Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 1, 1996 - перейти до змісту підручника

Глава 1. Особливості розвитку держави і права в країнах Стародавнього Сходу

Поняття Схід в історичній науці використовується не стільки як географічне, скільки як історико-культурне, цивілізаційне. Тут вперше в історії розвитку людського суспільства склалися ті соціальні та політичні інститути, держава, право, світові релігії, які й породили з часу виникнення античних держав (Стародавньої Греції та Риму) в I тисячолітті до н.е. дихотомію Схід - Захід.
Принципові відмінності східного і західного цивілізаційних шляхів розвитку полягали в тому, що на Сході, на відміну від Заходу, де приватна власність грала панівну роль, приватновласницькі відносини, відносини приватного товарного виробництва, орієнтованого на ринок, не займали значного місця.
Це в свою чергу позначилося на застійному характері східних соціальних структур, на відсутності на Сході умов для розвитку тих політичних і правових інститутів, які були покликані обслуговувати потреби зароджуваного громадянського суспільства: демократичне громадське самоврядування з правами та обов'язками кожного повноправного громадянина, члена поліса-республіки, правові гарантії його приватних інтересів, прав і свобод.
Схід в давнину був представлений багатьма країнами, поруч найбільших регіональних цивілізацій (індо-буддійської, ассірійської-вавилонської, конфуціансько-китайської), але вищевказані особливості (відсутність пануючої ролі приватної власності, застійний характер розвитку) були головними визначальними рисами їх типологічного подібності на відміну від динамічно розвиваються античних країн, а потім і країн Західної Європи, наступника античної цивілізації.
Однією з основних соціальних форм, що грають вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сільська громада, зберегла багато в чому риси патріархально-родової організації. Значною мірою вона визначала характер політичної влади в цих суспільствах, роль і регулірующе-контрольні функції давньосхідного держави, особливості правових систем.
У Стародавньому Китаї, наприклад, основою соціального життя протягом тривалого часу були патроніміі (цзун), які об'єднували кілька сотень (до тисячі і більше) сімей, що належать до однієї спорідненої групі. Структура замкнутих сільських громад з натуральним характером виробництва, з поєднанням ремесла і землеробства в рамках кожної громади, слабким розвитком товарно-грошових відносин складала основу соціального життя і в Стародавній Індії.
Фортеця общинних, родоплемінних, великосімейних та інших зв'язків гальмувала процеси класоутворення, зокрема розвиток тут рабовласництва, але не змогла стримати соціального і майнового розшарування в суспільстві.
Найбільш ранні державні форми (протогосударства) стали складатися в давньосхідних цивілізаціях (у Древньому Єгипті, Древній Індії, Древній Месопотамії, Древньому Китаї - ще в IV-III тисячолітті до н.е.) в ході розкладання общинно-родової організації. Вони складалися в міру посилення поділу праці, ускладнення управлінських функцій, а разом з тим перетворення осіб, що виконують ці функції, в стан знаті, яка не брала участі у виробництві, стояла над рядовими общинниками. Самодостатня сільська громада, зміцненню позицій якої сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних споруд, впливала на уповільнення процесів класоутворення, форми земельної власності і способи експлуатації в давньосхідних суспільствах. Тут безпосереднім власником-власником землі була сама громада. Разом з тим і держава виступала в якості верховного власника землі, владно-власницькі права якого реалізовувалися в одержанні з общинників ренти-податку.
У міру виділення надобщінних управлінських структур стали складатися і власне царсько-храмові господарства, створювані головним чином за рахунок присвоєння общинних земель. Володіти ділянками царсько-храмових земель могли лише люди, що виконують ту чи іншу роботу, що несуть службу на правителя або храм. Тут рано почав використовуватися праця рабів, різних категорій підневільних осіб.
Строй багатоукладної господарського життя визначав винятково строкатий соціальний склад давньосхідних товариств, який можна диференціювати в границях трьох основних соціально-класових утворень: 1) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, залежні підневільні працівники, до яких відносилися і раби; 2) вільні дрібні виробники - общинники-селяни і ремісники, що живуть своєю працею; 3) панівний соціальний шар, куди входили придворна і служива аристократія, командний склад армії, заможна верхівка землеробських громад і пр.
На Сході була відсутня чіткість соціально-класових кордонів, наприклад, існували різні категорії залежного населення, що займають проміжні позиції між вільними і рабами, або якісь перехідні категорії вільних (від дрібних землевласників до пануючого шару, зокрема до дрібного купецтва і чиновництва). Станово-правовий статус індивіда в суспільстві, як правило, не збігався, розходився з його соціально-економічним становищем.
Стійка багатоукладність, історична спадкоємність соціальних, політичних, правових форм та інститутів, панівної релігійної ідеології дають підстави визначити в якості головної відмітної риси давньосхідних товариств - їх традиційність. Це підтверджує ту обставину, що освячені непорушними ідейно-релігійними установками основи соціальної структури, державності і права таких великих досліджуваних нами давньосхідних товариств, як Стародавня Індія і Древній Китай (Древній Єгипет і Древній Вавилон, як відносно централізовані держави, припинили своє існування ще до н . е..), пережили століття.
Загальні закономірності розвитку давньосхідних багатоукладних товариств не можуть перекреслити конкретних особливостей кожного з них, пов'язаних як з домінуючим положенням того чи іншого укладу і різними формами їх взаємодії, так і з особливостями їх соціальних і політичних інститутів, зі специфічними рисами їх культурно-цивілізаційного розвитку, особливостями побуту, світорозуміння людей, їхніх способів релігійної орієнтації.
У Стародавньому Вавилоні, наприклад, велике царсько-храмове господарство співіснувало з відносно відокремленим общинно-приватним господарством, основою якого була праця вільних общинників-селян, що сплачують ренту-податок державі. У царсько-храмових господарствах використовувалася праця рабів і осіб, що у тій чи іншій мірі залежності, ряди яких поповнювалися за рахунок вільних хліборобів, що втратили свій общинний ділянку. Наявність сильного царсько-храмового господарства з відносно розвиненим ремеслом, широко ведучого торгові операції за допомогою купців-тамкаров, послаблювало податкову експлуатацію общинників-селян.
У Стародавньому Єгипті общинно-приватний сектор ще в II тисячолітті до н.е. був поглинений заснованим на рабській і полурабской експлуатації царсько-храмовим господарством.
Специфічні риси давньоіндійського суспільства були пов'язані з жорстким становим розподілом на чотири варни (брахманів, кшатріїв, вайшіев і шудр), з притаманною йому особливої ??общинної організацією, що відрізняється високим ступенем замкнутості й автономності. Відносини рабовласництва тут тісно перепліталися з станово-варнового, кастова. Традиційна соціальна приниженість нижчих каст, майже повне безправ'я тих, хто перебував поза варн індійського суспільства, створювали можливості для полурабскіх форм експлуатації різних категорій залежного люду.
У Стародавньому Китаї рано склалася система експлуатації управлінської знаттю общинників-селян шляхом стягування ренти-податку, спочатку у формі відпрацювань на громадських полях, а потім шляхом привласнення правлячою верхівкою частини врожаю з селянського наділу.
В даний час, на одностайну думку всіх вітчизняних синологів, протягом тривалої історії китайського традиційного суспільства (з другої половини II тисячоліття до н.е. до другої половини XIX в. Н.е.) мав місце лише один корінний якісний перелом у розвитку продуктивних сил і суспільного виробництва - у V-IV ст. до н.е. Цей період супроводжувався руйнуванням общинної земельної власності, зростанням великого приватного землеволодіння, поширенням орендних форм експлуатації малоземельних і безземельних селян-здольників, що сидять як на приватновласницьких, так і на державних землях.
В останні століття до н.е. в Китаї завершується у централізованих ціньско-ханьских імперіях (III в. до н.е. - III ст. н.е.) формування традиційної системи експлуатації державою податкових дрібних селян-землевласників шляхом стягування ренти-податку, що обчислюється з кількості оброблюваної землі. Ця система збереглася тут аж до початку XX в.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Глава 1. Особливості розвитку держави і права в країнах Стародавнього Сходу "
  1. Періодизація історії держави і права.
    Розвитку держави і права. Авторами враховувалося те обставина, що еволюція стародавніх і середньовічних суспільств Сходу йшла особливим цивили-заційного шляхом, відрізняє його від розвитку античних рабовласницьких суспільств і феодальних суспільств Заходу. Це і робить значною мірою умовними застосовувані в підручнику поняття - давнина і середньовіччя щодо країн Сходу. Автори використовували
  2. Глава 12. Основні риси афінського права
    особливо входили до складу Афінського морського
  3. Тема 18. Правові системи країн Далекого Сходу
    країн Далекого
  4. О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права. Частина 1 зарубіжних країн, 1996

  5. 7.6. Корінні нечисленні народи Півночі
    розвитку їхнього традиційного способу життя, господарювання і промислів. Корінні нечисленні народи Півночі, Сибіру і Далекого Сходу - це народи, що проживають в районах Півночі, Сибіру і Далекого Сходу на територіях традиційного розселення своїх предків, зберігають традиційні спосіб життя, господарювання і промисли, що налічують менше 50 000 чоловік і усвідомлюють себе самостійними
  6. Місцеве управління.
    Розвитком землеробства. Але згодом громадські ради повністю втрачають своє значення, а общинні старости перетворюються на чиновників централізованого державного апарату. Номархи - представники невеликих держав, створених на базі старих громад, а потім окремих областей централізованої держави, з часом також втрачають свою самостійність. Ще в Середньому царстві номархи,
  7. Глава 4. Стародавня Індія
    розвинене землеробство, торгівля, майнове розшарування населення. Наука, на жаль, має мізерними історичними даними з цього періоду історії Стародавньої Індії. Повніше представлені історичні свідчення у так званій ведичної періоду (друга половина II тисячоліття до н.е. - середина I тисячоліття до н.е.), коли поглиблюється соціальне розшарування і складається
  8. Тема 12. Соціалістичне право як особливий історичний тип права
    розвитку соціалістичного права. Розділ третій Правова сім'я загального
  9. Тема 18. Правові системи країн Далекого Сходу
    права. Давньокитайське право - основа далекосхідного права. Конфуціанське і легістскіх розуміння права. Особливості далекосхідного розуміння права. Відмінність китайської правової концепції від західної. Правова система
  10. Глава 19. Середньовічне держава в Візантії
    розвиненим військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап (з кінця VII до кінця XII в.) Був періодом формування феодальних порядків. У цей час держава набуває закінчені риси своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феодального Заходу. Імператорська влада у Візантії досягає
  11. РОЗДІЛ П'ЯТИЙ Глава перша. ПЕРІОД неписані правила ПОВЕДІНКИ - JUS NON SCRIPTUM
    розвитку римських норм поведінки. Перший етап відноситься до періоду до виникнення держави, коли ще не існувало класового розшарування римського суспільства. Тоді норми поведінки не мали правового значення, а були звичайними правилами поведінки. Другий (правовий) етап розпочався з класовим розшаруванням римського суспільства і появою держави. Цей етап відповідає періоду римського звичайного
  12. 2.2. Генезис держави
    особливостями розвитку соціально-економічних умов цих країн. Так виникли держави у древніх германців, арабів і багатьох інших східних народів. Давньоруська держава також склалося у вигляді ранньофеодальної держави в процесі розкладання первісно-общинного ладу у слов'ян Східної Європи. Суспільство в своєму історичному розвитку проходить кілька етапів: доіндустріальний,