті Інший термін направлення копії ухвали встановлений, наприклад, у ч. 6 ст. 93 АПК РФ, згідно з якою копія ухвали про забезпечення позову надсилається особам, які беруть участь у справі, та іншим особам не пізніше наступного дня після дня його винесення. Див: коментар до ст. 93 АПК
  6.  Стаття 290. Касаційні скарги на визначення арбітражного суду першої і апеляційної інстанцій
      Коментар до статті Стаття, що встановлює правила перевірки законності визначень арбітражного суду першої та апеляційної інстанцій, поширюючи на них той же порядок, який встановлений для розгляду касаційних скарг на рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій. З положень ст. 290 АПК РФ виходять суди касаційної інстанції і при визначенні терміну
  7.  Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті Оскільки у визначенні арбітражного суду найчастіше вирішуються окремі процесуальні питання, спрямовані на забезпечення справедливого судового розгляду у встановлений законом строк або на забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення, ухвали виконуються негайно. Винятки із загального правила можуть бути передбачені АПК 2002 р. або
  8.  Стаття 427. Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
      Підсумковим процесуальним документом, що приймається судом за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, є визначення. Порядок винесення даного визначення, вимоги, пропоновані до нього, правові наслідки його прийняття, порядок оскарження ухвали й інші положення, передбачені статтею коментарів, в
  9.  Стаття 120. Наслідки винесення ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами
      1. Винесення арбітражним судом ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами є підставою для початку розрахунків з усіма кредиторами відповідно до реєстру вимог кредиторів. 2. У визначенні про перехід до розрахунків з кредиторами встановлюється термін закінчення розрахунків з кредиторами, який не може перевищувати шість місяців з дати винесення зазначеного визначення. Після закінчення
  10.  Стаття 218. Оскарження ухвали суду про зупинення провадження у справі
      Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку будь-якою особою, бере участі у справі. Що стосується ухвал про відмову у зупиненні провадження у справі або про його відновлення (ст. 219 ЦПК), то на них не може бути подана скарга або подання прокурора, а заперечення щодо цих визначень можуть бути
  11.  Стаття 17.4. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи за поданням судді
      Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або подання судді чи невжиття заходів щодо усунення зазначених у визначенні або поданні порушень закону - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі від п'яти до десяти мінімальних розмірів оплати
  12.  Стаття 38. Відповідальність за невиконання при-говору суду про позбавлення права займати певні повинно-сті або займатися певною діяльністю
      Представники влади, державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, службовці державних або муніципальних установ, комерційних чи інших організацій, злісно не виконують набрали законної сили вирок суду, рішення суду або іншої судовий акт про позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, а також засуджені,
  13.  Стаття 227. Висилка особам, бере участі у справі, копій ухвали суду
      Коментована стаття встановлює процесуальні строки висилки особам, бере участі у справі, які не з'явилися в судове засідання, копій визначень про призупинення або припинення провадження у справі або про залишення заяви без розгляду. Оскільки в силу ст. 331 і 371 ЦПК названі визначення можуть бути оскаржені до вищестоящого суду, а згідно ст. 332 і 372 ЦПК скарга або