| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. ПОНЯТТЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ |
||
|
Статус допоміжного апарату рідко регулюється конституційно-правовими актами високого рівня. Зазвичай це регулювання здійснюється підзаконними актами. Навіть в регламентах відповідні норми майже не зустрічаються. У Регламенті іспанського Конгресу депутатів цього відведена одна стаття (ст. 60), хоча і виділена в окрему главу. Згідно з цією статтею Конгрес депутатів розпорядженні персональними і матеріальними засобами, необхідними для здійснення його функцій, зокрема для технічного обслуговування, документації та консультування (досить дивна черговість задач). Бюджетної комісії, зокрема, додатково даються власні персональні і матеріальні засоби для забезпечення технічного консультування, що відповідає даним цілям законодавчої діяльності, які повинні знайти відображення в публічних доходи та витрати. Штатний розпис і посадові функції встановлюються бюро Конгресу. Ще років 30 тому збільшення чисельності та обсягу діяльності допоміжного персоналу парламентів викликало бурю обурення і в середовищі самих парламентаріїв, і в засобах масової інформації, і серед дослідників. Писалося про узурпацію законодавчої влади парламентськими чиновниками, про кризу парламентаризму, бюрократизації парламенту, підміні (або навіть скасування) народного представництва. Однак на ділі нічого цього не відбулося, хоча сьогодні важко собі уявити парламент без численного і різноманітного за функціями допоміжного апарату. Справа в тому, що, як не парадоксально, саме допоміжний апарат забезпечує професіоналізм роботи парламентаріїв. Вирішуючи допоміжні, що забезпечують завдання, цей апарат дає можливість парламентаріям зосередитися на кваліфікованому здійсненні перш за все законодавчої, а також і контрольної діяльності. Сьогодні жодна людина не в змозі бути в рівній мірі обізнаним у всіх галузях життя суспільства, а законодательствовать-то припадає саме практично у всіх цих областях. Тут і приходить парламентарію на допомогу професійний допоміжний апарат, що включає кваліфікованих фахівців різного профілю. При цьому активно взаємодіють професіоналізм у сфері політики, який часто буває притаманний парламентарію, і професіоналізм фахівця в конкретній області. Наприклад, парламентарій звертається до експерта-юриста з проханням скласти проект закону з певного питання або дати висновок на урядовий законопроект. Підготовлений експертом матеріал парламентарій зіставляє з власним уявленням про проблему, з державними інтересами, з думкою своїх виборців, з позицією своєї партії і власної передвиборною програмою, звертається в разі потреби до інших експертів і, зрештою, приймає власне політичне рішення - чи вносити свій законопроект, чи підтримати законопроект уряду і т.д. Звичайно, багато що тут залежить від позиції партії, до якої належить (якщо належить) парламентарій, але сам він вже досить озброєний знаннями і пропозиціями з проблеми, щоб активно виступати на засіданні своєї фракції, свого комітету (комісії), своєї палати. Думка і позиція експерта його ніяк не пов'язують. Вони лише допомогли йому виробити власну позицію, яка цілком може і не збігатися цілком або частково з позицією експерта, може навіть повністю суперечити їй. Абсолютно необхідні парламентам співробітники, що виконують організаційно-технічні функції (збір інформації, підтримка зв'язку, ведення кореспонденції, організація та ведення документації, бухгалтерське обслуговування тощо). Природно, що парламент, як всяка організація, потребує технічного обслуговування займаних приміщень, в їх охороні, в транспорті, постачанні і пр. Але головна роль у діяльності допоміжного апарату належить все ж тієї його частини, яка, володіючи вищою освітою, може вирішувати нестандартні завдання. Саме ця частина здійснює значною мірою експертне обслуговування парламентаріїв, про який йшла мова вище. Не менш важливо такий напрямок діяльності допоміжного апарату, як підтримання зв'язку з виконавчою владою та сприяння контролю за нею. Оскільки законодавча і виконавча гілки влади діють кожна у своїй сфері і мають в силу цього свої специфічні інтереси, між ними неминуче виникають суперечності, недостатнє взаєморозуміння, що, в свою чергу, тягне незнання намірів іншого боку, недовіра, бажання протидіяти. Звідси неузгодженість в діях і навіть різночитання в термінології. Допомогти уряду дізнатися наміри законодавця, сприяти узгодженню підходів обох гілок влади до проблеми - завдання, часто вирішуються допоміжним апаратом. Особливу значимість ця його роль набуває в тих державах, які обрали президентську форму правління (США, Мексика, Бразилія, Філіппіни та ін.), засновану на найбільш жорсткому поділі влади. Якщо при парламентарних формах правління парламентарії-міністри знаходяться в частому контакті як з парламентаріями-задньолавочників своєї партії, так і з парламентаріями від опозиції, зустрічаючись з ними в залі засідань і в кулуарах палати, з'ясовуючи позиції і часом домовляючись про вирішення проблем, то там, де міністри парламентаріями бути не можуть, такі безпосередні контакти досить рідкісні. Тут неминуче зростає роль контактів на апаратному рівні - між помічниками парламентаріїв, співробітниками апаратів комітетів (комісій) і секретарями і помічниками міністрів. Наприклад, в США частину персоналу Конгресу просто спеціалізована на підтримці контактів з виконавчою владою; ці люди щодня зустрічаються з людьми з апарату Президента та окремих відомств. Через цей канал у великій мірі відбувається узгодження позицій законодавців і виконавчої влади. Про масштаби цих контактів свідчить те, що, наприклад, на початку 80-х років міністерство торгівлі мало на Капітолійському пагорбі (місцеперебування Конгресу) 30 своїх офіційних представників, міністерство охорони здоров'я, освіти та соціального забезпечення - 40, а міністерство оборони - сотні. Для підтримки контактів використовуються різні службові приміщення будівлі Конгресу, включаючи буфети. Зрозуміло, контакти допоміжного апарату служать лише для підготовки контактів на політичному рівні - між законодавцями та керівниками виконавчих органів. Підготовка таких контактів, здійснена допоміжним апаратом, сприяє їхньому успіху, який виражається у прийнятті Конгресом відповідного закону, резолюції і т. п. Апарати обох гілок влади виступають як би невидимою сполучною тканиною для розділених влади. Така взаємодія дозволяє узгоджувати позиції на більш ранніх стадіях підготовки законодавчих рішень і на більш низьких рівнях, де конфлікти менш відчутні і легше вирішуються. Апарат парламенту сприяє і здійсненню контролю за виконавчою владою. Він збирає необхідну інформацію, організовує проведення парламентських слухань і розслідувань і т.д. При здійсненні діяльності у цьому надзвичайно важливому напрямку спостерігається тісний взаємозв'язок особистого персоналу депутатів та апарату комітетів і підкомітетів парламентів. Особисті помічники під керівництвом своїх депутатів накопичують інформацію про факти зловживань, допущених виконавчою владою, проводять її оцінку. Клерки, секретарі та експерти парламентських комітетів, крім того, забезпечують організацію комітетських слухань і розслідувань (під керівництвом голів відповідних комітетів), викликають свідків і представників адміністрації для дачі роз'яснень з відомим фактам, готують проекти рішень комітетів по проведеним розслідуванням. Ще один напрямок діяльності апарату парламенту-контакти з так званими групами інтересів: профспілками, організаціями фермерів, підприємців, екологістов та ін Ці контакти здійснюються як через лобістів, так і безпосередньо. Важливе значення мають контакти із засобами масової інформації: організація інтерв'ю, прес-конференцій та брифінгів парламентаріїв, насамперед керівників комітетів (комісій), палат, лідерів фракцій, забезпечення трансляції засідань і слухань та ін Цим займаються прес-служби, я також спеціальні помічники парламентарів. Велике місце в діяльності тієї частини апарату, яка обслуговує безпосередньо парламентаріїв, займає робота з виборцями. Багато парламентаріїв мають свої офіси у виборчих округах, розташованих поза столицею, причому часом кілька таких офісів, куди може звернутися будь-який виборець. Особливо розвинена ця система в США. Член Конгресу має помічників не тільки по контролю за виконанням законодавства і прийому виборців, а й також кілька помічників, які працюють з неблагополучними сім'ями і дбають про надання допомоги нужденним. У Великобританії можливості у членів Палати громад значно скромніше: вони мають лише по одному секретарю з неповним робочим днем. Правда, у виборчих округах працювати з виборцями допомагають партійні активісти. При цьому партійні лідери мають переваги. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. ПОНЯТТЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ " |
||
|
||