| Головна |
| Наступна » | ||
Політична система |
||
|
Держава США - ядро політичної системи американського суспільства. Державне володарювання є основ-ним системним якістю держави, як елементу політичної системи. Саме у функції владарювання виявляється ве-дущая роль американської держави, формується стійкість, стабільність всіх інших інститутів суспільства. Подібна роль держави забезпечується, по-перше, шляхом видання законів та інших нормативно-правових актів, що встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки, по-друге, повсякденному оперативно-виконавчої діяльністю спеціального апарату по управлінню суспільством, по-третє, здійсненням правосуддя, контролю і нагляду за виконанням правових приписів, по-четверте, шляхом застосування на законній підставі державного примусу, по-п'яте, підтримкою і захистом американських засад суспільства, демократичних традицій, прав і свобод людини і громадянина. Державний механізм в США впродовж двох століть функціонує стійко, без будь-яких кардинальних потрясінь. Політичні партії в США утворилися в XIX столітті: Демократична - в 1828 р., Республіканська - в 1854 р. демократичного партія була заснована в південних штатах прихильниками збереження плантаторських господарств із застосуванням рабської праці. Республіканська партія, спираючись на прихильників в північних штатах, виступала за ліквідацію рабства і підневільної праці. З відміною рабства (1865 р.) істотні відмінності між демократами і республіканцями поступово згладжуються. Нині їх партійні платформи відрізняються незначними розбіжностями. Демократична партія і її лідер президент Б.Клінтон виступають за проведення кардинальних соціальних програм усередині країни і надання ширшої допомоги у розвитку. Але так як ці заходи вимагають значних фінансових коштів, то багато американські платники податків висловлюють невдоволення політикою Б.Кпінтона. Республіканці виступають за режим економії, проти надмірних витрат на соціальні програми (освіту, медицину, посібники з безробіття), за скорочення податків на підприємців, проти обширної фінансової допомоги іноземним державам. На проміжних виборах (листопад 1994 р.) республіканці вперше за останні 40 років завоювали більшість місць в обох палатах Конгресу. Республіканська і Демократична партії мають найбільш широку підтримку виборців. Вони поперемінно приходять до влади. Одна партія у влади, інша - в опозиції. Результат будь-яких виборів не викликає ніяких побоювань: президент, віце-президент, конгресмени, губернатори штатів обов'язково будуть представниками Республіканської або Демократичної партій. Подібну партійну систему можна віднести до двопартійної. Вона забезпечує стабільність і стійкість державного ладу США. Вельми специфічна організаційна структура Республіканської і Демократичної партій. Вони не мають постійних політичних програм, постійного членства і партійних квитків, членські внески не стягуються. Тільки в 1974 р. демо-крат вперше прийняли статут своєї партії. Формально членами партій визнаються ті виборці, які на виборах проголосували за кандидатів даної партії. До президентських виборів партії приймають лише передвиборні платформи. Стабільність існування і активність діяльності Республіканської і Демократичної партій забезпечують професійний, постійно діючий партійний апарат. Він побудований відповідно до виборчої географією та адміністративно-територіальним поділом. Низовий партійної організаційної осередком є комітет виборчої дільниці на чолі з "капітаном ділянки", що призначається вищестоящим партійним органом. Далі партійні структури включають комітети районів великих міст, комітети графств, міст і штатів. Вищими органами партій є національні конвенти (з'їзди), що проводяться один раз на чотири роки (у рік президентських виборів), на яких обираються національні партійні комітети, що функціонують між з'їздами. У штатах існують дрібні політичні партії, діяльність яких не поширюється на всю країну. У 1919 р. утворилася Комуністична партія США. Вона не змогла сформуватися в масову партію. Кандидатів на виборні посади Комуністична партія висувала лише в деяких штатах. Жоден комуніст не обиралася в Конгрес США. Не маючи міцної соціальної бази в американському суспільстві, компартію постійно роз'єднували фракційні внутріпартійні конфлікти. Після ліквідації КПРС, Комуністична партія США втратила фінансової підтримки і нині переродилася в невелику секту прихильників ідеології марксизму-ленінізму. З інших невеликих політичних партій можна назвати Американську незалежну партію. Міжнародну партію зелених. Вільну партію. Соціал-демократичну партію. Соціалістичну трудову партію. Представницька демократія в США немислима без функціонування політичних партій. Вони формують волю на-роду, представляють його в представницьких органах. Конституція США не зачіпає правовий статус політичних партій. Однак процес правової інституціоналізації політичних партій в США, як і в інших державах, протікає. Федеральний закон 1974 про фінансування федеральних виборчих кампаній регламентує питання фінансування політичних партій в період виборів. На федеральному рівні багато сторін діяльності політичних партій визначаються судовими прецедентами; порядок проведення первинних виборів (праймеріз), створення передвиборних партійних фондів, розміри фінансової підтримки партій приватними особами і деякі інші партійні питання. У США виборче право, в основному, регламентується законами штатів. Конституції і закони штатів визначають порядок утворення та діяльності політичних партій, їх організаційно-структурні основи і деякі інші питання. Вся ця регламентація пов'язана з процедурою виборів. Професійні спілки США охоплюють незначне число робітників і службовців, в 1991 р. членами профспілок було приблизно 16,6 млн. чоловік (16,1% робочої сили в цивільних галузях народного господарства), що об'єднувалися в 175 організацій, з яких 93 входили в найбільше профспілкове об'єднання - Американська федерація праці - Конгрес виробничих профспілок (АФТ - КПП). У 1991 р. до складу АФТ - КПП входило 15,5 млн. чоловік. Багато профспілки США включають не лише членів, що проживають в країні, але і в Канаді. Конституція США не містить положень, що проголошують право на організацію профспілок і проведення застрайкує-вок. Лише в 1935 р. закон Вагнера визнав право робітників на організацію своїх профспілок, укладення колективних дого-злодіїв і на проведення страйків. Однак закон Тафта-Хартлі (1947 р.) вніс деякі поправки до цього закону, обмеживши діяль-ність профспілок, зокрема, встановив заборону на їх політичну діяльність. У 1959 р. закон Лендрама-Гріффіна зобов'язав профспілки надавати в міністерство праці звіти про свою діяльність та про фінансові засоби. Керівництво американських профспілок проводить політику соціального партнерства. В абсолютній більшості колективних договорів записані положення про відмову від страйків. Нині в США виявляється спад профспілкового руху і за-бастовочной боротьби. Структурна перебудова економіки (перехід робочої сили в невиробничу сферу, скорочення потреби в некваліфікованому працю т.п.), впровадження новітніх технологій, робота по індивідуальних контрактах - все це знижує значення колективних договорів і їх ініціаторів - профспілок. Підприємницькі союзи, як об'єднання працедавців, грають важливу роль у визначенні внутрішньої і зовнішньої політики держави. У країні на різних рівнях їх існує більше 2,5 тис. Найбільшими з них є Національна асоціація промисловців (НАП) і Торгова палата. НАП була створена в 1895 р. Нині вона об'єднує понад 25 тис. промислових фірм. Торгова палата утворена в 1912 р., в неї входить більше 3600 місцевих торгівельних палат. Так, НАП очолюється радою директорів (150-160 чол.), Під керівництвом якого діють постійні комітети: зовнішньої політики, економіки, сільського господарства, трудових відношенні, національної оборони. У цих комітетах народжуються проекти найважливіших законів, планів і програм, які реалізуються через органи держави. Нової організацією американських підприємців є "круглий стіл бізнесу", що виник в 1972 р. Він об'єднує близько 200 менеджерів найбільших фірм з метою розробки програм з економічних проблем. Підприємці , громадські об'єднання створили організації по весі країні з чисто політичними цілями: "комітети політичних дій". Вони почали формуватися в 80-х роках для підтримки своїх кандидатів на виборах. Вони організовують збір фінансових коштів і надають їх своїм кандидатам для проведення виборчих кампаній. Невід'ємним елементом американської політичної системи стали групи тиску - лобісти. До лобістам відносяться представники фірм, банків, громадських об'єднань, спрямованих до Конгресу з метою надання впливу на процес прийняття законів в інтересах тих осіб, які їх містять. Групи лобістів створюють свої організації і фірми. У 1946 р. Конгрес прийняв закон "Про федеральний регулюванні лобізму". Відповідно до нього лобісти зобов'язані реєструватися, повідомляти, чиї інтереси вони представляють, хто їх фінансує і який їх гонорар. Звіти про витрачання фінансових коштів за календарний рік лобісти надають в Конгрес і зберігаються там два роки. Ці звіти доступні для всіх зацікавлених осіб. Лобісти організовують масовий потік листів виборців до своїх депутатів, виступають у пресі, по радіо і телебаченню, зустрічаються з депутатами з метою дії на конгресменів і посадових осіб, формують громадську думку в країні і тим самим повинні забезпечити рішення конкретного питання. Лобісти узагальнюють політичну і технічну інформацію, виступають з пропозиціями по законопроектах. В США професійний лобізм визнається престижним бізнесом. У 1994 р. в Конгресі було зареєстровано понад 7 тис. лобістів і близько 800 лобістських фірм. Система лобізму розширює гласність політичних процесів в країні. Легко встановлюється, в чиїх інтересах Конгрес ухвалює закони. З іншого боку, через офіційний лобізм владні структури виявляються під контролем громадськості: у політиці стає менше таємниць. Нарешті, лобізм сприяє залученню в політику не тільки великих корпорацій, але і дрібний бізнес, а також самих різних організації громадянського суспільства. Специфічним елементом американської політичної системи є релігійні громади. У США існує близько 260 християнських релігійних громад, безліч конфесійних організацій і рухів (квакерская комітет. Братство примирення. Об'єднання віруючих жінок і т.д.). І хоча в США немає конфесійних політичних партій, релігійні громади мають певний вплив на політичну і правову культуру, соціальні групи , державні структури, положення людини в американському суспільстві. В американському суспільстві існує розгалужена система різних інших суспільно-політичних об'єднань: жіночі, молодіжні, союзи споживачів, екологічні, пацифістські, культурні, екстремістські ("Суспільство Джона Берча », Американський легіон, Ку-Клукс-Клан) тощо Як відомо, політична система целенаправлена на управління суспільними процесами. Це досягається тим, що частини й елементи політичної системи впливають на людний , визначаючи відповідну спрямованість їх политиче-ської діяльності, виробляючи політичні правила поведінки. Ефективність впливу політичної системи на лю-дей в чому залежить від рівня гласності та відкритості політичної інформації, поширюваної засобами масової інформації. Нині США вступили в епоху інформативності. Інформація стає основним соціальним і політичним продуктом і одній з головних цінностей американського суспільства. Правове регулювання засобів масової інформації (ЗМІ) Б США здійснюється конституцією. Законом про коммуни-кации (1934 р.), Законом про свободу інформації (1974 р.), а також судовими прецедентами. Конституція США, проголошуючи свободу слова і друку (поправка I), гарантує вільне поширення політичної інформації в суспільстві. У США функціонує потужна система засобів масової інформації (75 програм телебачення, понад 11 тис. періодичних-чеських видань, мільйони відеозаписів і т.д.). Причому ні державних, ні партійних телекомпанії та періодичних видань в США не існує. За допомогою потужних засобів масової інформації політична інформація поширюється ється на всю країну, охоплюючи кожної людини, забезпечуючи взаємодію між людьми та їх громадськими об'єднань нями, між громадянами і державою. Політична інформація залучає широкі маси в рішення державних і громадських справ. Без сучасних ЗМІ політична система не змогла б ефективно залучати громадян до державного-кої політиці. З допомогою ЗМІ можна направити маси на певні соціальні орієнтири. Для виявлення громадської думки проводяться опитування населення. Інститут опитувань громадської думки вперше за-народився в США. Нині в країні існує безліч фірм, організацій, що займаються громадським опро-сом (найбільш відомі Дж.Геллапа, Л. Харріс). Закон вимагає, щоб результати опитування громадської думки протягом 72 годин були представлені в бібліотеку Конгресу США. Опитування громадської думки, як політичний інститут, виконують двояку роль. З одного боку, вони дозволяють органам держави виробити оптимальну позицію у відносинах з політичними партіями, громадськими об'єднань нями, соціальними групами. Громадська думка виступає як індикатор йдуть в суспільстві процесів. З дру-гой - опитування громадської думки створюють зворотний зв'язок громадян з державою. Громадська думка впливає на конгресменів, президента республіки і інші державні органи, змушуючи їх своєчасно приймати рішення, на-ходити найкращі шляхи здійснення стоять перед суспільством завдань. |
||
| Наступна » | ||
|
|
||
Інформація, релевантна "Політична система" |
||
|
||